
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
жінка стала частиною цієї скляної кірки, і він зараз робить те, чого і уявити собі не міг, поки вона була живою – топче її ногами. Прекрасна дівчина у чудовому купальнику – в чому ти була винна? Чому не залишилася назавжди в його тихому містечку, на берегу тої сонячної річки?! Лесь нагнувся і погладив скляну кірку рукою: “Спи спокійно, мила дівчино. Спи спокійно моя перша любов, я пам’ятаю про тебе”. І диво, Лесю здалося, що скло під його рукою потепліло…
- Ну що, побачили колінне місце? – запитав Леся президент. Охоронці саме витягували припаси з літака, вони залишилися одні і тому президент дозволив собі знову перейти на “ви”.
- Краще б його не бачити.
- Вражає. Хоча ми ще не вирушили до його центру.
- А для чого нам треба дістатися його центру?
- Бо саме там віддаються накази.
- Невже ви вірите в це?
- Не знаю – словами це не пояснити, але я відчуваю, що так треба робити.
- Те, що ви не можете пояснити словами, називається особливостями національного менталітету.
- Особливостями національного менталітету?
- Це коли цариця козакам – встаньте з колін, а вони – не встанемо, матінко.
- Якісь козаки…, цариця… Це що - якась древня приказка з вашого двадцятого століття?
- І з двадцятого теж.
- Ясно. Ну що ж – поговорили, а тепер час вирушати.
- За наказами?
- За ними, юначе.
І вони вирушили пішки невеличкою процесією до центра цієї пустельної місцини. Першим йшов охоронець, за ним президент, за ним ще два охоронці вели Леся. Вітер у цій пустелі продував наскрізь, він свистів, завивав, гудів, і здавалось, що з ним до вух дійсно залітають якісь таємничі слова, і ще один мент і вже можна буде розібрати “провести”, “утвердить”, “уничтожить”. Та ось вітер враз змінював тембр, і все враження пропадало – була просто гола рівнина і дикий вітер, що гуляв по її засклій поверхні.
- Ну от і прийшли, - мовив президент через декілька годин невпинної ходи, коли вже вони всі от-от мали вибитися з сил.
- І що ж тепер будемо робити – стояти і слухати? – запитав Лесь.
- Ти з охоронцями зачекаєш мене тут, а я пройду трохи вперед.
Вони виконали його наказ – зупинилися і дивилися на одиноку фігуру президента, що переборюючи вітер рухався далі вперед. Та ось, раптом наче побачивши щось під своїми ногами, він впав на коліна і занишпорив руками по скляній поверхні. Вихор на хвилю закрив сніжною пеленою фігуру президента, що стояла навколішках, а коли за мент розвіявся, то на скляній поверхні вже нікого не було.
Лесь мало не скрикнув з несподіванки. Невже, якийсь зловісний дух минулого таки незримо витав над цим велетенським кладовищем і забирав до себе кожного, хто осмілювався порушити його спокій? Але ж ні, такого просто не могло бути. Повинно було бути якесь інше пояснення зникненню президента! І забувши, що його руки в наручниках, що за ним наглядають охоронці, Лесь наче зачарований рушив туди, де щойно пропав президент. І диво – його ніхто не зупинив! Він йшов і йшов, а ніхто з охоронців навіть не окрикнув його. Проте Леся не цікавило, що з ними стало - він хотів з’ясувати, що трапилося з президентом. І зробивши ще декілька десятків кроків, Лесь таки хоч частково, але зрозумів, що з ним сталося. Приблизно в тому місці, де президент опустився навколішки, у скляній поверхні чорнів отвір, який ще недавно закривався скляною лядою, відкинутою зараз, мабуть, самим можновладцем. Лесь заглянув усередину – донизу вела металева драбина, десь в самому низу горіло електричне світло. Президент без сумніву поліз униз. А якщо можна президентові, то чому не можна Лесеві? Лесь почав спускатися.
Коли його ноги досягнули підлоги, і він зміг роззирнутися, то побачив досить велику продовгувату кімнату, слабо освітлену декількома електричними лампами. І він скрикнув від побаченого. Але не ця підземна кімната вразила Леся, а те, що стояло попід її стінами. А під стінами – зліва і справа вряд - стояли мумії. Мумії колись живих людей, вдягнуті у ті речі, які вони носили за життя, навіть на обличчях зберігався вираз якихось людських емоцій. І основне, що Лесь взнав деякі з цих мумій. Це були мумії президентів – в цьому не могло бути жодного сумніву, і скоріш за всі інші мумії, які були йому невідомі, також були вже більш пізніми президентами України. Отже це підземелля було своєрідним мавзолеєм всіх українських президентів. Стояв тут перший, стояв другий, мабуть був і третій, якого Лесь вже не побачив, і так один за одним, один за одним… Стояли тут в чужій стороні, далеко від тої країни, якою керували. А може так і треба було, може в цьому і була історична справедливість – бути похованими-непохованими подалі від того краю, до занапащення якого всі вони в тій чи іншій мірі приклали свої руки.
Президенти українські, чи не сумно вам тут, на цьому велетенському кладовищі? Може хоч колись пригадуєте, стоячи в мертвотному заціпенінні, край свій рідний, чи тільки й сняться вам сни, що золото та влада. Може хоч колись приходить до вас думка, що треба було б людям хоч трохи щастя зробити, чи тільки
Останні події
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
- 07.05.2025|11:42Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»