
Електронна бібліотека/Проза
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
назвали його кубанцем - все це реально. Правда, кубанця ми взяли з вісімнядцятого століття… Так, на чому я остановився…
І він далі продовжив свою підготовлену промову.
Але Лесь тепер його майже не слухав. В голові крутилася лише одна думка - він був у майбутньому, а його власна епоха для нього стала минулим сорокарічної давності. В це було дуже важко повірити, але… Мабуть, це дійсно таки була правда, якщо він, звичайно, просто не зійшов з розуму.
Накінець промовець перейшов до діла – Лесь мабуть змучився з далекої дороги, йому треба відпочинок. Отже його зараз відведуть туди, де він зможе перепочити, а вже потім він матиме повну змогу ознайомитися з вже сучасним йому світом. Це абсолютно влаштовувало справді таки дуже змученого Леся. Виходячи з кімнати, він краєм ока зазирнув за ширму – на ній, похмуро опустивши чубату голову, сидів кубанець, навпроти, з прямо наведеним на нього автоматом – охоронець. Проте довго думати над побаченим Лесь не міг. Опинившись в кімнаті для відпочинку, він повалився на кушетку і одразу заснув. Йому приснився дивний сон: він пробивався з боєм крізь час на чолі величезної армії чорношкірих партизан. А за ними йшли все зорюючи, перевертаючи на своєму шляху міліони, мільярди плугатарів із зігнутими спинами…
Лесь знаходився у невеличкому містечку, а скоріше просто таборі, що розташовувалося майже на тому самому місці, де сорок років тому йшов бій між ним та чорношкірими партизанами. Він майже одразу освоївся у навколишньому середовищі. Причиною такої швидкої адаптації було те, що оточуючий його світ (зокрема, світ цього невеличкого містечка) мало чим відрізнявся від української дійсності кінця двадцятого сторіччя. Лесь дізнався у одного “професора по техніці” – так він називав науковців, які працювали з машиною часу, що за ці сорок років було зроблено не більше декількох відкриттів, які проте так і не набули значного поширення, залишившись в межах наукових лабораторій.
У всьому панувало якесь закостеніння, якби хтось сорок років тому встановив неписані догмати – отак живіть, отак робіть, і ніяк інакше! І видно було, що це не пішло на користь суспільству – Лесеві здавалось, що воно почало деградувати. І першою ознакою була мова. Хоч у розмові з ним намагалися користуватися “староязичієм” (так називали українську), проте спілкувалися між собою з-за допомогою якогось жахливого – навіть для звиклого до подібного Леся – суржику. Так сяк склепані одне до одного і переплавлені українські та російські слова утворювали якусь гидку суміш, що на перший погляд сприймалася як беззмістовне бубніння якоїсь смертельно п’яної людини. А загалом ситуацію з мовою можна було спроектувати на все суспільство…
Лесеві спочатку здавалось, що він стане великою знаменитістю, центром суспільної уваги та важливих наукових досліджень. Та за досить короткий час він побачив, що це тільки його мрії: його майже не чіпали, хіба що робили час від часу медичні огляди. Щоправда до нього були приставлені гіди, а скоріше охоронці, які не відходили від нього ні вдень ні вночі, та щось конкретне допитатить у них було майже не можливо. Одне Лесь знав напевне – містечко знаходилось в Африці, на тому самому місці, де колись він вистрілював свої останні набої, і було майже повністю відрубане від навколишнього світу. Якось -пройшло всього декілька днів з часу його з’яви тут – він з охоронцем-гідом вибрався за територію містечка. І був вражений – десь щезли бідацькі халупи африканців, десь щезли самі африканці. Простір перед ними був вільний від будь-яких проявів людської діяльності: вдалині синіло море, а навкруги їх жовтіла савана, по якій йшли величезні стада антилоп. І ніде жодних ознак людей!
- А де ж люди? – спитав Лесь у свого охоронця-гіда.
- А людей в Африці вже сорок років як немає, – відповів охоронець.
- Як це немає? – перепитався Лесь.
- Отак немає – померли всі від вірусу-мутанта, після ядерної війни.
Лесь вражено стояв і дивився на величну савану перед собою. В його уяві постали стріляючі у нього чорношкірі партизани, але вони швидко змінилися баченим у одному африканському селищі хлопчиком – по смішному великий живіт, палець засунутий до рота, великі очі, що зацікавлено та насторожено водночас дивляться на нього – його теж немає. Лесь відвернувся від охоронця і заплющив очі. А по савані далі йшли вічні стада антилоп…
Лесь почав вимагати аби йому привели історика – він хотів дізнатися, що ж сталося за ці сорок років. І йому дійсно привели історика, який проте більше нагадував Лесю якогось валютного міняйла його часу. Виявилося, що Лесь був недалекий від істини: не встигши і привітатись з ним, “історик” одразу витягнув гаманця і розклав перед Лесем гроші. Не менше десяти хвилин знадобилося Лесю аби зрозуміти, що у цьому світі історію, архітектуру - видатні будівлі, як й історичних діячів, завжди любили зображати на купюрах - вивчають по грошових знаках: ніяких підручників не випускається, а старі вже давно зотліли. Проте, навіть від цього
Останні події
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
- 07.05.2025|11:42Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»
- 07.05.2025|11:38У Києві відбудеться презентація книги «Усе на три літери» журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка