Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

оточує!
В цей момент в землянку зайшов хлопчина з глеком якоїсь трав’яної настоянки, і, піднісши її господарю, став напоготові у кутку. Найбільш кинутий трохи надпив, полегшено зітхнув і продовжував:
- Ви – з зовнішнього світу несете тільки зло, і тому ми поступаємо з вами належно – просто знищуємо вас, незалежно від того, до якого клану ви належите – аграрного, наукового чи ще якогось. Тому що вже сама приналежність до якогось клану є ознакою зла.
- Ну, добре, - мовив Лесь. – А якщо людина не належить до жодного клану? Як тоді?
- Як це не належить до жодного клану?
- А от так, - мовив Лесь, показуючи свої чисті долоні.
Найбільш кинутий довго на них дивився. Потім сказав:
- Ет, яка різниця. Ви не наші – ви не кинуті, і цим все сказано. Не наші – значить посібники зла, прислужники дияволу МММ. А отже розмовляти з вами немає змісту – незалежно від того чисті чи брудні у вас руки. Хоча це ви, дияволи, таки добрий вигадали спосіб нас кинути. Але нас не обдуриш (конвоїри схвально закивали головами) – завтра вранці вас як нечисту силу втоплять у річці.
- І після цього ви будете казати, що ви не є кланом.
- Виведіть їх і закрийте у новій стодолі, а вранці скарайте на горло! – махнув господар рукою конвоїрам. – А ти – звернувся він до хлопчика – принеси ще мені узвару від кашлю.

- А його дійсно найбільше з-поміж усіх вас кинули? – спитав цікавий Михась по дорозі до їхньої останньої оселі у конвоїрів.
- Кинули не його, а ще його батька, – відповів один з них.

Лесь з Михасем лежали зв’язаними на застеленій соломою долівці стодоли і відсапувалися. Декілька годин вони билися над тим, аби якось послабити мотузку, якою вони були зв’язані, але все на марне. Отже, залишалося лише лежати і чекати своєї смерті.
- Михасю, чуєш, як ти думаєш, чи далеко залишилося до України? – спитав Лесь.
- Не знаю.
- Погано, що не знаєш. Я зараз подумав – у нашому містечку є кладовище, а на ньому майже третину займають могили з такими самими як у мене прізвищами, а моєї могили там вже не буде…
- Слухай, а розкажи мені за ту Україну. Якою вона була в твій час?
Лесь на хвилю закрив очі, потім почав:
- Вся в пшеничних полях. Уявляєш – їдеш день, другий, а навколо все жовтіють лани.
- І більше нічого?
- Звичайно, ні. По полям то тут, то там стоять яблуневі сади.
- Прямо в пшениці? Та такого ж не може бути!
- Не перебивай. В Україні було саме так. Було багато що. От їдеш ти дорогою поміж хлібів, якщо побачить тебе хтось з селян – зніме бриля – на поле у нас всі тільки в брилях та в полотняних сорочках з вишиваною стьожкою виходять - і обов’язково помахає тобі, хоч ти для нього абсолютно незнайомець.
- А для чого ж йому махати?
- А тому що він українець, і ти українець, а навколо хліб достигає, яблука червоніють і сонце світить. Отому часто не тільки привітає, а ще й до столу запросить. А там меди, горілка, обов’язково величезний коровай подадуть. І їси скільки хочеш. А потім підеш в вишневий садок відпочити. Там і заснеш під солов’їний спів, тому що обов’язково в кожному садку хоч один соловейко та буде. Інакше над господарем всі сусіди кепкувати будуть – чому це раптом у його садку та немає соловейка.
- Розкажи ще щось… Про жінок розкажи.
- Жінки у мій вік були всі красиві. Були високі, мали білі зуби і високі білі груди. Гордо дивилися та могли й низько вклонитися. Прекрасні жінки, щедра земля, мужній і лагідний народ – отака була країна!
- Да, прекрасна казка.
- Чому казка?
- Та тому, що якби все дійсно було так прекрасно, як ти мені розказував, то хіба був би зараз оцей весь блуд?
Лесь насупився – він майже сам почав вірити в сказане. А тут Михась за одним махом все розвінчав. Даремно – з казкою краще помирати. Проте помирати їм ще рано. Тому він сказав Михасеві:
- Давай ще раз попробуємо перетерти чи принаймні послабити ці пута. Їх же робили не якісь там добросовісні папуаси, а українці. Повинні ж вони піддатися!
Але, як вони не намагалися, з путами їм нічого так і не вдалося зробити. Змучені, потомлені вони застигли на холодній долівці, думаючи кожний про своє перед близькою смертю. Може через цю тяжку задуму вони і не одразу помітили, що ворота ледь відчинилися і в стодолу крадучись зайшла дитяча постать. Першим цю постать побачив Лесь, мало не скрикнувши від несподіванки – невже кинуті підіслали вбити їх дитину?
- Не кричіть, я прийшов вас звільнити, –підійшовши впритул мовив до них несподіваний рятівник.
Лесю його голос видався знайомим, і враз він згадав – землянка Найбільш кинутого, його ядушний кашель, лікувальний узвар, хлопчина, років чотирнадцяти, що його приніс. Так, це був він. Але чому?..
- Чому ти хочеш нас врятувати? – повторив вголос своє запитання Лесь.
- Тому що так не повинно бути.
- Як не повинно бути? – перепитав його Лесь.
- Скільки я живу, ми постійно вбиваємо всіх, хто до нас приходить. І помираємо самі – від цих чортових боліт у нас ядуха, ще дід так говорив. В мене тато, мати померли. Десь є сонячні поля, чисті ріки – я бачив

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери