У Публічній бібліотеці Гааги – одному з найсучасніших культурних просторів Європи – завжди людно, і це не може не дивувати українських відвідувачів, які звикли бачити бібліотеки як рудиментарну інституцію, яка вже віджила своє. А формула успіху надзвичайно просто – потрібно робити все якісно. Про це добре знає адміністрація бібліотеки в Гаазі, яку нещодавно відвідало Читомо.

Suck my dick – написано ручкою на світлому шкіряному дивані в робочій зоні розкішної публічної бібліотеки Гааги. Життя настільки активне у стінах цієї п’ятиповерхової споруди, що один напис серед безлічі інших освідчень у коханні та номерів телефонів – ніщо інше, як маркер реального життя у бібліотеці, без прикрас і намагань бажане видати за дійсне.

До речі, це дуже нагадало записи відгуків людей після вистав Курбаса. Зараз у Мистецькому Арсеналі ще діє виставка, на якій можна знайти неймовірну підбірку відгуків глядачів. Одразу бачиш, чим жила людина і що її реально хвилювало у мистецтві. Так і тут. І ніхто з цим не бореться.

Ну добре, подивимося, для початку, на публічну бібліотеку Гааги з вулиці. Поруч із центральним вокзалом розташовується творіння Річарда Майера, одного з найвідоміших архітекторів сучасності. Це Сіті Холл та центральна бібліотека, яку будували впродовж дев’яти років і завершили у 1995 році. 

Біла архітектура, чисті лінії, внутрішній двір – все виглядає неймовірно сучасно та стильно. Ця чистота фасаду дозволяє робити такі проекти, як у 2017-му, до століття Піта Мондріана – характерний мондріанівський патерн прикрашав будівлю та задавав настрій весь минулий рік. За склом видніється масштабне кафе. Це нульовий поверх бібліотеки. Кафе із повноцінним меню та можливістю продовжити роботу або читання саме там.

От ми й в середині. Зайшовши з центрального входу, перше, що помічаєш, це сувенірний магазин і якусь підозрілу кількість людей у фойє бібліотеки. Легке відчуття вокзалу, але такого, знаєте, ідеального. Швидкість висока, але хаосу нема. 

У 2010 році архітектурне бюро Aatvos, вперше з 1992-го, отримало замовлення на реконструкцію першого поверху бібліотеки, створивши масштабний публічний простір, який мав на меті об’єднати рецепцію, кафе, сувенірну крамницю, а також залишитися першим поверхом бібліотеки.

Далі айдентика. Червоне тло, біла літера В. Велика, занадто велика, але класно. Вона скрізь. Фірмовий стиль, який оточує тебе з фойє, далі буде супроводжувати на кожному поверсі й в кожному елементі дизайну: від інформаційного табло до паперового стаканчика, від екосумок до розділювачів на полицях.

Навігація на стіні перед ліфтом унікальна. Будь-який запит, у стилі пошуку в Google, можна знайти відповідно до поверху розміщення. Наприклад, Комікси – Поверх 2, Астрономія – Поверх 3, Сексуальність – Поверх 3, Playstation – Поверх 2.

На 1-й поверх їдемо на ескалаторі. Дуже багато людей, які працюють за довжелезним столом, немає вільного місця, все зайнято. Поверх самостійної роботи. Це Неділя, це люди проводять час за роботою у публічній бібліотеці. Кожен у своєму матеріалі, багато студентів, багато підлітків, всі з комп’ютерами і книжками паралельно. Ідеальний світ, думаю я про себе, але тут потік радості перериває ще одна утопічна (для України) модель – чоловік на візку, який виїжджає з ліфта. Сам. Без сторонньої допомоги. І направляється до рецепції.

2-й поверх. Зустрічає Дошка оголошень з анонсами публічних дискусій та лекцій. Їх багато, а кожен захід має власну афішу. Це поверх молодіжної літератури, а ще можна знайти актуальні романи, аудіокниги та PlayStation. Величезна пляшка жовтого кольору асоціативно нагадує контейнер для збору пластику, але це скриня для збору думок відвідувачів з приводу альтернативних варіантів видобутку енергії в одному з районів Гааги, районі Мурвейк.

І знову ж таки, жодного вільного місця, на перший погляд, купа людей, все зайнято. 

На поверсі №3 зависаємо надовго. Дуже різноманітна література з усіх сфер знань: від права до хімії, історія моди, літакобудування, книги з рецептами та багато-багато дійсно цікавого. І тут людей, здається, ще більше.

4-й поверх несподівано виявився найцікавішим, хоча здавалося, що емоцій і так уже достатньо. Це поверх творчості, переважно музичної. Сцена з пандусним заїздом, на якій стоїть фортепіано. Безліч літератури з історії музики та її видатних діячів, а також фільми напрокат, платівки, у залі виставка рідкісної книги з зображенням рослин. Та найцікавіше – це кімната, в якій в приватному режимі можна займатися на фортепіано з викладачем чи без.

Ну і поверх №5. Всі ті, кому не знайшлося місця для роботи нижче, всі – на п’ятому. Варто зазначити, що скрізь є WIFI, потужний WIFI, без пароля, є принтери, відповідно різних форматів – на різних поверхах різні формати друку. Також сканери, доступ до комп’ютерів, якщо потрібно, ну і туалети: звичайні та для людей з інвалідністю.

Якщо підсумувати весь досвід гаазького візиту, то висновок головний такий – все ідеально. Працює все, що бібліотека пропонує, чим пишається і за що несе відповідальність. Немає ніяких ексклюзивних сервісів, які вражають свідомість, але функціює все, що для більшості бібліотек Європи є нормою. Та геніальність – у простоті. Добре там, де все просто та по-справжньому.

Інформація: Читомо