
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
пригноблювала, пригнічувала їх. Аж раптом всі мачухи світу враз щезли, перед ними відкрився широкий світ – здавалось живи, твори… Та вийшло як з тими дітьми в джунглях – заблукали, забули свою мову і стали рачкувати.
Якось, коли вони вранці простували стежкою навпростець через потонуле у тумані поле, їх наздогнало пару вершників. Коло Лесь їх роздивився, він не зміг стримати сміху. І дійсно, для людини з двадцятого сторіччя їх вид міг видатися м’яко кажучи клоунським. Саморобні кашкети на головах, березові помальовані смугасто жезли причеплені до пояса, зшита з домотканого полотна, помальованого бузиновим соком, уніформа – все це була якась пародія на ДАІ Лесених часів. Проте тримались вони зовсім не по клоунськи, і їхні обрізи також були зовсім не клоунськими. Вершники вже наздогнали їх, заступивши дорогу, люто гарцювали на своїх конях.
- Ви знаєте, шо ви перевисили скорість? – запитав погрозливо один із них.
- Що перевищили?! – пирснув собі у кулак Лесь.
- Скорість. Тому давайте штраф.
- Але ж ми не маємо грошей. Та й взагалі хто тут їх має.
- Штраф, - повторив один із них.
Лесь втягнув голову. Розумів: перед ним були прості розбійники, озброєні, і сперечатись з ними небезпечно, але й віддати їм дійсно немає чого. Один із “даішників” сам вирішив це питання: під’їхав упритул до Михася і вирвав у нього з рук їх єдиний мішок, в якому тільки і були, що залишки їхнього обіду.
- Отак, - сказав переможно той.
- Власть нада шанувать, - додав повчаюче другий. – Ето вам не провінція, ето центр.
- Центр? - вихопилося у Леся.
- А ти хіба не бачиш? – насмішкувато запитав один з “даішників”.
І Лесь дійсно побачив. Туман розвіявся, і вдалині – там де закінчувалося поле - ледь виднілися сіруваті багатоповерхові будинки.
- Ех, дєрьовня, - протягнув глузливо один “даішник”.
- А, що візьмеш з того аграрного клану, - сказав інший.
І вони поскакали геть, діти забутого в часі поста ДАІ, в країні, де вже не було жодної цілої дороги.
А Лесь з Михасем все дивилися в далину.
- От і прийшли, - сказав якось зачаровано Михась.
Лесь мовчав. Що з ним буде далі у цьому великому місті, куди його завернула доля, було абсолютно невідомо. Але треба було йти вперед. Так він пообіцяв тому хлопцю з ядушних боліт, це він не раз читав у очах людей, яким показував свої чисті руки, і десь там попереду була Мар’яна. І він пішов…
Виявляється, що випадок з патрулем ДАІ не був поодиноким. Не встигли вони й декілька хвилин пробути в місті, як їх затримав якийсь чоловік у формі. Він почав вимагати показати йому якісь документи, про які ні Лесь, ні Михась не мали жодного уявлення. Поки Лесь з Михасем пояснювали, що про ці документи вони чують перший раз у життя, набігло ще декілька стражів порядку. Цього разу обійшлися тим, що Михасю довелося зняти свої ще досить непогані постоли (у Леся були Андрієві – геть діряві). Після цього стражі порядку без зайвих слів зникли. Поки Лесь з Михасем розпитували, де тут можна знайти якусь політичну організацію чи установу, ця ситуація повторювалася з ними ще декілька разів. Але тепер все закінчувалося для них набагато щасливіше – у них просто не було вже що забирати.
Саме місто справило на Леся двояке враження – з одної сторони, після запустіння тих країв, у яких вони були, місто, звичайно, вражало розмірами, народочисельністю – мешкало тут, мабуть, декілька сот тисяч, і в той же час було у ньому і щось спільного з усім навколишнім світом – і та ж жорстокість, і та ж недовіра, і той самий запах пустельної тліні, що і всюди. І в той же час воно дуже нагадувало йому те велике місто - там, в іншому тисячолітті, в якому він колись вчився, жив, любив. Тільки з одною різницею – тоді таких міст було багато, тепер – лише одне.
Врешті-решт їх таки затримали і відвезли в дільницю. Мабуть, служителі закону, чи, вірніше, того, що тепер вважалося за закон, вирішили, що може Лесь з Михасем десь поховали свої скарби ще до того як ввійти в місто, і вирішили на них сильніше натиснути, а може їх просто вивели з рівноваги чисті Лесеві руки. Але факт залишається фактом – Лесь з Михасем першу свою ніч в місті ночували в буцегарні.
Сусідом Леся по нарах був якийсь дрібний чиновник з клану адміністраторів. Вони познайомилися, і той розказав Лесеві багато цікавих речей про життя цього, мабуть, найдивнішого з кланів. Виявляється, що майже всі, хто проживав у місті, належали до цього клану. У клані була своя досить складна ієрархія: певну посаду давали вже новонародженим дітям – звичайно, в залежності від того, яку посаду займали їхні батьки. Все було б добре, та треба було щось їсти, а от з цим була проблема – на всіх не вистачало. Звичайно, з чиновниками дечим ділилися інші клани, аби зберігати деяку видимість керуючого центру, але цих подачок катастрофічно не вистачало. Тому зголодніле чиновництво нападало на кожну людину при найменшій можливості з неї поживитися. От тому Леся з Михасем сьогодні так часто зупиняли – для переважно голодних чиновників
Останні події
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
- 07.05.2025|11:42Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»