
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
хмизу – мабуть, на вогнище чаклуну – по вулиці.
- Може не підемо, - раптом якось нерішуче мовила Мар’яна.
- Все рівно, ми повинні будемо з ними мати справу - треба запастися якимось харчами, дізнатись, де ми взагалі знаходимося, – відповів Лесь і почимчикував за малим.
За ним пішла і Маряна. Скоро вони вийшли на вщерть заповнений людьми майдан. У самому його центрі стояв збитий з дощок навколо стовпа поміст, на ньому – ну зовсім як в фільмах про середньовіччя – прив’язаний до стовпа чоловік, що щось голосно виголошував. Коли Лесь з Мар’яною підійшли ближче, то побачили, що це зовсім молодий хлопець з якимось диким – чи то через затятість, а скоріше з-за переляку поглядом. Він весь час щось викрикував до натовпу:
- Та зрозумійте, не знаю, чому ця картопля у мене така здорова повиростала! Мені все якось часу і подумати над цим не було – з ранку до ночі у цій землі копався! Зрозумійте ж – не винуватий я!
- Ні, ти поясни: чому у всіх картопля не вродила, а у тебе її он стільки? – допитувався у нього якийсь вихудлий чоловік, з поглядом стовідсоткового Торквемади.
- Та не знаю!!! – кричав йому у обличчя прив’язаний.
- Так я тобі сам поясню – тому що ти – чорнокнижник, фермер-чарівник. Це вони, кажуть, дитячою кров’ю поливають поле аби краще родило. І ти – один з них!
До Лесевої свідомості почало доходити, за що, власне, хотіли спалити живцем цього чоловіка. Його повинні були знищити за те, що він отримав на декілька кілограмів картоплі більше ніж його сусіди! Він був винний у тому, що на десяток разів більше – не полінувався копнути де треба і як треба лопатою у своєму городі. І от за це його зараз мали спалити! І він знав це, і, звичайно ж, як кожна жива істота не міг змиритися з фактом своєї скорої загибелі. Він обводив поглядом юрбу у надії зустріти у очах когось краплю співчуття, а отже і якоїсь надії. І не знаходив. Та раптом його очі надовго затримались на Лесі – єдиній невідомій йому тут людині, і їхні погляди зустрілися. Леся вразило, наскільки цей дикий від переляку погляд міг бути промовистим. “Братан, мене ж зараз спалять, спалять живцем – вирятуй мене! Я ж людина, я ж хочу жити, я не хочу так помирати! Вирятуй мене! Ти ж людина, братан!” – безгучно кричав до нього нещасний. І Лесь обернувся до Мар’яни:
- Сонце, я не можу бачити як людини спалюють за картоплю. І я не зможу собі ніколи пробачити, якщо його зараз спалять. Ніколи! – з притиском закінчив Лесь.
- Що ж ти думаєш робити? – майже самими губами спитала Мар’яна.
- Постараюся до нього проштовхатися. Я дивлюся тут у них з вогнепальною зброєю напруга, я помітив тільки одного дядька з заржавілим карабіном. Тому ти йди за мною і прикривай мене зі спини, особливо тоді, коли я його буду звільняти. Ну, як тобі мій план?
- Не дуже розумний, але піде, – погодилася Мар’яна, але Лесю здалося, що вона чомусь була нещирою. Цікаво, чому? Боялася чи може вважала, що їм не варто втручатися, чи ще щось? Проте вона погодилася, а отже треба було діяти – часу було обмаль, бо люди вже докладували рештки хмизу. І вони, розштовхуючи людей, почали пробиватися до помосту.
Лесь вже майже підходив до помосту, коли його раптом хтось схопив за рукав. Лесь обернувся – високий дядько з вже баченим ним заіржавілим карабіном намагався його затримати. Лесь різко шарпнув рукою, і звільнивши її – це було легко, оскільки дядько тримав його лише одною рукою, заїхав йому ліктем в обличчя. Дядько випустив карабіна і схопився руками за обличчя – крізь пальці зацебеніла кров.
- Ой, людоньки, вбивають! – пролунав над юрбою його крик.
Всі почали обертатися в їхню сторону. Лесь буквально в два кроки покрив відстань до помосту, скочив на нього, збив отетерілого опонента спалюваного з помосту і крикнув позад себе:
- Мар’яно, два постріли в повітря!
Відповіддю йому був загрозливий, наростаючий з кожною секундою, шум юрби. Лесь обернувся – і не побачив Мар’яни. Лишероздратований погляд юрми. Він водив очима по юрбі, може Мар’яна десь відстала від нього, коли він пробирався до помосту, та не міг її знайти.
- Мар’яно, де ти?! – вже якось благально прокричав Лесь.
На цей раз у відповідь він почув клацання затвору – високий дядько з розбитим обличчям зводив на нього свою заіржавілу гвинтівку. Все відбувалося якось занадто повільно, а, може, навпаки, – занадто швидко. Тікати не було куди – навколо стояли люди, та й куди тікати, якщо пропала Мар’яна. У Лесевій голові все крутилося думка – де ж Мар’яна? Де Мар’яна?!!! Дядько натиснув на курок. Рушниця клацнула та не вистрілила – дала осічку. Лесь похитнувся. Дядько зло затрусив рушницею. На поміст просто з якимось гемонським шипінням “Ще один чаклун!” почали наповзати люди.
- Чекайте, я його зараз стрелю! – “заспокоїв” їх дядько і вдруге націлив на нього рушницю.
“Якщо вона навіть і дасть осічку, я все рівно вже цього не витримаю”, – подумалось Лесю, і майже підсвідомо захищаючись від цієї рушниці, від цих людей, що прагнули його смерті, він виставив вперед руки, чекаючи пострілу
Останні події
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
- 07.05.2025|11:42Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»