Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

Сигізмундовичем. Зранку у якійсь справі він зайшов без попередження до ханського намету саме тоді, коли хан з Анатолієм Сигізмундовичем обговорювали план майбутньої війни.
- А що поробиш, юначе – мовив на Лесів запит Анатолій Сигізмундович.- Ніхто за так владу не віддасть. За неї треба буде битись! І, звичайно ж, будуть жертви. Хоча… - тут Анатолій Сигізмундович сумовито похитав головою – особисто мені це також дуже неприємно.
- І скільки буде цих жертв? – запитав Лесь.
- Ніхто не зможе цього зараз підрахувати, - продовжуючи сумовито хитати головою, мовив Анатолій Сигізмундович.
- Та й хто захоче це рахувати, - додав-відрубав хан.
- Хіба що вовки та грифи… - прошепотів Лесь і не попрощавшись вийшов з намету.
По обіді привели полонених. Лесь якраз тоді гарцював на коні – хотів вивчитись їздити на ньому незгірше за ординця та й заодно якось призабути неприємну вранішню розмову в ханському наметі. Тому, коли побачив полонених, то під’їхав до них прямо на коні. Мав змогу уважно їх роздивився - такі самі люди, як і ті, що були поряд з ним, тільки пригнічені поразкою. Було багато поранених, і Лесю стало якось зовсім не по собі: одне, коли людина вже мертва –це докір німий, а інше – коли вона жива, і у її живих, не засклих очах ти читаєш все на що заслуговуєш, а може і трошки більше. Ні, цього вже було занадто, і Лесь, крикнувши аби їх всіх відпустили (ніхто проте не поспішав виконувати його команду), вдарив коня, щоб від’їхати, аж раптом його погляд вихопив одного полоненого, що стояв позад інших. Високий, міцний хлопець, у якого кривавою ганчіркою були пов’язані очі. І Лесю стало тоскно, просто смертельно тоскно. Щоб він не зробив хорошого у майбутньому, але він ніколи не зможе повернути цьому хлопцеві зору. Ні, цього таки для одного дня було вже дійсно забагато. А скільки таких днів його очікуватимуть попереду?! Лесь щосили вдарив свого коня і, крикнувши своєму вічно невідлучному Михасеві: “Їдемо до Ярини!”, чимдуж поскакав геть.

Ярина… Коли світ кружляє тобою наче якоюсь пушинкою, і ти намагаєшся йому віддячити тим самим, треба щоб хтось або щось принесло тобі хоч трошки заспокоєння. До того ж Ярина мала напрочуд гарні литки – не худі і не тонкі, а якраз такі, які подобалися Лесеві. Ось тому він зараз щосили мчав до її далекого хутора через засніжені поля. Щосили підганяв коня і думав… , думав, як і завжди, про Мар’яну. Цікаво, що вона зараз робить, чи ще згадує за нього, і, Боже, як же жаль, що на цьому далекому хуторі його чекає не вона, а інша, хоч і з напрочуд гарними литками.
Вони мчали засніженим полем – два вершники, і вітер свистів в їхніх вухах, і підіймалась назустріч їм снігова пороша, і місяць освітлював їм дорогу. І ця швидка їзда цілком захопила Леся, вселила в нього якийсь дикий азарт. Ось розліталась з дзвоном під ногами його коня промерзла земля, а Лесеві видавалось, що вона стогне, ця Богом забута земля якоїсь там Сілезії, чи ще якогось бувшого пупа Європи, прямо зубами скрегоче, бо знову, як і тисячу років тому, б’ють їй в груди копитами змилені варварські коні.
У такому захопленому стані він навіть незчувся, як вони влетіли до лісу, через який лише вкрай розбита лісова дорога вела до далекого Ярининого хутора. Тільки ще більше стьоганув нагайкою свого і так змученого коня… І враз у вічі йому вдарили фари автомашини. Кінь звівся на диби, Лесь вилетів з сідла і полетів, полетів, полетів… Вдарившись об землю він мало не забився, але знайшов у собі сили скочити на ноги. Та майже одразу його збили якісь люди, що посипалися на нього здавалося зі всіх сторін. Махнув в одну сторону кулаком, в іншу – та де там, не вибитись. Але ж десь мав бути Михась, у нього є зброя, чому він не допомагає йому?! Крутився обвішаний своїми нападниками як дзига, дико водив, як тільки що гнаний нагайкою кінь, очима, але не міг роздивитися, де ж Михась. Тоді, згинаючись під все новими ударами, що сипалися зусібіч, закричав здавалося на весь цей чорний ліс, на всю цю місячну ніч:
- Михасю, стріляй!!!
- Прости, брате, - сказав Михась, знімаючи шапку.
Він стояв, спішившись, майже коло самої машини і без жодного поруху, наче закостенів, спостерігав за тим, що відбувається.

Лесь лежав у кузові автомобіля, який, підскакуючи на вибоїнах зруйнованої часом дороги, мчався у невідомому напрямку. Та загалом, цей напрямок був не такий вже і невідомий. Було абсолютно ясно, що його викрали люди клану президента, або клану, до якого належала Мар’яна, або ще якогось конкуруючого клану. У будь-якому разі його чекало досить непривітне майбутнє. Та й теперішнє було м’яко кажучи не з кращих. Його дуже міцно зв’язали, так що руки, ноги оплутані мотузками нестерпно боліли. До того ж був весь у синцях. Наче хтось прочитав його думки, і якийсь добродій – Лесь не міг розгледіти хто, бо його кинули на дно кузова вниз обличчям – таки послабив його мотузки, і добре знайомим голос запитав:
- Чим я ще можу тобі допомогти, Лесю?
- Тим, що підеш в пекло, Іудо! За скільки ти мене продав –

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери