Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

покинутій, напівзруйнованій стодолі. І хоч в поруйнований дах будівлі зазирало зоряне небо, і було вже досить прохолодно – літо вже скоро мало закінчитися - потомлені впусту проведеним днем та голодом вони майже одразу поснули.
Коли Лесь прокинувся наступного ранку він відчув – у світі щось змінилося. І найперше це були людські голоси, багато людських голосів, стривожених, нервових, чулися навіть якісь покрики, уривчасті команди. Але звідки і для чого так багато людей на міській околиці? Лесь обережно визирнув з-за напівзруйнованої стіни стодоли. І від здивування мало не скрикнув. Від міста по дорозі, що бігла серед полів, тягнулася здавалось безкінечна людська змійка. При більш уважному розгляді Лесь побачив, що складалася вона у переважній більшості з озброєних людей, причому у похід виступили не тільки різноманітні підрозділи по нагляду за порядком, а навіть ополчення, що складалося з простих “мирних” чиновників. Явно мало відбутися щось масштабне і без сумніву криваве. “Невже знову розбірка між кланами?” – подумалось Лесеві. Він розтуркав ще сплячого Михася і послав його на розвідку. Михась скоро повернувся і переказав те, що почув. “Кажуть – орда на місто наступає. А що воно таке “орда”, я так і не второпав” – проказав він скоромовкою. “Орда – це цікаво”, - подумалось Лесеві. І він вирушив на розвідку сам.
- Куди йдете? – запитав Лесь у маленького зросту чиновничка-ополченця, що відокремився від колони і зупинився, віддихуючись, на узбіччі.
- Ех, клановщина ти аграрна! – чиновник видно прийняв його за темного селюка, з якогось глухого закуту. – Невже ти не знаєш, що мінімум раз на рік, а буває що трохи не кожного місяця до центру підступає орда вимагати заробітну плату.
- Заробітну плату?
- Ординці – це в основному нащадки тих шахтарів, вчителів, людей інших професій, яким ще більше сорока років тому перестали виплачувати зарплату. От вони і взяли собі за звичку робити марші до центру, аби вимагати свою зарплату. І час від часу вони таки діставали гроші за свою працю. Поступово це в них стало традицією – щоб дістати зароблені гроші, треба було вирушати до центру. І навіть коли в їхніх краях закрилася остання шахта і остання школа, вони продовжували мандрувати до центру за грошима. Навіть тоді, коли центр перенесли на нове місце, навіть тоді, коли транспортне сполучення майже зовсім припинилося. Поступово вони пересіли на коней, а їхні мандрівки стали займати майже весь їхній час. Так з стародавніх шахтарів, вчителів, металургів вони стали новітніми кочівниками.
Чиновник тяжко зітхнув.
- Іноді ми їм щось виплачували, але цього разу платити нічим – у самих немає. Тому от і йдемо – він кивнув на саморобного самостріла, що повісив, поки відпочивав, на суку дерева - з ними на прю. А пря повинна бути жорстокою, багато поляже…
По цих словах він ще раз тяжко зітхнув, потім повісив на плече свого допотопного самостріла, попрощався з Лесем і побіг доганяти свою колону.
- Ну що там таке? – підійшов до Леся Михась.
- Пішли за ними, має бути щось цікаве! – відповів Лесь.
І вони пішли позад колони чиновницького ополчення. Йти довелося не довго. По зелених полях назустріч їхній колоні рухалася якась чорна маса. По колоні пройшовся шелест: “Орда!”. “Шикуйсь!” – рознеслася команда. Колона якось доволі хаотично почала шикуватися. Спереду в захисних шоломах та з карабінами стали різні спецназівські та охоронні формування, на які так багато було це місто, а позад озброєне так сяк – хто самопалами, хто обрізаном, а хто і просто якоюсь острогою – чиновницьке ополчення. Лесю спало на думку, що після сьогоднішнього дня у місті буде багато вільних вакансій на різні адміністративні місця. Проте їм самим треба було вибрати якесь затишне місце аби пересидіти всю цю веремію. На щастя поряд знайшлася давно зруйнована – як і все в цьому краї – водонапірна башта, де вони і знайшли собі більш менш надійний прихисток.
Орда накочувалась валом, велетенським валом, що з диким гиком, криком і страшним гулом котився зеленим полем. “Боже, невже там і вчителі”, - подумав вражений Лесь. Він вже мав змогу роздивитися передні ряди, і побачив, що першими неслися тачанки – точно такі, які він бачив у дитинстві в кіно про громадянську війну. Тачанки пронеслися ще сотню метрів, потім враз синхронно розвернулися і вдарили по рядах захисників Центру вогнем з кулеметів. І почалося…
Лесь дивився на цю страшну бійню, що точилася внизу, і раптом йому прийшла в голову несподівана думка. Він розштурхав Михася, що зачаровано дивився на бойовище.
- Нам треба йти.
- Куди? Хіба ти не бачиш, що діється навколо?
- Саме тому нам і треба йти.
- Але куди?
- Я хочу попасти в табір орди.
Це було не складно зробити. Не встигли вони пройти від башти і декількох десятків метрів як натрапили на ординський роз’їзд. Ординці вирішили, що взяти “язиків” їм зовсім не завадить, тому не пройшло й хвилини, як Лесь з Михасем вже укотре зв’язані, невміло теліпались на їхніх конях. Тепер Лесь міг роздивитися ординців зблизька

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери