Завантажити

Стояло літо 2001 року. Тиша і спокій здавалось настали по цілому світі, неначе людство раптом захотіло почати жити в новому тисячолітті по-новому. Тихо і спокійно…

Сергій прокинувся – йому приснився його молодший брат Лесь, який безслідно пропав у далекій Африці ще рік тому. Та крім брата ще щось було у цьому сні, і, стиснувши голову руками, Сергій пригадав – йому також наснилася тепер така далека Батьківщина. За скільки кілометрів звідси, від цього загубленого в Сибіру містечка, була його рідна земля. Рідна… Він ніколи раніше не називав її так. Сергій був майже позбавлений сентиментів, йому завжди подобалися шляхи на яких можна було здибати гроші – це основне, а якщо пощастить, то й трохи визнання. І от забрався аж сюди, майже на край світу, за ними, і можна сказати, що йому поталанило – таки непогано заробляв, був навіть начальником, правда не досить високим, на місцевому видобувному підприємстві. То чому зараз йому все це наснилося? Рік, що закінчувався, порівнюючи з минулими, був напрочуд спокійний; хоча майже не було ніяких вісток з дому, та він, правду кажучи, приїхавши сюди з десяток років тому, вже й став забувати, що воно таке – батьківський дім, і от, раптом, маєш! Кажуть, що людина згадує за своє минуле перед смертю. Сергій рішуче затрусив головою – чого тільки не прийде до неї темної сибірської ночі! Треба вийти з хати провітритись, а то занадто тут вже душно. І тихо, аби не розбудити сплячих дітей та жінку, він вийшов надвір.
Надворі йшов дощ. Сергій підставив під дощові краплини своє обличчя. Щось у цьому дощі було не так, але що саме - він не міг зрозуміти. Аж ось він злизнув одну краплину з губи і відчув – вона була солоною. Він піймав ротом ще декілька краплин і виплюнув їх – всі вони мали солонуватий присмак. “Як сльози”, - подумалось йому. Та через мент він вже пригадав, що на цьому тижні запрацювало у їхньому містечку одне перероблюване підприємство, викиди якого скоріше за все і мали призвести до цього кислотного, а скоріше солоного дощу. Постоявши ще трохи надворі, він зайшов до хати.
- Кто там? – спитала, прокинувшись, дружина.
- Это я, вышел покурить, - відповів Сергій, вмощуючись біля дружини. За хвилину він вже спав міцним сном людини, впевненої у завтрашньому дні.
А на дворі все йшов солоний дощ. Він йшов по всьому світу, і люди знаходили різні пояснення – одне реалістичніше за інше – чому він солоний. Але якби на всьому великому білому світі зберігся хоч один справжній середньовічний схоласт, він, мабуть, сказав би з упевненістю, що це сльози Божої Матері. І може якраз саме він був би найбільш близький до істини – може це дійсно оплакувала Божа Мати всіх своїх дітей, переважна більшість яких мала скоро загинути.

А за тисячі кілометрів на південь від цього загубленого у Сибіру містечка з своєї майстерні, що розташовувалася десь у горах Сулейманових, вийшов пуштун. Цілу добу він збирав з різного залізяччя чи то автомат, чи то кулемет, чи ще бозна що, і от накінець закінчив. Там, в майстерні, стояв його витвір, його гордість, готовий аби його застосували, пустили в діло. Проти кого? А хіба мало в пуштуна ворогів – вони будуть вічно, доки сходитиме в Сулейманових горах сонце. На згадку про сонце пуштун підняв свою обважнілу, після цілої доби напруженої роботи голову до неба. А по ньому щось летіло, швидко наближалося до того місця , де він стояв, і несло воно смерть. І пуштун, який до того ніколи не бачив крилатої ракети, не знав, що таке ядерний вибух, раптом зрозумів що це - кінець, і перед тим як перетворитися на попіл, йому спало на думку: “Чи буде сходити сонце, якщо у світі не стане ворогів?”

Так почалася Велика Південно-Азіатська бійня, у ядерному чаду якої за декілька днів згоріли життя сотень міліонів людей. Потім почалася Афро-американська, потім… А потім прийшов грип – грип-мутант, виплодок ядерного пекла, і він був жахливіший від радіації всіх скинутих ядерних бомб – ті вбили сотні міліонів, а він вбив людство. Правда не все – на сході колись прекрасної Європи, що стала внаслідок дії вірусу суцільною пусткою, залишився край, в якому люди вижили, і ім’я цьому краю було – Україна.

Розділ 1

За рік до цих подій, майже на узбережжі Гвінейської затоки, йшов жорстокий бій…

Часто буває так - ідеш по життю і не дуже-то думаєш над тим, що власне відбувається навколо, з тобою і т.д. А потім настає момент – лише один момент, що немовби кине головою тебе об землю, і підвівшись ти здивовано оглянешся і запитаєш: “Боже, та де ж це я? Та що це зі мною стало?!” Для Леся цей момент настав тоді, коли відрубана голова його найкращого товариша Михайла перелетіла через бруствер і впала йому прямо до ніг. Він як у сні відклав автомат і зачаровано дивився на викривлене від передсмертного жаху чи болю обличчя товариша. Чи міг він ще рік тому припустити таке: Африка, палаючі уламки підбитого вертольота, мінне поле за спиною, чорношкірі партизани спереду, і він – єдиний ще живий

читати