
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
одягнутий у вироблені звірячі шкури, у руках тримав списа) чоловіка, з поглядом, що не віщував нічого доброго. “Виходить, українці-людоїди зустрічалися не тільки в двадцятому столітті” – якось похмуро пожартував про себе Лесь. Чоловік притишено свиснув, і з кущів майже безгучно виринуло ще декілька чоловіків, які збили Леся з ніг, міцно зв’язали йому руки якимось реміняччям. А за хвилину вони десь з тих самих кущів витягнули також вже зв’язаного, з кляпом у роті Михася, і, кудись швидко їх потягнули.
Їхня подорож тривала декілька годин. Михасю якимось чином вдалося звільнитися від кляпу і він заверещав на весь ліс: “А бодай би все-то пропало, позападалося!!! Це ж треба, до цих люциперів втрапити у руки!!!” Їхні тюремники не звертали на його крики жодної уваги – здавалось вони його просто не розуміли. Накінець вони вирішили зробити коротку перерву, і Лесь отримав змогу тишком запитати Михася, хто ж ці люди, які їх полонили. Михась мало не зайшовся плачем:
- Нам страшно не повезло – ми попали до кинутих! Я ж знав, що ця сторона річки належить до їхніх земель, та на радощах, що мої мене не спалили, зовсім про це забув! От і попали з вогню та в полум’я! Там спалити хотіли, а тут ще перед тим жили з живого витягнуть!
І в Михасевих очах з розпачу, з досади за тільки що втрачений шанс подовше пожити на цьому світі здається чи не сльози зблиснули.
- А хто вони такі – ці кинуті? – продовжував нишком допитуватися Лесь.
- Старі люди розказують, що ще в давні часи, коли всі кидали (“обдурювали” – машинально поправив його Лесь) всіх, були серед кинутих, а може і серед кидал такі, які вирішили не приймати подібної практики – обдурювати і бути обдуреними. Тому і поселилися вони подалі від людей: поховались по болотах та лісових нетрях. Не було б у тому ніякої біди, якби вони не перекинулись у якесь чорнокнижжя. Точно не знаю, але розказують, що всіх, хто потрапляє їм до рук, вони вбивають, бо вважають посланцями якогось чорта, от забув тільки як вони його взивають – дуже дивна назва.
- МММ – так ми називаєм сатану, посланцями которого ви є! – гаркнув збоку один з їхніх конвоїрів, що виявляється не тільки знав людську мову, а й мав чудовий слух. І вже звівшись на ноги боляче ткнув Михася в живіт держаком списа:
- Ану, поднімайсь прислужники чорта! Скоро час розплати!
Далі була виснажлива дорога через якісь безлюдні болотяні пустіні, де за ступлений вліво чи вправо від стежки крок їх чекала жахлива смерть у трясовині. Накінець вкрай змучені вони вибралися на якісь острівок землі серед цих безмежних боліт, на якому власне і розташовувався табір “кинутих” - декілька заглиблених у землю, критих зверху дерном хиж. При їхній з’яві здається все селище висипало з хиж – від малого до старого все було замурзаним, змарнілим, у всіх очах проглядала якась особливо затята, здається сконденсована від болотяних випарів, злість. Не важко було здогадатися на кого вона була спрямована.
- Ну й життя, - вже майже з якось веселістю гудів за спиною Леся Михась. – Мабуть, знову спалювати будуть.
І вже ледь чутно – на вухові Лесеві:
- Руки, незабудь їм показати - свої руки. Той раз вирятували, й зараз повинні.
- Конвоїри, здається, не звернули на них жодної уваги.
- Ні, все рівно – це повинно спрацю…
- Не гаварить! – оперіщив його збоку палкою один з конвоїрів.
- Куди ж ви нас далі тягнете – вже ж прийшли? – запитав у конвоїрів Лесь.
- До Найбільш кинутого, – з якоюсь навіть урочистістю в голосі промовив один з них.
“Боже, навіть серед обдурених немає рівності – виходить є більш і менш кинуті” – подумалось Лесю. Їх вели через селище і він спідлоба дивився на людей, що його оточували, і крізь здається ніколи не змиваємий бруд, крізь погано вичинені шкіри, злі, дикі погляди проступало щось давнє, добре йому знайоме. І він вже не дивився на них як на дикунів, виродків - перед ним були просто загнані у кут українці.
Їх завели до останньої у цьому лісовому селищі хижі. Усередині було вогко, стояла напівтемрява. У кутку стояла якась подоба ліжка, з якого підвівся якийсь зморений на вигляд – був худий та блідий – чоловік.
- Піймали у лісі – видно винюхували, як нам шкоди завдати, - коротко пояснив ситуацію один з конвоїрів.
- Ясно – протягнув господар – ну що ж, поговоримо. Пошліть тільки когось – хай принесуть узвар від ворожки, а то знову цієї ночі кашель мучив.
- Ну що ж, – звернувся він вже безпосередньо до Леся з Михасем – зізнаєтесь у всіх своїх злочинах?
- Ви щось про нас не те думаєте, - заговорив скоромовкою Михась.
- Ми думаємо, що всі люди навколо нас – кидали. От що ми думаємо, і я впевнений, що ми не помиляємося! – майже урочисто мовив господар хижі.
- Думаю, що, мабуть, ви все ж таки помиляєтесь, - заперечив йому Лесь. – Не можна вважати всіх людей шахраями. Звичайно, є і шахраї, їх багато – але ж не всі!
- Не всі?! – у голосі найбільш кинутого почулася іронія. – Ви хочете прикинутися сліпим, чи, може, ще й глухим? Та навіть вони не можуть не відчувати, що за світ їх
Останні події
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
- 07.05.2025|11:42Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»