
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
хмизу – мабуть, на вогнище чаклуну – по вулиці.
- Може не підемо, - раптом якось нерішуче мовила Мар’яна.
- Все рівно, ми повинні будемо з ними мати справу - треба запастися якимось харчами, дізнатись, де ми взагалі знаходимося, – відповів Лесь і почимчикував за малим.
За ним пішла і Маряна. Скоро вони вийшли на вщерть заповнений людьми майдан. У самому його центрі стояв збитий з дощок навколо стовпа поміст, на ньому – ну зовсім як в фільмах про середньовіччя – прив’язаний до стовпа чоловік, що щось голосно виголошував. Коли Лесь з Мар’яною підійшли ближче, то побачили, що це зовсім молодий хлопець з якимось диким – чи то через затятість, а скоріше з-за переляку поглядом. Він весь час щось викрикував до натовпу:
- Та зрозумійте, не знаю, чому ця картопля у мене така здорова повиростала! Мені все якось часу і подумати над цим не було – з ранку до ночі у цій землі копався! Зрозумійте ж – не винуватий я!
- Ні, ти поясни: чому у всіх картопля не вродила, а у тебе її он стільки? – допитувався у нього якийсь вихудлий чоловік, з поглядом стовідсоткового Торквемади.
- Та не знаю!!! – кричав йому у обличчя прив’язаний.
- Так я тобі сам поясню – тому що ти – чорнокнижник, фермер-чарівник. Це вони, кажуть, дитячою кров’ю поливають поле аби краще родило. І ти – один з них!
До Лесевої свідомості почало доходити, за що, власне, хотіли спалити живцем цього чоловіка. Його повинні були знищити за те, що він отримав на декілька кілограмів картоплі більше ніж його сусіди! Він був винний у тому, що на десяток разів більше – не полінувався копнути де треба і як треба лопатою у своєму городі. І от за це його зараз мали спалити! І він знав це, і, звичайно ж, як кожна жива істота не міг змиритися з фактом своєї скорої загибелі. Він обводив поглядом юрбу у надії зустріти у очах когось краплю співчуття, а отже і якоїсь надії. І не знаходив. Та раптом його очі надовго затримались на Лесі – єдиній невідомій йому тут людині, і їхні погляди зустрілися. Леся вразило, наскільки цей дикий від переляку погляд міг бути промовистим. “Братан, мене ж зараз спалять, спалять живцем – вирятуй мене! Я ж людина, я ж хочу жити, я не хочу так помирати! Вирятуй мене! Ти ж людина, братан!” – безгучно кричав до нього нещасний. І Лесь обернувся до Мар’яни:
- Сонце, я не можу бачити як людини спалюють за картоплю. І я не зможу собі ніколи пробачити, якщо його зараз спалять. Ніколи! – з притиском закінчив Лесь.
- Що ж ти думаєш робити? – майже самими губами спитала Мар’яна.
- Постараюся до нього проштовхатися. Я дивлюся тут у них з вогнепальною зброєю напруга, я помітив тільки одного дядька з заржавілим карабіном. Тому ти йди за мною і прикривай мене зі спини, особливо тоді, коли я його буду звільняти. Ну, як тобі мій план?
- Не дуже розумний, але піде, – погодилася Мар’яна, але Лесю здалося, що вона чомусь була нещирою. Цікаво, чому? Боялася чи може вважала, що їм не варто втручатися, чи ще щось? Проте вона погодилася, а отже треба було діяти – часу було обмаль, бо люди вже докладували рештки хмизу. І вони, розштовхуючи людей, почали пробиватися до помосту.
Лесь вже майже підходив до помосту, коли його раптом хтось схопив за рукав. Лесь обернувся – високий дядько з вже баченим ним заіржавілим карабіном намагався його затримати. Лесь різко шарпнув рукою, і звільнивши її – це було легко, оскільки дядько тримав його лише одною рукою, заїхав йому ліктем в обличчя. Дядько випустив карабіна і схопився руками за обличчя – крізь пальці зацебеніла кров.
- Ой, людоньки, вбивають! – пролунав над юрбою його крик.
Всі почали обертатися в їхню сторону. Лесь буквально в два кроки покрив відстань до помосту, скочив на нього, збив отетерілого опонента спалюваного з помосту і крикнув позад себе:
- Мар’яно, два постріли в повітря!
Відповіддю йому був загрозливий, наростаючий з кожною секундою, шум юрби. Лесь обернувся – і не побачив Мар’яни. Лишероздратований погляд юрми. Він водив очима по юрбі, може Мар’яна десь відстала від нього, коли він пробирався до помосту, та не міг її знайти.
- Мар’яно, де ти?! – вже якось благально прокричав Лесь.
На цей раз у відповідь він почув клацання затвору – високий дядько з розбитим обличчям зводив на нього свою заіржавілу гвинтівку. Все відбувалося якось занадто повільно, а, може, навпаки, – занадто швидко. Тікати не було куди – навколо стояли люди, та й куди тікати, якщо пропала Мар’яна. У Лесевій голові все крутилося думка – де ж Мар’яна? Де Мар’яна?!!! Дядько натиснув на курок. Рушниця клацнула та не вистрілила – дала осічку. Лесь похитнувся. Дядько зло затрусив рушницею. На поміст просто з якимось гемонським шипінням “Ще один чаклун!” почали наповзати люди.
- Чекайте, я його зараз стрелю! – “заспокоїв” їх дядько і вдруге націлив на нього рушницю.
“Якщо вона навіть і дасть осічку, я все рівно вже цього не витримаю”, – подумалось Лесю, і майже підсвідомо захищаючись від цієї рушниці, від цих людей, що прагнули його смерті, він виставив вперед руки, чекаючи пострілу
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus