Завантажити

б у своєму синочку ніяких змін. Єдина проблема, як я вже казав – це відторгнення.
- Ну що ж, будемо надіятися, що цього не станеться, - підвів риску під розмовою полковник. – Було приємно з вами поговорити.
- На добраніч.
Вони попрощалися і розійшлися – полковник повернувся до себе додому, а професор заспішив до готельного будиночка, де зараз мешкав. А за кущами Лесь вголос промовив до себе: “Треба тікати”. Хоч він точно не знав, що саме з ним збиралися зробити, але нічого хорошого його не чекало – це було абсолютно ясно з підслуханої бесіди. Треба було тікати і до того ж не відкладаючи. Тільки заскочити додому, захопити якихось харчів, і тікати. Мар’яна? Ні, її не можна піддавати небезпеці. Це справа Леся, тому тікати доведеться одному. Куди? Лесь абсолютно не знав, але це йому було зараз і не важливо – основне зараз вирватися з пазурів полковника і цього, здається гестапівського, медика. За хвилину він вже був в себе удома, зібрав трохи їстівного, і за мент вже виходив. На порозі спинився – треба було прикинути, чи все найнеобхідніше взяв. Вода, сірники, якась консерва… Сильний удар в потилицю збив його з ніг. Коли Лесь опритомнів, і так сяк зумів підняти голову, то крізь стікаючу на очі цівку крові (коли падав, розбив брів), він побачив усміхнене обличчя чорнявого охоронця.
Леся помістили до його ж будиночка. Але тепер його становище змінилося: йому вже не дозволяли вільно ходити по табору, охоронці – і днем, і вночі – невідступно за ним слідкували, мало що в туалет з ним не ходили. Звісно, що найбільше йому допікав чорнявий – той весь час дошкульно посміхався, і взагалі намагався зробити і без того нерадісне Лесеве існування понад міру обтяжливим. До Леся нікого не пускали, він не мав змоги перекинутися навіть парою слів з Мар’яною, не знав навіть, що з нею стало. Видно, по чийсь вказівці – Лесь здогадувався кого саме – з ним навіть не дозволяли розмовляти. Декілька днів він безвилазно сидів удома, потім його стали водити на медичні огляди. Лесь розумів – готують.
Одного разу, коли його привели на медогляд, там вже сиділи полковник і його нічний співрозмовник – прибулий професор. Останній дуже довго возився коло Лесевої голови – вимірював, дивився її рентгенівські знімки, знову вимірював, знову дивився знімки… Лесю увірвався терпець, і він, не зважаючи на присутність декількох дужих охоронців, які за ці дні не раз доводили, що можуть вправно і швидко затикати йому рота, кинув:
- Що, не терпиться засунути мені якесь г…но в голову?
На диво цього разу йому відповіли, але не доктор, а полковник.
- Так, Лесю, ми дійсно поспішаємо зробити тобі операцію.
- І що ж ви хочете мені вживити: будильник, щоб я ніколи не запізнювався на роботу, калькулятор, щоб міг добре рахувати, чи ще щось?
- Ми хочемо вживити тобі прибор контролю.
- Контролю за ким?
- За тобою, Лесю.
- А цього вам замало, – Лесь показав поглядом на своїх охоронців.
- Там, куди ми тебе відправимо, ми не зможемо тебе контролювати подібним чином.
- І куди ж ви мене збираєтесь відправити?
- Ми збираємося тебе відправити на президентство.
- Куди?!
Якби не майже торжественний тон, яким була сказана остання фраза, Лесь подумав би, що його просто розігрують.
- Ми збираємося зробити з тебе президента.
- За які такі заслуги?
- Подивися на свої руки.
- І що ж таке з моїми руками?
- Вони у тебе чисті.
- Я щось вас не дуже розумію.
- А як ти нас взагалі можеш щось розуміти – прибулець з іншого часу.
І полковник вже звернувся до доктора:
- Ну що там, ви вже закінчили?
- Так.
- На коли призначаєте операцію?
- На завтра.
- Добре! З цим треба скоріше кінчати. Забирайте його.
Леся підхопили під руки і потягнули до його домівки. У Лесевій голові пульсувала думка – завтра з нього будуть робити зомбі, і якщо він залишиться живий… Він стане президентом!

Спливала остання ніч Леся. Остання ніч перед тим, як він стане просто куклою. Куклою-президентом. Горіло світло, Лесь лежав на ліжку з заплющеними очима. Поряд на стільці сидів, невідривно спостерігаючи за ним, чорнявий охоронець. Мабуть, сам напросився стерегти Леся цієї ночі. Чорнявий охоронець чорної ночі Лесевої розпуки…
- Коля, Коля! - пролунав голос з темноти.
Леся наче обпекло – це був Мар’янин голос, але вона кликала не його, вона кликала чорнявого охоронця. Чорнявий кинувся до вікна:
- Мар’яно, це ти? Що ти тут робиш?
Раптом якась невидима сила відкинула його від вікна – він пролетів майже півкімнати і впав Лесеві до ніг. На його сорочці розпливалася величезна червона пляма.
- Мар’яно, Мар…, - єдине, що зміг видавити він з себе перед тим, як замовкнути назавжди.
Двері враз відчинилися, і на порозі стала Мар’яна (у правій руці - пістолет з глушником, очі – металевий блиск).
- На збори – дві хвилини.
- Єсть – накінець майже видихнув Лесь.
За мент вже виходили, коло порога Лесь перечепився через труп ще одного охоронця.
- Мар’яно, що ти…
- Мовчи! Швидко за мною.
- Добре.

читати