Сербський письменник Драгослав Михаїлович (по сербськи: Драгослав Михаиловић, Dragoslav Mihailović) народився 17 листопада 1930 року в місті Чупрія в центральній Сербії. Після середньої школи почав студії на філософському факультеті Белградського університету. У двадцять років був арештований і засланий на Голий острів (Голи оток) на Адріатиці (місце ув’язнення невгодних режимові Тіто осіб). Студії на відділенні югославської літератури та сербохорватської мови філософського факультету Белградського університету йому вдалося закінчити лише у 1957 році. Після університету йому не вдалося знайти постійного місця праці, тож часто міняв роботу. Працював, зокрема, лектором сербохорватської мови в університеті міста Пуатьє у Франції в 1974 році. Драгослав Михаїловичє членом Спілки письменників Сербії, Товариства сербсько-єврейської дружби в Белграді. 7 травня 1981 року Драгослав Михаїловичстав членом-кореспондентом, а 15 грудня 1988 року – дійсним членом Сербської академії наук і мистецтв. Живе і працює Драгослав Михаїловичв Белграді.

Драгослав Михаїловичвважається одним із найкращих і найбільш поцінованих сучасних сербських письменників. Його цінують і представники традиційного творення та сприйняття літератури, і представники нового, модерного, навіть постмодерного світовідчуття. До цього часу Драгослав Михаїловичвидав п’ять збірок оповідань: «Фреде, на добраніч» («Фреде, лаку ноћ», 1967), «Схопи зірку, що падає» («Ухвати звезду падалицу», 1983), «Полювання на блощиць» («Лов на стенице», 1993), «Безплідна осінь» («Jалова jесен», 2000), «Виживання» («Преживљавање», 2004); шість романів: «Коли цвіли гарбузи» («Кад су цветале тикве», 1968), «Вінок Петрії» («Петријин венац», 1975), «Люди в чоботях» («Чизмаши», 1983), «Горить Морава» («Гори Морава», 1994), «Злочинці» («Злотвори», 1997), «Третя весна» («Треће пролеће», 2002); збірку драм «Втаємничення у роботу» («Увођење у посао», 1983); документально-публіцистичну книгу «Голий острів» («Голи оток», 1955); сценарій «В’єтнамці» («Вjетнамци», 1990), багато літературних студій, оглядів і статей. Його оповідання перекладені багатьма мовами світу і ввійшли до понад двадцяти антологій і збірників у Сербії та за кордоном.

Драгослав Михаїловичє одним із найяскравіших представників т. зв. «прози дійсності», або «критичної прози», яка має великі традиції в сербській літературі. Він є найбільш реалізованим представником цього напрямку через те, що досягнув високого художнього рівня своїх прозових книжок – від першої збірки оповідань «Фреде, на добраніч» до найновішого роману «Третя весна». Загальне визнання художніх вартостей прози Драгослава Михаїловичаі читачами, і літературною критикою підтверджується частим перевиданням його книжок. Наприклад, роман «Коли цвіли гарбузи» перевидавався понад двадцять разів, роман «Вінок Петрії» – понад п’ятнадцять разів, роман «Люди в чоботях» мав вісім видань, романи «Горить Морава» та «Третя весна» витримали по декілька видань, перевидавалися і його збірки оповідань.

Роман Драгослава Михаїловича «Коли цвіли гарбузи» є найвідомішим його твором. Від часу появи в 1968 році, попри майже десятилітню заборону передруку та заборону на виставу за його мотивами (за свідченням самого Драгослава Михаїловича, ці заборони наклав особисто Йосип Броз Тіто), він, як знаємо, часто потім перевидавався і був перекладений багатьма мовами світу. Головний герой цього роману, наснаженого надзвичайною психологічною силою, Люба Сретенович, став культовим образом кількох поколінь сербських читачів. Як зазначає Марія Василишин, цей роман має форму монологічної сповіді: «Колишній боксер Люба Сретенович з белградської периферії Душановаца пригадує події кінця сорокових – початку п’ятдесятих років, які стали його вражаючою внутрішньою драмою та спричинились до його еміграції у Швецію. Люба розповідає свою “звичайну” і водночас вражаючу життєву історію про дружбу, про сімейне горе, про сестру, зґвалтовану його знайомим, та про помсту, сцена якої у романі – найвеличніша. Роман являє собою приклад доволі стиснутої форми і спрощеного наративу. Персонажі книги розмовляють мовою нелітературною, скупою і образною водночас. Уся мова пронизана белградським арґо п’ятдесятих років ХХ століття. Використання арґо є своєрідним засобом обійти табу, які встановило тогочасне суспільство комуністичної Югославії. Оповідь від першої особи у формі “сказу” передбачає безпосередній зв’язок з персонажем і його долею. Замість того, щоб авторським голосом інформувати, описувати, пояснювати, письменник зникає і надає своєму героєві можливість промовляти до читача вголос, створюючи ілюзію автентичності. Через те твір, написаний без патетики і так званих великих життєвих тем, є живим, зачаровує своєю спонтанністю, динамічністю, переконливістю».

Драгослав Михаїловичє одним із найвідоміших сербських письменників поза кордонами Сербії. Критична рецепція за кордоном, попри численні переклади, підтверджується великим числом розвідок і досліджень, які про його прозу написали європейські славісти, від найстарших до наймолодших. Написано низку дисертацій про його романи й оповідання. З нагоди українського видання роману Драгослава Михаїловича«Коли цвіли гарбузи» (2008) у Києві відбулася наукова конференція, матеріали якої були того ж року опубліковані (Рудяков П. Роман Д. Михаїловича «Коли цвіли гарбузи» у контексті сербської прози 60–70-х рр. ХХ ст.: мотив переселення героя; Татаренко А. Деякі особливості наративної стратегії Драгослава Михаїловича-оповідача; Ярмак В. Семантичний діапазон плюсквамперфекта в романі Драгослава Михаїловича «Коли цвіли гарбузи» та в його перекладі українською мовою; Левицький В. Місто як полеміка в романі Драгослава Михаїловича «Коли цвіли гарбузи»; Шуруй О. Стосунки з Батьківщиною у романі Драгослава Михаїловича «Коли цвіли гарбузи»; Василишин М. Особливості перекладу творів Драгослава Михаїловича// Украс: Українсько-сербський збірник. – 2008. – Вип. 3).

За свою літературну творчість Драгослав Михаїловичбув удостоєний низки премій, зокрема таких: премія ім. Іво Андрича (1976), «Золота арена» в Пулі за кращий сценарій (1978), премія тижневика «НИН» («Недељне информативне новине») (1984), премія Народної бібліотеки Сербії (1985), премія ім. Борисава Станковича (1994), премія ім. Петра Кочича (2011).

Українською мовою роман Драгослава Михаїловича «Коли цвіли гарбузи» переклала Марія Василишин (вийшов окремим виданням у Києві в 2008 році).