Литовська поетка Саломея Неріс (по-литовськи: Salomėja Nėris; автонім: Саломея Бачинскайте-Бучене) народилася 4 листопада 1904 року у заможній селянській родині в селі Кіршай (тоді Вілкавішкського повіту в Литві, Російська імперія, тепер Маріямпольського повіту Литви). Її батько Симон Бачинскас був освіченою людиною, прихильною до соціалістичних ідей. Мати ж Уршуле Бачинскене-Жемайтіте була вельми побожною людиною. Саломея була найстаршою дитиною в родині, мала братів Броніуса та Віктора й сестру Онуту. Навчалася Саломея в середній школі в Альвіте, з 1918 року – в маріямпольській гімназії, з 1919 року – в гімназії у Вілкавішкісі. У 1924–1928 роках навчалася в каунаському Литовському університеті на факультеті теології й філософії, вивчала литовську літературу, німецьку мову та літературу, педагогіку та психологію. Після закінчення університету певний час викладала німецьку мову в гімназії в місті Лаздіяй. У 1929 році, навчаючись у Відні, Саломея Неріс закохалася в Броніуса Зубріцкаса – литовця, студента-медика, прихильника соціалістичної ідеології, й відтоді стала поділяти його погляди. Із 1931 року жила в Каунасі, давала уроки, робила переклади й редагувала видання литовських казок («Наші казки» – «Mūsų pasakos», 1934). У 1934–1936 роках Саломея Неріс вчителювала в жіночій гімназії в Паневежисі. У 1936 році вийшла заміж за архітектора та скульптора Бернардаса Бучаса і до 1937 року жила в Парижі. Повернувшись на батьківщину, працювала в каунаській гімназії. Народила сина Саулюса (1937–2007). У 1940 році разом із іншими депутатами Народного сейму – письменниками Л. Ґірою, Ю. Палецкісом, П. Цвіркою – належала до т. зв. повноважної делегації, яка подала прохання до Верховної Ради СРСР про прийняття Литви в склад Радянського Союзу. У 1941 році стала депутатом ВР СРСР. Під час Другої світової війни Саломея Неріс із сином перебувала в евакуації в Пензі, Уфі та Москві. У 1944 році повернулася до Литви, а 7 липня 1945 року померла від раку печінки в московській лікарні. 9 липня її поховали біля Каунаського історичного музею, а в 1992 році перепоховали на Петрашунайському кладовищі в цьому ж місті.

Дебютувала поетка у 1921 році. Перші свої вірші вона підписувала псевдонімами Людіте або Юрайте. Лише з 1923 року почала використовувати псевдонім, під яким залишилася в історії літератури; він походить від назви річки Неріс (Няріс або Вілія). Перша поетична збірка «Рано-вранці» («Anksti rytą») вийшла в 1927 році. Друга збірка «Сліди на піску» («Pėdos smėly», 1931) свідчить про стик романтичного світосприйняття з глибокою духовною кризою. Відтоді Саломея Неріс почала друкуватись у прокомуністичній літературній газеті «Третій фронт» («Trečias frontas»), це вплинуло на те, що наступна її поетична збірка «По ламкій кризі» («Per lūžtantį ledą», 1935) була пройнята соціальними мотивами. Найкращою чи вершинною збіркою Саломеї Неріс вважається «Полином зацвіту» («Diemedžiu žydėsiu», 1938), за неї вона отримала Державну літературну премію Литви у 1938 році. Саломея Неріс написала за фольклорними мотивами поеми-казки для дітей «Сирітка» й «Егле, королева вужів» (обидві 1940). У 1941 році вийшло її «Вибране» («Rinktinė»). Саломеї Неріс належать також поетичні збірки «Оспівуй, серце, життя!» («Dainuok, širdie, gyvenimą», 1943) і «Соловей не може не співати» («Lakštingala negali nečiulbėti», 1945), в яких домінують мотиви туги за батьківщиною. У 1946 році вийшов двотомник поетичних творів Саломеї Неріс. Для поетики Саломеї Неріс характерною є лірична мініатюра «Як цвіт черешні»:

Дні наші – свято,

Як цвіт черешні, –

Їх небагато –

Пройдуть прийдешні.

Треба спішиться!

Втіхи – тутешні!

Наш вік – як птиця,

Як цвіт черешні.

(Переклав Володимир Лучук).

Головними рисами поезії Саломеї Неріс є глибока людяність, злиття романтичної мрії з реалістичною виразністю. На думку Донати Митайте, Саломея Неріс «витворила своєрідний ліризм, який і досі впливає на розвиток литовської поезії».

Посмертно Саломея Неріс стала народною поеткою Литви (1954).

Українською мовою окремі вірші Саломеї Неріс переклали Павло Тичина, Леонід Первомайський, Валентин Бичко, Микола Терещенко, Ігор Муратов, Володимир Лучук та інші (Соловей не може не співати // Сузір’я. – Київ, 1985. – Вип. 22; [Вірші] // Лучук В. Друзі: Переклади. – Львів, 1987). Окремими виданнями вийшли книжки «Поезії» (Київ, 1950) і «Могутні імена» (Київ, 1952).