
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
Події
Євген Баран: «Літературне Закарпаття – багате і розмаїте»
«Карпатська ватра» відпалала вдруге.
Жовтень виявився вельми насиченим на літературні події в Ужгороді. Відбулися два літературні фестивалі – «Карпатська ватра» та «Екле», на які з’їхалися близько двох десятків сучасних літераторів з-поза меж Закарпаття. Окрім того, відбулися зустрічі з відомими літературознавцями з Дрогобича Олегом Баганом та Петром Іванишином, які приїхали на запрошення видавництва «Гражда». А ще з журналістами зустрівся редактор найстарішої української газети Америки «Свобода» Петро Часто, глибокий публіцист та письменник. Одне слово, справжній літературний вибух!
Ми поцікавилися в одного з гостей - голови Івано-Франківської організації Національної Спілки письменників України Євгена Барана про його враження від фестивалю «Карпатська ватра», який на Закарпатті проводився вдруге.
- Отож, пане Євгене, чи не шкодуєте, що приїхали до нас на три дні?
- Ні, бо враження від поїздки позитивні. Знаєте, для мене Закарпаття розпочалося із казки. Ще, здається, не ходив до школи, як моя мама купила збірку казок «Три золоті слова» (видавництво «Карпати», Ужгород, 1968; у записах Василя Короловича), це було щось неймовірне. Книжка й досі у мене. З неї я читаю казки своїм дітям.
Уперше я приїжджав до Ужгорода студентом весною 1983 року. Тоді я брав участь у народному Львівському театрі під керівництвом Марка Баціяна (клуб «Електрон»). Ми виступали в приміщенні теж якогось народного театру, а потім ходили в ресторан «Едельвейс», а наступного дня пили пиво у барі «Під Ужем». На жаль, цих закладів в Ужгороді вже немає.
- Що для себе відкрили цього разу?
- Відкрив для себе людей. Будь-яка поїздка для мене – се насамперед люди, а вже потім природа, архітектура, історичні пам’ятки. Тому хочу подякувати голові Закарпатської організації НСПУ Петрові Ходаничу і письменнику Мирославові Дочинцю за запрошення. А справжнім закарпатським Воландом для мене став історик і письменник Сергій Федака. Всі дні він був із гостями фестивалю і розповідав, розповідав, розповідав… А першого дня, після вечора у ляльковому театрі ще й провів декількох гостей, мене у тому числі, короткою дорогою до готелю «Світанок», де ми мешкали, через міський цвинтар "Кальварія". Уявляєте?!.
Ніч, десь збоку відблиски світла, на окремих гробах горять свічки, і ми гуськом ідемо між могилами, а Сергій розповідає: «Ось це могила ректора Сливки, а ось тут похований Петро Скунць»… Якщо зважити, що востаннє на нічному цвинтарі я був ще школярем, коли під час свята Андрія переховувався від вчителів, яким зробив шкоду – зняв у них хвіртки і позакидав бозна-де, то ця нічна прогулянка Кальварією є такою ж незабутньою…
- А чи потрібні такі фестивалі взагалі? Що вони дають?
- Потрібні. Однозначно. Вони дають спілкування. З письменниками, з читачами. Я познайомився з багатьма закарпатськими літераторами, яких знав мало або зовсім не знав (Петро Ходанич, Лідія Повх, Василь Густі, Василь Шкіря), з українськими письменниками Словаччини (Ілля Галайда, Маруся Няхай), заприятелював із прозаїком Василем Бондарем, головою кіровоградської організації НСПУ… А ще ми мали багато зустрічей із читачами: в Ужгородському Національному університеті, Мукачівському державному університеті, Довжанському економічному коледжі; зустрічалися з мером Мукачева (приємно здивував), представниками Закарпатської обласної ради і обласної державної адміністрації.
- А чого бракувало «Карпатській ватрі»?
- Можливо, якоїсь альтернативи. Молодіжної, наприклад. Бо з представників молодих літераторів були тільки дві молоді жінки (одна з них Вікторія Шуліко, авторка цікавих інтерпретацій Євангельских текстів). Але це вже особливості проведення подібних заходів. Тому я з розумінням ставлюся до організаторів (Петро Ходанич, Василь Густі), бо подібне дійство вимагає великої затрати часу, сил, енергії, нервів, здоров’я.
Словом, я б не шукав недоліків, бо знаю з власного досвіду, як нелегко організувати подібний захід.
- А яким бачиться літературне Закарпаття з-за перевалу?
- Літературне життя Закарпаття багате і розмаїте. Близькість до європейських кордонів і наявність активних представників національних меншин вимагає надзвичайної уваги до тих процесів, які проходять на Закарпатті. Але було б добре, якби існував міцніший зв´язок між різними літературними поколіннями. Такого я не помітив (хоча це проблема не тільки вашого краю). Зате ви маєте прекрасного поета Петра Мідянку, оригінального прозаїка Михайла Рошка, талановитого журналіста і драматурга Олександра Гавроша…
- Кх-кх… А якщо порівняти Закарпаття з Івано-Франківщиною?
- Закономірно, що відмінності є: ментальні, побутові,світоглядні, але в цілому я переконався, що між нами більше спільного, аніж відмінностей. І те, що я побачив прагнення закарпатців і прикарпатців жити в єдиній державі й не шукати собі роз’єднувального «ґудза», найголовніший висновок, який для себе зробив. Літературне Закарпаття має величну і драматичну історію, так само як і Прикарпаття. Але потрібно більше спілкуватися, обмінюватися творчим досвідом, аби не було відчуття роз’єднаності і чужини. Я думаю, ми це в змозі зробити. І було би добре, аби владні структури також виявляли подібне бажання і розуміння. Тоді й порозуміння буде більше. І проблеми виглядатимуть не такими вже й тупиковими…
Коментарі
Останні події
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі