В основі робіт – власна графіка Олеся Барліга. Він намалював її, надихнувшись поезію цих авторів. Незвичним був і вибір поетів. Режисер і художник відеороликів так пояснив його: «Останнім часом розмови про те, чи можна вважати українською літературою написане не українською мовою, вийшли за межі палких дискусій у соціальних мережах і стають темою обговорення у телевізійних програмах і публіцистичних розвідках, і навіть перетворюються на частину видавничих стратегій (згадаймо спільну книгу Сергія Жадана та Лади Лузіної «Палата №7»). Актуалізація цієї проблеми говорить про нові мистецькі й соціальні імпульси, що живлять увагу до проблеми із новою силою. Мені б хотілося, аби ці відеопоезії стали одними з таким імпульсів у цій полеміці.

Автори, до яких я звернувся, можливо, більше відомі в Росії, але всі вони нерозривно пов’язані з Україною. Рафаель Левчин, який пішов з життя у серпні цього року, народився в Джанкої, багато років прожив у Києві, згодом переїхав до Чикаго. Окрім власної прози і поезії він відомий своїми перекладами. Зокрема, йому належить адаптація російською мовою роману Тараса Прохаська «Непрості».

Дніпропетровець Станіслав Бельський також знайомить російського читача із сучасною українською літературою. На Форумі видавців у Львові він взяв участь у презентації колективної збірки російськомовних перекладів Остапа Сливинського «Беглый огонь».

Киянка Ольга Брагіна білінгвічна. Однак російський літературний процес відкритий для її творчості ширше, ніж український. І це при тому, що її глибоко інтертекстуальний, але при цьому унікально-авторський поетичний почерк важко порівняти із творчістю якогось іншого вітчизняного автора»