
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
оточує!
В цей момент в землянку зайшов хлопчина з глеком якоїсь трав’яної настоянки, і, піднісши її господарю, став напоготові у кутку. Найбільш кинутий трохи надпив, полегшено зітхнув і продовжував:
- Ви – з зовнішнього світу несете тільки зло, і тому ми поступаємо з вами належно – просто знищуємо вас, незалежно від того, до якого клану ви належите – аграрного, наукового чи ще якогось. Тому що вже сама приналежність до якогось клану є ознакою зла.
- Ну, добре, - мовив Лесь. – А якщо людина не належить до жодного клану? Як тоді?
- Як це не належить до жодного клану?
- А от так, - мовив Лесь, показуючи свої чисті долоні.
Найбільш кинутий довго на них дивився. Потім сказав:
- Ет, яка різниця. Ви не наші – ви не кинуті, і цим все сказано. Не наші – значить посібники зла, прислужники дияволу МММ. А отже розмовляти з вами немає змісту – незалежно від того чисті чи брудні у вас руки. Хоча це ви, дияволи, таки добрий вигадали спосіб нас кинути. Але нас не обдуриш (конвоїри схвально закивали головами) – завтра вранці вас як нечисту силу втоплять у річці.
- І після цього ви будете казати, що ви не є кланом.
- Виведіть їх і закрийте у новій стодолі, а вранці скарайте на горло! – махнув господар рукою конвоїрам. – А ти – звернувся він до хлопчика – принеси ще мені узвару від кашлю.
- А його дійсно найбільше з-поміж усіх вас кинули? – спитав цікавий Михась по дорозі до їхньої останньої оселі у конвоїрів.
- Кинули не його, а ще його батька, – відповів один з них.
Лесь з Михасем лежали зв’язаними на застеленій соломою долівці стодоли і відсапувалися. Декілька годин вони билися над тим, аби якось послабити мотузку, якою вони були зв’язані, але все на марне. Отже, залишалося лише лежати і чекати своєї смерті.
- Михасю, чуєш, як ти думаєш, чи далеко залишилося до України? – спитав Лесь.
- Не знаю.
- Погано, що не знаєш. Я зараз подумав – у нашому містечку є кладовище, а на ньому майже третину займають могили з такими самими як у мене прізвищами, а моєї могили там вже не буде…
- Слухай, а розкажи мені за ту Україну. Якою вона була в твій час?
Лесь на хвилю закрив очі, потім почав:
- Вся в пшеничних полях. Уявляєш – їдеш день, другий, а навколо все жовтіють лани.
- І більше нічого?
- Звичайно, ні. По полям то тут, то там стоять яблуневі сади.
- Прямо в пшениці? Та такого ж не може бути!
- Не перебивай. В Україні було саме так. Було багато що. От їдеш ти дорогою поміж хлібів, якщо побачить тебе хтось з селян – зніме бриля – на поле у нас всі тільки в брилях та в полотняних сорочках з вишиваною стьожкою виходять - і обов’язково помахає тобі, хоч ти для нього абсолютно незнайомець.
- А для чого ж йому махати?
- А тому що він українець, і ти українець, а навколо хліб достигає, яблука червоніють і сонце світить. Отому часто не тільки привітає, а ще й до столу запросить. А там меди, горілка, обов’язково величезний коровай подадуть. І їси скільки хочеш. А потім підеш в вишневий садок відпочити. Там і заснеш під солов’їний спів, тому що обов’язково в кожному садку хоч один соловейко та буде. Інакше над господарем всі сусіди кепкувати будуть – чому це раптом у його садку та немає соловейка.
- Розкажи ще щось… Про жінок розкажи.
- Жінки у мій вік були всі красиві. Були високі, мали білі зуби і високі білі груди. Гордо дивилися та могли й низько вклонитися. Прекрасні жінки, щедра земля, мужній і лагідний народ – отака була країна!
- Да, прекрасна казка.
- Чому казка?
- Та тому, що якби все дійсно було так прекрасно, як ти мені розказував, то хіба був би зараз оцей весь блуд?
Лесь насупився – він майже сам почав вірити в сказане. А тут Михась за одним махом все розвінчав. Даремно – з казкою краще помирати. Проте помирати їм ще рано. Тому він сказав Михасеві:
- Давай ще раз попробуємо перетерти чи принаймні послабити ці пута. Їх же робили не якісь там добросовісні папуаси, а українці. Повинні ж вони піддатися!
Але, як вони не намагалися, з путами їм нічого так і не вдалося зробити. Змучені, потомлені вони застигли на холодній долівці, думаючи кожний про своє перед близькою смертю. Може через цю тяжку задуму вони і не одразу помітили, що ворота ледь відчинилися і в стодолу крадучись зайшла дитяча постать. Першим цю постать побачив Лесь, мало не скрикнувши від несподіванки – невже кинуті підіслали вбити їх дитину?
- Не кричіть, я прийшов вас звільнити, –підійшовши впритул мовив до них несподіваний рятівник.
Лесю його голос видався знайомим, і враз він згадав – землянка Найбільш кинутого, його ядушний кашель, лікувальний узвар, хлопчина, років чотирнадцяти, що його приніс. Так, це був він. Але чому?..
- Чому ти хочеш нас врятувати? – повторив вголос своє запитання Лесь.
- Тому що так не повинно бути.
- Як не повинно бути? – перепитав його Лесь.
- Скільки я живу, ми постійно вбиваємо всіх, хто до нас приходить. І помираємо самі – від цих чортових боліт у нас ядуха, ще дід так говорив. В мене тато, мати померли. Десь є сонячні поля, чисті ріки – я бачив
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus