Завантажити

“історика” Лесь дізнався про речі, які його просто вразили. Від вірусу мутанту, що утворився внаслідок Південно-Азіатської бійні загинуло населення не лише Африканського континенту, але й Америки, Азії… В ЖИВИХ ЗАЛИШИЛОСЯ ТІЛЬКИ НАСЕЛЕННЯ ЙОГО УКРАЇНИ. А завдячувати українці мали чорнобильській катастрофі – одразу після того як на АЕС стався вибух, утворився грип мутант, який був майже ідентичний до пізнішого, мутованого внаслідок всесвітньої ядерної бійні. Але чорнобильський грип був набагато менш шкідливим. Багато з українців, які перехворіли на нього після чорнобильської катастрофи, навіть не зрозуміли, що вони хворіли. На жаль, внаслідок специфічних природних умов чи ще чогось чорнобильський вірус набув розповсюдження лише на території України. На жаль - тому що саме цей чорнобильський вірус послугував українцям квитком в майбутнє: саме він був тим щепленням, яке убезпечило їх від справді жахливого вірусу – виплодка пізнішого атомного безумства людства. Коли прийшов час всесвітнього апокаліпсису, українці просто пережили ще одну епідемію грипу. А коли останній з них перехворів і виздоровів, раптом виявилося, що вони залишилися у світі ОДНІ.
Лесь сидів на кушетці, обхопивши голову руками. Він згадував свого єдиного живого рідного - брата, що поїхав до Сибіру і не подавав майже жодних звісток. Тепер десь там повинні були б жити вже доросліші за свого дядька племінники. Мали б… Для чого він туди їхав?! Доля, просто українська доля… Потім йому знову пригадався чорношкірий хлопчик, з настороженим поглядом та великим животом. Що ж його доля? Що ж мільярди інших доль? Їх просто вже немає, наче й ніколи не було. Лише вони – українці, залишилися одні, одні на весь великий білий світ. І мир всім тим, кого не стало – жовтим, білим і чорним, блакитно і карооким, високим і не дуже… І тим, хто натискав кнопку пуску ракети, і тим, хто її конструював, і тим хто помер, навіть не зрозумівши від чого. Лесь сидів на кушетці, заховавши обличчя в руках – один з тих, хто вижив, один з тих, хто оплакував.

Проте життя є життя, і Лесь не був би Лесем, якби не приділяв значної уваги і іншим його аспектам. У містечку була жінка, яка йому подобалася, а отже за нею варто було і привдарити. Вже тоді, коли він тільки з’явився, Лесь помітив її серед натовпу оточуючих його людей. Вона йому дійсно сподобалася. І яка різниця, що це була єдина особа жіночої статі на все містечко – Лесь на то не зважав, вона просто мала бути його – і все. Тому Лесь, не дивлячись на роздратовані погляди інших чоловіків, особливо одного його чорнявого охоронця, просто пер напролом до Мар’яни (так звали цю дівчину) і її серця: ось – я, Мар’яно, а ось – моя зболіла за Вами душа. У цьому був весь Лесь – якщо жив, то жив так, якби йому залишався всього один-однісінький день. А може це дійсно було правдою, може ще мент – і все що його зараз оточує враз щезне, і він знову опиниться у колі чорношкірих партизан.
Один раз він ішов по берегу, і, раптом, побачив Мар’яну, що стояла коло самої води у товаристві декількох (і, звичайно ж, чорнявого) охоронців. Він дивився на неї, на її здорове тіло, усміхнене обличчя, і питав себе, чому вона досі ще не його. Керований якимось підсвідомим поштовхом він підбіг до Мар’яни, схопив її на руки і прямо в сорочці та штанах шубовснув з нею, здіймаючи фонтан бризок, в океан. А за мент з хвилею вони виплили назад, і сміявся Лесь, і сміялась Мар’яна, а навкруг них стояли спохмурнілі охоронці. А коли сонце сховалось в океан, Лесь, нарвавши якоїсь трави коло того місця де жив, рушив до Мар’яни. Місяць стояв угорі, з моря повівав легенький бриз - все було так як має бути, коли йдеш до дівчини. І Лесь був вдячний за це небесам, цій чужинській землі, цьому незнайомому часу. Коло її домівки він на мент зупинився, аби в уяві подивитися на себе зі сторони: високий чорнявий юнак спортивної статури з розумним поглядом – невже йому хтось міг відмовити? Лесь піднявся до неї на ганок і постукав. І Мар’яна відчинила так, наче чекала на нього, а саме так і повинно бути, коли в небі світить щербатий місяць, з моря віє свіжий бриз, а в двері стукає непоганий хлопець. Лесь усміхнувся, вручив їй букет і сказав – що ж він їй таки сказав? А хіба не все рівно, що він їй сказав! Основне, що за хвилину він уже цілував Мар’яну, а Мар’яна цілувала його. Таким був Лесь, і такою була Мар’яна…
Так почався їхній роман, а може навіть і кохання. Лесь не міг дочекатися вечора, коли замість нестерпної спеки прийде прохолодна ніч, і він зможе десь у відаленному куточку пустельного пляжу зустрітися з Мар’яною. Звичайно, у такому невеличкому містечку всі про всіх знали, мабуть знали і про них, але при ньому нічого не говорили, хоча чорнявий охоронець кидав у його сторону вбивчі погляди: як цей чужинець міг щось крутити з його Мар’яною! Але Лесь просто не звертав на це уваги, це було абсолютно не важливо, порівнюючи з тим, що ввечері на пляжі його чекатиме Мар’яна. І будуть лише океан, Африка та вони – і більше нікого.
Лесь весь час

читати