Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

жінка стала частиною цієї скляної кірки, і він зараз робить те, чого і уявити собі не міг, поки вона була живою – топче її ногами. Прекрасна дівчина у чудовому купальнику – в чому ти була винна? Чому не залишилася назавжди в його тихому містечку, на берегу тої сонячної річки?! Лесь нагнувся і погладив скляну кірку рукою: “Спи спокійно, мила дівчино. Спи спокійно моя перша любов, я пам’ятаю про тебе”. І диво, Лесю здалося, що скло під його рукою потепліло…

- Ну що, побачили колінне місце? – запитав Леся президент. Охоронці саме витягували припаси з літака, вони залишилися одні і тому президент дозволив собі знову перейти на “ви”.
- Краще б його не бачити.
- Вражає. Хоча ми ще не вирушили до його центру.
- А для чого нам треба дістатися його центру?
- Бо саме там віддаються накази.
- Невже ви вірите в це?
- Не знаю – словами це не пояснити, але я відчуваю, що так треба робити.
- Те, що ви не можете пояснити словами, називається особливостями національного менталітету.
- Особливостями національного менталітету?
- Це коли цариця козакам – встаньте з колін, а вони – не встанемо, матінко.
- Якісь козаки…, цариця… Це що - якась древня приказка з вашого двадцятого століття?
- І з двадцятого теж.
- Ясно. Ну що ж – поговорили, а тепер час вирушати.
- За наказами?
- За ними, юначе.
І вони вирушили пішки невеличкою процесією до центра цієї пустельної місцини. Першим йшов охоронець, за ним президент, за ним ще два охоронці вели Леся. Вітер у цій пустелі продував наскрізь, він свистів, завивав, гудів, і здавалось, що з ним до вух дійсно залітають якісь таємничі слова, і ще один мент і вже можна буде розібрати “провести”, “утвердить”, “уничтожить”. Та ось вітер враз змінював тембр, і все враження пропадало – була просто гола рівнина і дикий вітер, що гуляв по її засклій поверхні.


- Ну от і прийшли, - мовив президент через декілька годин невпинної ходи, коли вже вони всі от-от мали вибитися з сил.
- І що ж тепер будемо робити – стояти і слухати? – запитав Лесь.
- Ти з охоронцями зачекаєш мене тут, а я пройду трохи вперед.
Вони виконали його наказ – зупинилися і дивилися на одиноку фігуру президента, що переборюючи вітер рухався далі вперед. Та ось, раптом наче побачивши щось під своїми ногами, він впав на коліна і занишпорив руками по скляній поверхні. Вихор на хвилю закрив сніжною пеленою фігуру президента, що стояла навколішках, а коли за мент розвіявся, то на скляній поверхні вже нікого не було.
Лесь мало не скрикнув з несподіванки. Невже, якийсь зловісний дух минулого таки незримо витав над цим велетенським кладовищем і забирав до себе кожного, хто осмілювався порушити його спокій? Але ж ні, такого просто не могло бути. Повинно було бути якесь інше пояснення зникненню президента! І забувши, що його руки в наручниках, що за ним наглядають охоронці, Лесь наче зачарований рушив туди, де щойно пропав президент. І диво – його ніхто не зупинив! Він йшов і йшов, а ніхто з охоронців навіть не окрикнув його. Проте Леся не цікавило, що з ними стало - він хотів з’ясувати, що трапилося з президентом. І зробивши ще декілька десятків кроків, Лесь таки хоч частково, але зрозумів, що з ним сталося. Приблизно в тому місці, де президент опустився навколішки, у скляній поверхні чорнів отвір, який ще недавно закривався скляною лядою, відкинутою зараз, мабуть, самим можновладцем. Лесь заглянув усередину – донизу вела металева драбина, десь в самому низу горіло електричне світло. Президент без сумніву поліз униз. А якщо можна президентові, то чому не можна Лесеві? Лесь почав спускатися.
Коли його ноги досягнули підлоги, і він зміг роззирнутися, то побачив досить велику продовгувату кімнату, слабо освітлену декількома електричними лампами. І він скрикнув від побаченого. Але не ця підземна кімната вразила Леся, а те, що стояло попід її стінами. А під стінами – зліва і справа вряд - стояли мумії. Мумії колись живих людей, вдягнуті у ті речі, які вони носили за життя, навіть на обличчях зберігався вираз якихось людських емоцій. І основне, що Лесь взнав деякі з цих мумій. Це були мумії президентів – в цьому не могло бути жодного сумніву, і скоріш за всі інші мумії, які були йому невідомі, також були вже більш пізніми президентами України. Отже це підземелля було своєрідним мавзолеєм всіх українських президентів. Стояв тут перший, стояв другий, мабуть був і третій, якого Лесь вже не побачив, і так один за одним, один за одним… Стояли тут в чужій стороні, далеко від тої країни, якою керували. А може так і треба було, може в цьому і була історична справедливість – бути похованими-непохованими подалі від того краю, до занапащення якого всі вони в тій чи іншій мірі приклали свої руки.
Президенти українські, чи не сумно вам тут, на цьому велетенському кладовищі? Може хоч колись пригадуєте, стоячи в мертвотному заціпенінні, край свій рідний, чи тільки й сняться вам сни, що золото та влада. Може хоч колись приходить до вас думка, що треба було б людям хоч трохи щастя зробити, чи тільки

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери