
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
мене поза спиною посипає морозом.
- Як же його йти? - поглядом питали ми iз Семеном один одного.
- Давай розженемо їх камiнням! - порадив Семен. Ми почали кидати на скелю камiння, але нашi руки тремтiли, i ми не влучали в жовтобрюхiв, а вони не боялися гуркоту.
- А навiщо ж у нас рушницi за плечима? - вигукнув я i, скинувши рушницю, вистрiлив тим стволом, що був набитий качиним дробом. Так зробив i Семен.
Жовтобрюхи заворушилися i почали розповзатися; коли ми наблизилися до їхнього мiсця, то там уже не було жодного; тiльки на камiннi залишилися невеликi кривавi смужки.
Задоволенi з того, що нашi пострiли не пропали марно, ми зарядили рушницi знову. Але ж не можна стрiляти в кожного жовтобрюха - тут потрiбнi були добрi ломаки. На жаль, окрiм кущiв шипшини та терну помiж скелями нiчого не росло, й через те нам довелося вертати вниз, де в березi висока лоза.
Вирiзавши собi добрi лозини, ми знову полiзли на гору тим же видолинком, зганяючи зi шляху жовтобрюхiв лозинами. Але на одному уступi трапився нам такий, що нiчого не боявся; ми пiдiйшли зовсiм близько, а вiн усе грiвся на сонцi, розпластавшись на каменi.
- Не лячно? - скрикнув Семен. - Так на ж тобi! - i вiн цвьохнув гадину лозиною.
Жовтобрюх пiдвiв голову, скрутився у клубок i, роззявивши пащу, глянув на нас так, що в нас жижки затрусилися.
Недаром кажуть про тих, кому без жаху не можна дивитися в очi. "У нього гадючий погляд", бо справдi в людини вiд нього душа холоне i чуб дереться догори.
Не пам'ятаю, як, а тiльки я також ударив жовтобрюха лозиною. Вiн напружився усiм тiлом, пiдняв голову ще вище й плигнув на Семена. Той, як степовик, угадав рух гадини й вiдскочив убiк, на сусiдню скелю. Жовтобрюх опустився на те мiсце, де стояв Семен, i знову скрутився, позираючи на мене, але я миттю стрибнув на скелю, що була вище жовтобрюха. Гад пiдскочив, але вдарився об камiнь i знову лiг назад. Та не вгамувавшись на тому, вiн поплазував до мене на сторчову скелю, наче по рiвному. Тодi ми iз Семеном покидали лозини й давай стрiляти в жовтобрюха... I тiльки пiсля четвертого пострiлу вiн опустив голову й скрутився у кiльце.
- Не пiдходь! - гукнув я Семеновi, помiтивши, що вiн хоче нахилитися над жовтобрюхом. - Це вiн прикидається!
Жовтобрюх мав два аршини завдовжки. Нам не хотiлося залишати таку славну здобич, i ми пiдняли гадину на лозини, щоб так нести, але це було неможливо, бо хвiст не вгавав напружуватися, а шкура виявилася в нього така слизька, що тiло весь час падало додолу. Набравшись мороки, ми покинули жовтобрюха на примiтнiй скелi, щоб узяти iз собою, коли вертатимемося назад.
Пiсля ще деяких сутичок iз жовтобрюхами, нарештi дiйшли ми до пiвгори. Там починалася непорушена земля, вкрита тонконогом, тирсою i степовими квiтками; скелi траплялися тiльки поодинокi, плескуватi.
Озирнувшись, ми побачили, що не тiльки Харько з човном, а навiть увесь Дубовий острiв i пiв-Днiпра заховалися вже пiд горою, проте Сагайдачне з його чарiвним, непроглядним лiсом i величними скелями лежало, як на долонi.
Ми пiшли далi, ще вище вiд берега, плутаючись у густiй травi й полохаючи зайцiв, стрепетiв i цiлi табуни курiпок, якi iз страшенним шумом перелiтали через нашi голови, ледь не зачiпаючись за пiднесенi вгору рушницi.
З кiлькох пострiлiв ми набили свої торби дичиною й простували все вгору та вгору, аж поки не натрапили на земляний вал iз рiвчаком поперед нього. Очевидячки, це й були руїни фортець Сагайдачного.
Вал був невисокий, бо за кiлька столiть устиг осунутися. Рiвчак теж так замулився, що його всi вважали балкою. Окоп тягся з пiвночi на пiвдень, але поперек головного подекуди лежали iншi, чотирикутнi, посеред яких колись, мабуть, стояли башти, або iнша будова, бо там валялися шматки цегли й черепки. Я знайшов там уламки якоїсь розбитої посудини з гострим днищем i взяв її в торбу, щоб показати Харьковi.
Звiдси ми поверталися назад i, полохаючи жовтобрюхiв камiнням i лозинами, щоб забезпечити собi шлях, спустилися у берег до Харька, захопивши iз собою i вбиту гадину.
- Оце й усього? - здивувався Харько, коли ми витягли з торби двох зайцiв, стрепета й кiлька курiпок, - А я гадав, що накладемо повний човен дичини, бо там у вас гримiло чисто, як на вiйнi.
- Так то ж ми стрiляли в жовтобрюхiв!
- Хiба ж на цю погань витрачають набої? Їх треба прямо цiпком бити. Раз добре його по головi влучити - от йому й край... Киньте це падло у воду, рибкам на снiданок...
- Шкода кидати. Хотiлося б додому повезти, показати...
- Знайшли диво, щоб показувати. Киньте!.. А я ось наловив рибки, - сказав Харько, витягаючи з води та iз задоволенням показуючи нам нанизаних на тоненьку мотузку срiблястих судакiв та золотих карасiв. - Буде з чого юшку зварити.
Вiн поклав усю рибу на дно човна i, вiдiпхнувши його вiд берега, мовив:
- Ну, їдемо в Сагайдачне!
Ми iз Семеном знову сiли на весла. Харько спрямував човна вище Дубового острова, й, поминувши його, ми хутко перехопилися до Сагайдачного, лишивши Дурну скелю з
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року