Головна\Події\Презентації

Події

07.11.2008|18:22|Анастасія Кохан

Хоботарки на книжковому ярмарку

Леся Кара-Коця презентувала на «МЕДВІНі» свою першу книжку - «Пригоди хоботарок. Порятунок Весняного Сонечка».

Леся Кара-Коця відома, перш за все, як художниця, а ця книга – її літературний дебют. Головні герої – хоботарки – спочатку з’явилися в картинах художниці, зовсім випадково. На картині-пейзажі чогось не вистачало, потрібно було оживити сюжет, і Леся намалювала свинок із хоботами. Ту картину вважала невдалою, тому повісила її на виставці у куточку, щоб не дуже заважала. Але дивакуваті тваринки так припали до душі відвідувачам, що Лесі довелося дати їм ім’я (хоботарки)  та ще й зареєструвати на них авторські права. Тепер у них є «справжній паспорт».

Після великого успіху з хоботарськими  картинами (їх Лесі Кара-Коця намалювала близько 100), виникла книга. 96 сторінок  розповідають про те, як хоботарки рятували Весняне Сонечко, що зачепилося промінчиком за шпиль найвищої у світі антени стільникового зв’язку. Робили це, добре поївши: «На порожній шлунок світ не врятувати» - хоботарська мудрість. Вони вигадували різноманітні методи, розробляли стратегії порятунку світу і нарешті врятували, але найнесподіванішим способом.

У видавництві «Вища школа» визначили, що книга призначена для дітей 9-12 років. «Мої знайомі, прочитавши книгу, говорять, що вона насправді для дорослих. Хоча вона і написана у жанрі казки, в ній досить дорослий гумор. Я вважаю, що зараз діти набагато розумніші, ніж років 50 тому. Якось моя племінниця «посадила мене в калюжу», коли запитала, що більше – Плутон чи Місяць. Для неї, в її 8 років, це не було складним питанням. Тому діти гумор у моїй книзі розуміють і раді, що вона написана українською», - Леся Кара-Коця.

Жанр казки Леся Кара-Коця дещо змінила, тому що у неї немає того, що притаманне майже кожній казці – протистояння добра і зла. «Я зробила це навмисно, тому що у світі немає чіткого розподілу, що таке добро і зло, правильне і неправильне, хороше і погане. Немає хороших чи поганих людей: вони в різних ситуаціях проявляють себе з одного чи іншого боку,  іноді роблять помилки і виправляють їх.  Від того не можна сказати, що вони погані. До того ж, у моїй книзі немає одного головного героя, а є  чоботарська громада, яка до всіх проблем береться гуртом», - розповідає авторка. Попри це, кожен герой хоботарського народу детально описаний і має власний характер та звички, як-от Федір Макітра:

«Цей кремезний хоботарисько, добре обізнаний на бойових науках, не пропускав жодної бійки в Дивовижному Лісі. Йому так і кортіло засупонити рукави й досхочу гамселити чи то настирливих комариків-москаликів, чи то тхора-бусурмена, що вдерся на чужий город. Нехтував витонченими манерами, але мав непоганий смак від природи. Одягався по-військовому і завжди носив при собі такі дрібнички, як багатофункціональний розкладний швейцарський ніж або кишенькові польові окуляри, аби почувати себе комфортно у будь-яких природних умовах. Він часто повторював: «Батько мій – степовий вітер, мати – хоботарська Січ, а дружина – то люлька-носогрійка. Україна – моя Батьківщина, і за неї я віддам своє життя!» Але давно минули ті часи на Вкраїні, коли славнії козаки мали захищати рідну неньку від навал ворогів. Сумував він за бойовими павичами-літунами, за «сухою пайкою», за польовими шароварами ,в яких вільно вміщалися два мішки картоплі…»

Оскільки Леся Кара-Коця – художниця, тому, зрозуміло, велика увага була приділена оздобленню книги. Розгорнувши її, на кожній сторінці можна побачити ілюстрацію, вензель, розетку або мальовану початкову літеру та колонцифри – різні для кожної глави. Якщо все зібрати докупи, то Лесі, за її словами, довелося працювати лише над оформленням півроку  з 15-годинним робочим днем і одним вихідним на тиждень. Обкладинка – також її робота. Оскільки книгу довелося ілюструвати вперше, авторка проштудіювала багато літератури з цього приводу. Вона не брала за приклад сучасне книгодрукарство, в якому художники повсякчас занадто переймаються комп’ютерними технологіями. А орієнтувалася на рукописні стародавні книги, що їх писали монахи вручну, коли ще й гадки не мали про друкарську машинку. Наприклад, працюючи над обкладинкою, Леся використала старовинну технологію накладання золота. Справжнє сусальне золото, вона поклала на рельєфні вензелі, які від того стали блищати так як і прикраси із золота.  Ця технологія потребує терпіння та вправності: щоб золото мало необхідний вигляд, потрібно накласти близько 10 шарів різних матеріалів.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери