Завантажити

марите тим, що когось зі своїх суперників не забрали з собою в могилу, не додушили когось. Стояли мумії під стінами і не говорили нічого, бо були просто муміями…
Лесь раптом помітив, що у дальньому кутку кімнати хтось нерухомо лежить. Коли він підійшов ближче, то побачив, що це лежав безрукий президент. Лесь став коло нього навколішки аби послухати пульс – пульсу не було. Президент був мертвий, як і всі його попередники. Лесь хотів вже встати, але раптом затримав свій погляд на мертвому президентському обличчі. Лесь пригадав, що ніколи не міг розгледіти виразу його очей. Зараз у нього була така можливість. Але його чекало розчарування – у засклих очах президента він не побачив нічого, крім страху.
Лесь вже збирався підійматись – не хотів довго залишатися у цьому понурому невідомо ким заснованому могильнику, аж раптом краєм ока помітив якийсь рух збоку. Він повернувся і заціпенів – одна мумія ожила і йшла прямо до нього. Проте за хвилю – Боже, як довго вона тягнулася, за таку хвилю можна десять разів збожеволіти! – він розгледів, що це і не президент, і не мумія. Це був кремезань з африканського табору, і, звичайно, він був живий живісінького.
- Привіт, втікачу! – голосно привітався він. – Не налякався? А то бачиш, що тут тільки-що з одним трапилось. Мав занадто слабкі нерви і занадто слабке серце. А ми про це знали – і налякали! – він засміявся голосно і, здається, щасливо. Він явно був в піднятому настрої від прекрасно здійсненого вбивства, йому хотілося з кимось цим поділитись. Навіть з ворогом. Тому пересміявшись він продовжив:
- Це було саме безкровне вбивство президента, принаймні, за останні двадцять років. Отак діла робляться! Народу скажемо – від розриву помер… А від чого розрив, то вже наша справа. І у всіх руки чисті. Ну, звичайно, - тут кремезань криво усміхнувся, – не як в тебе. Я в цьому мавзолеї вже з півмісяця сиджу – все його чекав. Дочекався таки. Місце звичайно гниле – з розуму можна зійти. Цю яму паломники за наказами видовбали. Раніше, кажуть, на цьому місці інший мавзолей стояв, з якимось древнім вождем. Все бомбою знищило. А ці – паломники за наказами – без різних таких штук жити не можуть, тому і видовбали в землі новий, і вождів, яких знайшли, сюди натягнули. А хто, як оцей - кремезань показав головою на безрукого президента - сам прийшов.
- Він вам дуже заважав? – запитав Лесь.
- Він просто став непотрібним – у нас з’явилась краща кандидатура.
- Надіюсь не я з вмонтованою в голову мікросхемою?
- Ні, вже не ти. З тобою, звичайно, промашка вийшла. Та то все Мар'янка карти сплутала – клята дівка. Нічого, тепер ми об’єдналися – вже ніхто нам карт не попутає!
- Як це об’єдналися?
- Отак, тепер у мого і Мар'яниного клану спільний кандидат на президентство. А ти тепер наш спільний ворог. Так що, Лесю Чисті Руки, марш наверх, там тебе вже чекають хлопці. Маємо наказ доставити тебе живого в одне місце.
- А якщо я не хочу?
- Не хочу - що?
- Виконувати твій наказ.
- Тебе мало били?
- Думаю забагато.
З цими словами Лесь нагнувся і примудрився, недивлячись на те, що був в наручниках, ухопити з підлоги невеликий, вже поржавілий лом, яким, мабуть, ще паломники за наказами видовбували цю печеру.
Кремезань не розуміюче на нього подивився.
- Звідси тобі самому не вибратися. Наверху вісім чоловік, вони все рівно тебе скрутять, але при цьому ще й добре покалічать. Для чого це тобі?
Лесь усміхнувся:
- Колись ми просто тяжко працювали, орали чорнозем, вмирали захищаючи його від ворогів. Потім з’явився один розумник, який запитав: “Для чого?”. Для чого тяжко працювати, якщо можна обдурити, або просто забрати в сусіда і дістати більше, для чого щось захищати, якщо можна віддати, і залишитись живим. Отак воно все починалося…
І Лесь, продовжуючи усміхатися, пішов з ломом на кремезаня. Видно кремезань абсолютно не чекав того, що вже і так спіймана, взята в наручники людина, буде чинити якийсь опір. Спочатку він нерозуміюче і ошелешено дивився на Леся, потім в його очах з’явився переляк. “Як в очах президента” – подумалось Лесю.
- Гей наверху!… - закричав кремезань і не докінчив - Лесь опустив лома йому на голову.
Зверху тим часом почали спускатися. Лесь причаївся коло драбини, готовий кожної хвилі знову нанести удар. Чекати довелося недовго. На цей раз Лесь розтрощив коліно. Чоловік дико зойкнув і впав з драбини. При тьмяному світлі лампочки Лесь розгледів його обличчя – це був охоронець президента. “Швидко ж ви продаєтеся” – відмітив про себе Лесь і це ще більше його роздратувало. А згори все лізли і лізли. І Лесь все бив і бив. Вся кімната заповнилася криками, стогоном покалічених, запахом крові. Вже не можна було розібрати де мумія, де людина – Лесь трощив все підряд. І здавалось, що ніщо в цьому світі не зможе зупинити удару його короткого лома, що це якийсь страшний дух підземелля виліз з безодні аби помститися людям за все, що вони зробили з землею. Бив, бив і бив… Аж раптом праву руку обпекло, і лише за тим до нього донісся відгук пострілу.

читати