
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
здаля, а ми тут – на цих болотах. Я не хочу вмерти як мої батьки.
- Чим же ми тобі допоможемо, хлопчику?
- Не знаю. Але так не повинно бути – ні цих боліт, ні ядухи, ні вашої смерті завтра.
- Так, цього не повинно бути, – проказав до себе, погоджуючись з хлопцем Лесь.
А хлопець вже різав ножем мотузки, якими вони були зв’язані.
- Сторожа вся поснула – вже майже ранок. Та й все рівно без поводиря вам ніяк не вибратися з цих боліт. Ідіть за мною, тільки обережно – один невірний крок і ви попадете в трясовину.
- Ясно…
І Лесь з Михасем пішли за хлопцем по одному тільки йому відомому гостинцю, що петляв поміж бездонних боліт та трясовин у білому тумані.
- Ну майже зовсім так як тоді, коли кубанець виводив мене з мого часу, - пошепки промовив до себе Лесь.
Вже майже зовсім розвиднілося, коли вони вийшли з зони боліт. Хлопець зупинився:
- Далі підете самі.
Він дав їм зшиту зі шкір торбину:
- Тут трохи в’яленої риби, трут, декілька гачків – все, щоб хоч пару днів ви могли прожити у пущі.
- А ти – що тобі буде за те, що допоміг нам втекти.
- А, - якось безтурботно махнув рукою хлопець. - Не вб’ють.
- Може гайда з нами – подалі від боліт та ядухи, – запропонував Михась, хоча він й не знав, куди вони зараз підуть.
- Зараз ні – маю діда. І хоч він знахар, проте хворіє дуже. Мушу доглядати.
- Ну, тоді дякуємо тобі за все, - мовив розчулено Лесь. – Шкода що нічим не можемо віддячити тобі - нічого не маємо.
- А, пусте, – махнув рукою хлопець і відвернувшись швидко закрокував назад.
- Чуєш – раптом закричав йому услід Лесь. – А як тебе звати?
- Андрієм!
- Так от слухай, Андрію. Скоро не буде у цьому світі ні боліт, ні ядухи, ні кинутих. Я клянуся тобі!
Хлопець якусь хвилю мовчки стояв, а потім… вклонився Лесю:
- Я тобі вірю!
І пішов назад до свого болотяного селища стежкою, що пропадала у густому тумані.
Вони зупинилися на перепочинок лише тоді, коли почали спадати сутінки. Видно раніше на тому місці, де вони отаборилися, були шахти, бо ще й зараз подібно до древніх курганів височіли навкруги високі терикони, а з зарослих ліщиною нетрів чорніли провалля шахт. Під одним з таких териконів вони і вирішили переночувати. Закусили в’яленою рибою, яку дав їм хлопець, і почали готуватися до сну. Про майбутнє майже не говорили – занадто були змучені сьогоднішньою втечею. Їм треба було якнайшвидше і якнайдалі відійти від табору кинутих, і, здається, вони справилися з цим завданням. Отож за п’ять хвилин Михась вже спав міцним сном, а от до також змученого Леся сон все не йшов. Йому раптом пригадалася Мар’яна, позавчорашній сон чи справжня зустріч з кубанцем, селище аграрного клану, дана сьогодні Андрієм клятва… Весь цей час він мав щось вирішити на рахунок себе, і здається сьогодні він прийняв таки остаточне рішення.
Якась сила, просто якийсь раптовий імпульс примусив його звестися на ноги, і він ні сіло ні впало подертися на самий вершечок терикона. Коли вже видерся нагору, його обвіяв вітер, хоча внизу його не було. Чи то він раптово знявся, чи може просто не бажаючи пройтися по земному низу гуляв по верхах. І щось було у цьому вітрі – може просто свіжість ночі, може якісь лісові запахи. Але це щось розхвилювало Леся і враз йому здалося, що він почув запах Мар’яниного тіла, до якого проте примішувалися і інші запахи - солодкуватий запах крові, кінського і людського поту, іще якісь поки-що невідомі йому пахощі. І він стояв і вдихав їх на повні груди, і скидався на цьому нічному териконі на стародавнього скіфа, що десь там – на Дорозі народів, стоячи на тільки-що насипаному кургані, видивлявся у безкраїх степах ще поки-що невідому свою батьківщину, з якої тисячі років тому вийшли його предки аби розійтися по цілому світу. І подібно до того скіфа, Лесь зараз був повністю переконаний – його земля буде його, і він буде на ній переможцем! І він стиснув зуби, і він стиснув кулаки, і поклявся. Стиснути зуби, стиснути кулаки, і стояти проти цього вітру як тисячу років тому стояв проти нього десь на Дорозі народів його предок скіф, аби потім війти в історію з диким гиком і оголеним мечем. За селян, які забули як обробляти землю, за хлопця, який мав загинути від ядухи, за народ, який забув що він народ!
А потім він спустився з терикона і майже не з ноги розбурхав поснулого Михася:
- Вставай!
- Що ти хочеш? - протягнув його заспаний товариш.
- Я хочу стати президентом.
- Я так і знав, що ти мені це скажеш, – буркнув Михась.
- Ні, сам ти звичайно нічого не зробиш, – мовив після довгих роздумів Михась.
- Звичайно, не зроблю, – погодився Лесь. – Але, наприклад, у моєму часі були люди, які займалися політикою, підтримували того чи іншого кандидата.
- Ну таких можна знайти і зараз у кожному селі, але що з того? Не обійдемо ж ми всі села.
- Ні, це єрунда. Нам треба шукати людей, які професійно займаються політикою. Слухай, ти знаєш, що таке столиця.
- Десь чув.
- А не знаєш, де вона у вас розташовується?
- Точно ні, треба людей
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus