Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
« 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 »

намагався зрозуміти, що ж таки сталося за цих сорок років. І найбільше його цікавили гуманітарні дисципліни, культура. З технікою і так все було ясно – її якість, технічні показники значно погіршилися. В містечку було декілька джипів, навіть одна подоба “Мерседеса”, але на жаль це всього лише була подоба, слабке наслідування. Але це ще якось можна було пояснити – якщо була зруйнована вся світова економіка, то дійсно важко було б налагодити виробництво тих же “Мерседесів”. Але культура… Здавалось українці дістали рідкісний шанс відродити свою самобутність, повернутися до своїх витоків, і на основі цього збудувати свій світ, та вийшло все навпаки. Лесю вдалося дізнатись у вчених, що займалися проектом з машиною часу, багато чого цікавого. Після того, як світова цивілізація була знищена, українці страшно “затужили” за її “здобутками”. Проте мова йшла не про те, що висіло на стінах в музеях чи звучало в костьолах та консерваторіях, а про те, що продавали ще за Лесевої пам’яті в переходах та кіосках. Так з’явилася Пугачова II, Кобзон III і т.п. І так було у всьому, хоча в знайдених газетах двадцятирічної давності – новіших не було - говорилося про небувалий розквіт нової культури. А нової культури, як і взагалі хоч якоїсь культури не було: перейняті “культурні здобутки” просто не могли розвиватися, свої ж були забуті. Так, за Пугачовою II з’явилася Пугачова III і IV, а Кобзонів нараховувалося вже аж шість штук. Причому всі вони виконували одні й ті самі пісні, тільки вже значно здеградовані від нашарувань останніх років. І так було у всьому! Стосувалося це і мови. Українці успішно занедбали свою мову, а перейти на інші вже не було змоги – інші були мертвими. Тому і залишилися з страшним суржиком, який просто різав вухо. Проте саме він відігравав роль літературної мови.
Єдиною рисою українського характеру, яка уповні розвинулася після катастрофи, була роз’єднаність українців. І вона набула просто чудернацьких форм. Ті татуювання на долонях, які Лесь помітив одразу по своїй з'яві у цьому світі, були ніщо іншим, як знаками кланової приналежності. Всі українці від самого свого народження належали до певного клану, що й засвідчувало татуювання емблеми клану. НЕ БУЛО ЖОДНОГО УКРАЇНЦЯ, ЯКИЙ БИ НЕ МАВ НА СВОЇХ ДОЛОНЯХ ТАТУЮВАННЯ, А ОТЖЕ НЕ НАЛЕЖАВ БИ ДО ПЕВНОГО КЛАНУ. Лесю було досить тяжко усвідомлювати, що світ майбутнього виявився світом розбрату, світом кланів, світом заплямованих клановими емблемами долонь…
Про це, та й не тільки про це він мав якось розмову з Мар’яною. Був вечір, і сонце, що ховалося в океан, забарвило водяне безмежжя у такі фарби, що здавалося воно назавжди хотіло попрощатися з великим білим світом, залишивши по собі лише цей кольоровий спогад. Вони лежали на березі океану. Лесь бавився Мар’яниним кучериком, на серці чомусь було сумно, і може тому він захотів поговорити про те, що давно його турбувало.
- Мар’яно, чому воно все так вийшло?
- Як?
- Там, в минулому, було майже все так само як тут. Але чомусь мені все здавалося, що в майбутньому повинно щось змінитися на краще. А вийшло так, що нічого не змінилося, а навпаки якось все просто закостеніло.
Впертий Мар’янин кучерик у пальцях Леся все не хотів набувати бажаної форми.
- І ти знаєш, Мар’яно, мені здається, що причину треба шукати у моєму часі, щось у ньому було таке, що власне і привело до цього закостеніння.
- Щось було, кажеш?
Щось у її голосі примусило Леся пильніше глянути їй у вічі. І у її очах він помітив те, чого раніше не помічав, а саме – вони мали металевий блиск.
- Так ти кажеш, щось було? – вперто і водночас якось вимогливо повторила вона своє запитання.
- Так мені здається, Мар’яно.
- А тобі не здається, - її очі вже були суцільний металевий блиск, - що цим “щось” були всі ви – наші попередники, і в тому числі і ти – Лесь!
- Я? А при чому тут я? Та якби я навіть і знав, що треба було зробити, то щоб я міг власне один робити?
- Принаймі не їхати в Африку на заробітки, кинувши свою батьківщину!
Лесь мовчав – він просто не знав, що сказати на це, тому що Мар’яна була права, сто разів права. Він це прекрасно розумів, як і зрозумів накінець, що крім чудової фігури та миловидного личка йому подобалося в Мар’яні. І Лесь сказав:
- В чомусь ти права, моє сонце, але скажи – якби я не поїхав до Африки, хіба ми колись би зустрілися?
На це Маряна грайливо вдарила його кулаком в плече, мов ставлячи крапку у їхній розмові. Лесь глянув їй у вічі – металевий блиск щезнув, наче його ніколи й не було. Замість нього була безтурботна веселість, і ще багато чого такого, що буває тільки в очах молоденької дівчини. Сонце тим часом вже майже зовсім сховалося за горизонт…

Одного ранку в містечку зчинився гвалт – всюди шниряли, когось шукаючи, охоронці. Від пійманого історика Лесь дізнався, що ця не при своєму розумі людина з минулого – кубанець, обвівши охорону навколо пальця кудись щезла. Лесь в душі дуже симпатизував кубанцю, він був наче свіжий струмінь порівнюючи зі всіма

« 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 »

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери