
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
іншими оточуючими Леся людьми, і тому зрадів, почувши цю новину. Він все ніяк не міг змиритися з тим, чому таку людина тримають закритою наче в тюрмі в одному з містечкових будиночків, не дозволяючи навіть відвідувати. Під вечір того дня Лесь за вже заведеною традицією вирушив на океанське узбережжя на побачення з Мар’яною. І саме на узбережжі він зустрів кубанця. Той сидів на піску і кидав у воду камінці. Поряд з ним лежав мішок. Лесь згадав – тікаючи, кубанець прихопив з собою якісь продукти.
- Далеко зібралися, пане козаче? – спитав його зі спини Лесь.
Кубанець не підскочив з несподіванки, а просто кивнув головою, наче так і мало бути, наче саме на нього він чекав на цьому пустельному узбережжі.
- Я радий, що останнього, кого я побачу перед своєю мандрівкою, буде чоловік з чистими руками, - мовив він усміхаючись так само, як і сорок років тому.
- А куди ти йдеш? – спитав Лесь.
- На батьківщину – куди ще може повертатися людина.
- Маєш на увазі Кубань?
- Ні, Україну. Я не був в ній з того часу, як зруйнували Січ.
- Давно ж це було.
- Якби давно не було, а ніколи не пізно повернутися.
- Занадто далеко – пустелі, дикі звірі…
- Якось дійду, – вперто мовив козак.
Лесь присів поряд з кубанцем.
- Як ти думаєш, Іване, яка вона зараз?
- А така як завжди – тернисте будяччя коло битих шляхів, курява, може спека, може холод…
- Така як завжди… – і собі погодився Лесь.
- Ну давай перед дорогою ,- мовив кубанець, виймаючи вже знайому Лесю пляшку і чарки.
- Давай.
Коли вже випили, кубанець звернувся до Леся:
- Хочу тебе, земляче, попросити. Маєш ти чисті руки, будь-що збережи і надалі їх такими, не дай на них нічого проставити!
- Ти маєш на увазі татуювання?
- Я маю на увазі чистоту твоїх рук.
- Добре, трохи дивне бажання, але я постараюся виконати його, кубанцю.
- Постарайся, Лесю.
Посиділи ще трохи мовчки.
- Ну час мені, а то і ніч вже скоро закінчиться, а по спеці важко йти.
Вони потиснули один одному руки.
- Ще побачимося, Лесю.
- Ще побачимося, кубанцю.
За хвилину кубанець вже пропав у тропічній темряві.
- Бережи тебе Бог, – ледь чутно прошепотів Лесь.
Того разу він так і не побачився з Мар’яною. Лише під кінець наступного дня, коли він знову стояв на їхньому місці зустрічей, вона підкралася до нього і затулила йому очі руками. Він схопив її за одну руку (здається, праву), хотів поцілувати, та погляд раптом наштовхнувся на татуювання на долоні.
- Що воно має означати, Мар’яно?
- Ти ж знаєш, Лесю – я належу до певного клану.
- Належиш?
Металевий блиск її очей обпік його.
- Або може те, що клан належить мені.
- А без слова “належить” якось можна?
- Такого просто ніколи не було, Лесю.
- Буде.
І він взяв і поцілував її руку, а потім поцілував її губи, а потім… А потім вона поцілувала його…
А життя навколо них не стояло на місці. І зі сторони Леся, чужинця з іншого часу, було страшною помилкою легковажити оточуючим його середовищем. Тим більше, що воно не збиралося легковажити ним. Якось, йдучи вже під ранок з нічного побачення з Мар’яною, він помітив, що у будинку, де жив той таємничий кремезань, який був присутній при Лесевій з’яві у цьому світі, і про професію якого Лесь так і не зміг нічого конкретного дізнатися, горіло світло. Двері були відчинені, на східцях палили, розмовляючи, двоє чоловіків. В одному Лесь пізнав господаря дому, в іншому – недавно прибулого в містечко чоловіка. Лесь вже хотів непомітно під прикриттям темряви прокрастися до своєї домівки, якби один з нічних співрозмовників не згадав його ім’я. Заінтригований Лесь вирішив підслухати – і не пожалкував.
- Кажуть – це здається говорив кремезань – що і об’єктиви замість очей можна вставити.
- Так, полковнику, але це вже буде занадто. Нам би хоч, аби контрольне обладнання функціонувало – цього було б досить. Можливе просте відторгнення електроніки клітинами мозку, що звичайно ж призведе до смерті об’єкта.
- А обладнання до цього на людях випробовувалося?
- Так, ми вживили його декільком відступникам від нашого клану.
- І які показники?
- П’ятдесят на п’ятдесят – половина вижила, половина померла.
- Да, ризик досить великий. Я би на місці керівництва ще раз добре подумав, чи так вже потрібно йому вживляти це обладнання.
- Ну треба ж мати якісь гарантії. Від людини, поставленої на таке місце, можна чекати чого завгодно.
- Але я не думаю, що людина з іншого часу (“Боже, мова йде таки про мене!” – з жахом подумав Лесь) зможе так швидко звикнути до наших умовах.
- Не забувайте, що їхній час був досить подібний до нашого.
- Добре, я не буду з вами сперечатися, професоре, все рівно це воля нашого керівництва, і я не маю права її обговорювати. Але чи не помітять того, що “товар” трошки “підмочений” інші клани?
- За це можете бути спокійні, полковнику. Навіть рідна мати не помітить у своєму… - як його, між іншим, звати?
- Лесь, - підказав полковник.
- Так, навіть Лесева мати не помітила
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus