Електронна бібліотека/Проза

Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Завантажити

одягнутий у вироблені звірячі шкури, у руках тримав списа) чоловіка, з поглядом, що не віщував нічого доброго. “Виходить, українці-людоїди зустрічалися не тільки в двадцятому столітті” – якось похмуро пожартував про себе Лесь. Чоловік притишено свиснув, і з кущів майже безгучно виринуло ще декілька чоловіків, які збили Леся з ніг, міцно зв’язали йому руки якимось реміняччям. А за хвилину вони десь з тих самих кущів витягнули також вже зв’язаного, з кляпом у роті Михася, і, кудись швидко їх потягнули.
Їхня подорож тривала декілька годин. Михасю якимось чином вдалося звільнитися від кляпу і він заверещав на весь ліс: “А бодай би все-то пропало, позападалося!!! Це ж треба, до цих люциперів втрапити у руки!!!” Їхні тюремники не звертали на його крики жодної уваги – здавалось вони його просто не розуміли. Накінець вони вирішили зробити коротку перерву, і Лесь отримав змогу тишком запитати Михася, хто ж ці люди, які їх полонили. Михась мало не зайшовся плачем:
- Нам страшно не повезло – ми попали до кинутих! Я ж знав, що ця сторона річки належить до їхніх земель, та на радощах, що мої мене не спалили, зовсім про це забув! От і попали з вогню та в полум’я! Там спалити хотіли, а тут ще перед тим жили з живого витягнуть!
І в Михасевих очах з розпачу, з досади за тільки що втрачений шанс подовше пожити на цьому світі здається чи не сльози зблиснули.
- А хто вони такі – ці кинуті? – продовжував нишком допитуватися Лесь.
- Старі люди розказують, що ще в давні часи, коли всі кидали (“обдурювали” – машинально поправив його Лесь) всіх, були серед кинутих, а може і серед кидал такі, які вирішили не приймати подібної практики – обдурювати і бути обдуреними. Тому і поселилися вони подалі від людей: поховались по болотах та лісових нетрях. Не було б у тому ніякої біди, якби вони не перекинулись у якесь чорнокнижжя. Точно не знаю, але розказують, що всіх, хто потрапляє їм до рук, вони вбивають, бо вважають посланцями якогось чорта, от забув тільки як вони його взивають – дуже дивна назва.
- МММ – так ми називаєм сатану, посланцями которого ви є! – гаркнув збоку один з їхніх конвоїрів, що виявляється не тільки знав людську мову, а й мав чудовий слух. І вже звівшись на ноги боляче ткнув Михася в живіт держаком списа:
- Ану, поднімайсь прислужники чорта! Скоро час розплати!
Далі була виснажлива дорога через якісь безлюдні болотяні пустіні, де за ступлений вліво чи вправо від стежки крок їх чекала жахлива смерть у трясовині. Накінець вкрай змучені вони вибралися на якісь острівок землі серед цих безмежних боліт, на якому власне і розташовувався табір “кинутих” - декілька заглиблених у землю, критих зверху дерном хиж. При їхній з’яві здається все селище висипало з хиж – від малого до старого все було замурзаним, змарнілим, у всіх очах проглядала якась особливо затята, здається сконденсована від болотяних випарів, злість. Не важко було здогадатися на кого вона була спрямована.
- Ну й життя, - вже майже з якось веселістю гудів за спиною Леся Михась. – Мабуть, знову спалювати будуть.
І вже ледь чутно – на вухові Лесеві:
- Руки, незабудь їм показати - свої руки. Той раз вирятували, й зараз повинні.
- Конвоїри, здається, не звернули на них жодної уваги.
- Ні, все рівно – це повинно спрацю…
- Не гаварить! – оперіщив його збоку палкою один з конвоїрів.
- Куди ж ви нас далі тягнете – вже ж прийшли? – запитав у конвоїрів Лесь.
- До Найбільш кинутого, – з якоюсь навіть урочистістю в голосі промовив один з них.
“Боже, навіть серед обдурених немає рівності – виходить є більш і менш кинуті” – подумалось Лесю. Їх вели через селище і він спідлоба дивився на людей, що його оточували, і крізь здається ніколи не змиваємий бруд, крізь погано вичинені шкіри, злі, дикі погляди проступало щось давнє, добре йому знайоме. І він вже не дивився на них як на дикунів, виродків - перед ним були просто загнані у кут українці.
Їх завели до останньої у цьому лісовому селищі хижі. Усередині було вогко, стояла напівтемрява. У кутку стояла якась подоба ліжка, з якого підвівся якийсь зморений на вигляд – був худий та блідий – чоловік.
- Піймали у лісі – видно винюхували, як нам шкоди завдати, - коротко пояснив ситуацію один з конвоїрів.
- Ясно – протягнув господар – ну що ж, поговоримо. Пошліть тільки когось – хай принесуть узвар від ворожки, а то знову цієї ночі кашель мучив.
- Ну що ж, – звернувся він вже безпосередньо до Леся з Михасем – зізнаєтесь у всіх своїх злочинах?
- Ви щось про нас не те думаєте, - заговорив скоромовкою Михась.
- Ми думаємо, що всі люди навколо нас – кидали. От що ми думаємо, і я впевнений, що ми не помиляємося! – майже урочисто мовив господар хижі.
- Думаю, що, мабуть, ви все ж таки помиляєтесь, - заперечив йому Лесь. – Не можна вважати всіх людей шахраями. Звичайно, є і шахраї, їх багато – але ж не всі!
- Не всі?! – у голосі найбільш кинутого почулася іронія. – Ви хочете прикинутися сліпим, чи, може, ще й глухим? Та навіть вони не можуть не відчувати, що за світ їх

Останні події

15.05.2025|10:47
Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
14.05.2025|19:02
12-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
14.05.2025|10:35
Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
14.05.2025|10:29
У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
14.05.2025|10:05
Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
14.05.2025|09:57
«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
09.05.2025|12:40
У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
09.05.2025|12:34
Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
07.05.2025|11:45
Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
07.05.2025|11:42
Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»


Партнери