
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
бiк, я досяг берега, не спiткавши жодної хати. Та враз побачив, що в Сiчi палають вогнi, а помiж ними натовпами збиваються збентеженi козаки. Нагледiвши бiля берега каюк, я хутко перекинувся на той бiк рiчки й видряпався на кручу.
На поверхнi острова, видно було, стояла Сiч, якою вона уявлялась до зруйнування. Чималенькi окопи простяглися вздовж крутого берега, всерединi височiли видовженi хати, або куренi, а посеред них - майдан iз невеличкою церковицею. Там купою збилися чубатi, сивовусi запорожцi, але їх чомусь не так багато, як би належало бути на вiйськовiй радi.
Ходячи помiж козакiв, я почув, що сьогоднi на Сiч прибула лиха звiстка про те, що Днiпром пливе московське вiйсько, щоб зруйнувати Запорозьку Сiч, як це вони зробили на своєму шляху з Переволочною та обома козацькими Кодаками, викорiнивши всiх, якi були там, запорожцiв, навiть їхнiх рибалок. Повiдомлялося, що кошового завзятого Костi Гордiєнка на Сiчi немає, бо вiн пiшов з усiм вiйськом на Україну боронити її волю... що наказний отаман Сорочинський поїхав до кримського хана просити допомоги в битвi з москалями... що на Сiчi лишилися тiльки старi дiди та калiки.
Довiдавшись про все це, я зрозумiв, чому запорожцi такi сумнi й чому вони безнадiйно дивляться один на одного.
Серед всього цього смутку зненацька зачув дужий i владний голос одного iз сивих богатирiв:
- А годi, панове товариство, славне Вiйсько Запорозьке, журитися! Тодi б ми мали тужити, коли б свою честь i славу занапастили; тепер же нам нема чого вдаватися в розпач, бо, здається, нiхто з нас не думає впускати ворога до Сiчi, доки живий хоча б один iз запорожцiв. Чи, може, кому шкода покласти своє життя?
- Життя нам не шкода! - вiдгукнулися голоси. - Змолоду не жалiли його, а тепер нам, старим, вже нема чого шкодувати... Не смерть страхає нас, а те, що доведеться зi своєю вiрою битися! Та й мало нашої сили, всi ми старi - де вже той хист молодецький! Не врятуємо Сiчi! Згине вона, матiр наша, а з нею i Вiйсько Запорозьке та слава його!
- Вiйсько не загине, бо воно з Костем. I слава не поляже. З того, що ми вмремо на цих окопах навiть здiйметься вгору та бiльше розiйдеться по свiтах!
Я придивився до козака, який виголошував цi смiливi й чеснi слова i вгадав, що бачу Якима Богуша, славного оборонця Старої Сiчi.
- Немає з нами нашого славного батька Сiрка, що тридцять рокiв водив нас на ворогiв! - сумно перемовлялися з-помiж себе козаки. - Коли б iз нами був Сiрко, не спiткала б нас недоля!
- Ходiмо, брати, на його могилу! - сказав Богуш. - Помолимося там милосердному боговi й будемо благати поради в батька Сiрка.
По сiй мовi мало не все товариство рушило iз Сiчi до надгробка славного кошового, а разом iз ним пiшов i я.
Я бачив, як упали старi дiди навколiшки бiля могили, голосно спiваючи псалом, i той спiв щохвилини перебивало ридання. Здавалося, то була сама туга...
- Батьку наш, незабутнiй, - почав пiсля молитви Богуш. - Почуй нас, нiкчемних дiтей твоїх! Дай нам раду, що маємо робити! Тi самiсiнькi московцi, яким стiльки ми служили, чиї землi три столiття вiд бусурманiв боронили й чиїх дiтей iз тяжкої неволi турецької i татарської визволяли, тепер iдуть сюди з великим вiйськом, щоб зруйнувати матiр - Сiч нашу! Чи ж нам воювати з ними, хоча в них наша вiра, чи вiддати вороговi свої скарби, чи подарувати йому рiднi, политi козацькою кров'ю, землi? Почуй же нас, батьку!.. Порадь!..
I долинув з-пiд землi той же голос, що вчувався менi ранiше:
- Я чую, дiти! Коли я ще з вами був, то передчував час сконання Сiчi! Знайте ж: не вiдкупитися вам анi скарбами, анi землями! Не скарби й не землi потрiбнi царевi Петру, що послав на вас велике вiйсько! Земель у нього - безмежний обшир... Не треба йому i скарбiв. Воля ваша йому очi коле... i по неї послав вiн те велике вiйсько!"
- Не вiддамо волi! - заридали старi козаки. - Нехай краще бере душу!
- Вже волю України взято! - знову пролунав таємний голос. - Ту волю продала наша старшина й гетьмани; тепер вороговi захотiлося взяти волю Запорожжя, щоб знищити останню надiю України на вороття до минулого!
- Не вiддамо своєї волi, - вже рiшучiше i з погрозою загукали сiчовики. - Воля нам милiша за життя!
- Стiйте одностайно, дiти! Не здолали вороги нашої Сiчi за три вiки, не здолають i тепера! Не вороги згубили Україну, а свої зрадники... Не загине й Сiч, коли не буде зради!
Змовк старечий голос, i сiчове товариство вiдступило вiд могили й зникло в темрявi.
Тим часом почало свiтати, i зi степу донiсся великий гомiн, тупiт коней i скрипiння колiс... То наближалося велелюдне московське вiйсько, пiше й комонне, а скрипiли й гуркотiли колеса залiзних гармат. Наблизившись до рiчки, вони враз здiйняли пальбу.
Я бачив, як над сiчовими окопами вставала курява щоразу, коли туди влучали бомби. Через якусь годину на Сiчi спалахнула пожежа. Запалали два куренi, й полум'я вiд них сягнуло аж неба, осяявши зеленi плавнi червоною загравою, а дим вiд вогню розiслався далеко помiж деревами й очеретами
Останні події
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
- 07.05.2025|11:42Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»
- 07.05.2025|11:38У Києві відбудеться презентація книги «Усе на три літери» журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка
- 06.05.2025|15:24«Читаємо ложками»: у Луцьку відбудеться перша зустріч літературно-гастрономічного клубу
- 06.05.2025|15:20Помер Валерій Шевчук
- 02.05.2025|13:48В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
- 01.05.2025|16:51V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
- 01.05.2025|10:38В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша