
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
намагався зрозуміти, що ж таки сталося за цих сорок років. І найбільше його цікавили гуманітарні дисципліни, культура. З технікою і так все було ясно – її якість, технічні показники значно погіршилися. В містечку було декілька джипів, навіть одна подоба “Мерседеса”, але на жаль це всього лише була подоба, слабке наслідування. Але це ще якось можна було пояснити – якщо була зруйнована вся світова економіка, то дійсно важко було б налагодити виробництво тих же “Мерседесів”. Але культура… Здавалось українці дістали рідкісний шанс відродити свою самобутність, повернутися до своїх витоків, і на основі цього збудувати свій світ, та вийшло все навпаки. Лесю вдалося дізнатись у вчених, що займалися проектом з машиною часу, багато чого цікавого. Після того, як світова цивілізація була знищена, українці страшно “затужили” за її “здобутками”. Проте мова йшла не про те, що висіло на стінах в музеях чи звучало в костьолах та консерваторіях, а про те, що продавали ще за Лесевої пам’яті в переходах та кіосках. Так з’явилася Пугачова II, Кобзон III і т.п. І так було у всьому, хоча в знайдених газетах двадцятирічної давності – новіших не було - говорилося про небувалий розквіт нової культури. А нової культури, як і взагалі хоч якоїсь культури не було: перейняті “культурні здобутки” просто не могли розвиватися, свої ж були забуті. Так, за Пугачовою II з’явилася Пугачова III і IV, а Кобзонів нараховувалося вже аж шість штук. Причому всі вони виконували одні й ті самі пісні, тільки вже значно здеградовані від нашарувань останніх років. І так було у всьому! Стосувалося це і мови. Українці успішно занедбали свою мову, а перейти на інші вже не було змоги – інші були мертвими. Тому і залишилися з страшним суржиком, який просто різав вухо. Проте саме він відігравав роль літературної мови.
Єдиною рисою українського характеру, яка уповні розвинулася після катастрофи, була роз’єднаність українців. І вона набула просто чудернацьких форм. Ті татуювання на долонях, які Лесь помітив одразу по своїй з'яві у цьому світі, були ніщо іншим, як знаками кланової приналежності. Всі українці від самого свого народження належали до певного клану, що й засвідчувало татуювання емблеми клану. НЕ БУЛО ЖОДНОГО УКРАЇНЦЯ, ЯКИЙ БИ НЕ МАВ НА СВОЇХ ДОЛОНЯХ ТАТУЮВАННЯ, А ОТЖЕ НЕ НАЛЕЖАВ БИ ДО ПЕВНОГО КЛАНУ. Лесю було досить тяжко усвідомлювати, що світ майбутнього виявився світом розбрату, світом кланів, світом заплямованих клановими емблемами долонь…
Про це, та й не тільки про це він мав якось розмову з Мар’яною. Був вечір, і сонце, що ховалося в океан, забарвило водяне безмежжя у такі фарби, що здавалося воно назавжди хотіло попрощатися з великим білим світом, залишивши по собі лише цей кольоровий спогад. Вони лежали на березі океану. Лесь бавився Мар’яниним кучериком, на серці чомусь було сумно, і може тому він захотів поговорити про те, що давно його турбувало.
- Мар’яно, чому воно все так вийшло?
- Як?
- Там, в минулому, було майже все так само як тут. Але чомусь мені все здавалося, що в майбутньому повинно щось змінитися на краще. А вийшло так, що нічого не змінилося, а навпаки якось все просто закостеніло.
Впертий Мар’янин кучерик у пальцях Леся все не хотів набувати бажаної форми.
- І ти знаєш, Мар’яно, мені здається, що причину треба шукати у моєму часі, щось у ньому було таке, що власне і привело до цього закостеніння.
- Щось було, кажеш?
Щось у її голосі примусило Леся пильніше глянути їй у вічі. І у її очах він помітив те, чого раніше не помічав, а саме – вони мали металевий блиск.
- Так ти кажеш, щось було? – вперто і водночас якось вимогливо повторила вона своє запитання.
- Так мені здається, Мар’яно.
- А тобі не здається, - її очі вже були суцільний металевий блиск, - що цим “щось” були всі ви – наші попередники, і в тому числі і ти – Лесь!
- Я? А при чому тут я? Та якби я навіть і знав, що треба було зробити, то щоб я міг власне один робити?
- Принаймі не їхати в Африку на заробітки, кинувши свою батьківщину!
Лесь мовчав – він просто не знав, що сказати на це, тому що Мар’яна була права, сто разів права. Він це прекрасно розумів, як і зрозумів накінець, що крім чудової фігури та миловидного личка йому подобалося в Мар’яні. І Лесь сказав:
- В чомусь ти права, моє сонце, але скажи – якби я не поїхав до Африки, хіба ми колись би зустрілися?
На це Маряна грайливо вдарила його кулаком в плече, мов ставлячи крапку у їхній розмові. Лесь глянув їй у вічі – металевий блиск щезнув, наче його ніколи й не було. Замість нього була безтурботна веселість, і ще багато чого такого, що буває тільки в очах молоденької дівчини. Сонце тим часом вже майже зовсім сховалося за горизонт…
Одного ранку в містечку зчинився гвалт – всюди шниряли, когось шукаючи, охоронці. Від пійманого історика Лесь дізнався, що ця не при своєму розумі людина з минулого – кубанець, обвівши охорону навколо пальця кудись щезла. Лесь в душі дуже симпатизував кубанцю, він був наче свіжий струмінь порівнюючи зі всіма
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus