Німецький письменник Оскар Пастіор (по-німецьки: Oskar Pastior) народився 20 жовтня 1927 року в місті Сібіу (Sibiu) (нім. Германштадт(Hermannstadt),угор. Нодьсебен (Nagyszeben)) у Трансильванії (Румунія) в німецькій родині. Його рідне місто було тоді центром трансильванських саксонців. Батько його був учителем малювання. Закінчивши початкову школу, навчався в 1938–1944 роках в гімназії в Германштадті (Brukenthal-Gymnasium). Коли Румунію зайняла радянська армія, він був у січні 1945 році як етнічний німець депортований у радянський трудовий табірв Україну, на територію Донбасу. Із брудно-сірого, щільного, зашкарублого паперу, з якого робили мішки для зберігання цементу, Оскар Пастіортам зшивав свої мініатюрні поетичні збірки. У 1949 році Оскар Пастіорповернувся на батьківщину, влаштувався на роботу цвяхарем тари, потім – на фабрику спорттоварів. Під час призову на військову службу Оскара Пастіораскерували в будівельний батальйон особливого призначення, в якому він провів три роки, заочно здаючи іспити на атестат зрілості. Після армії працював бетонним техніком у будівельній фірмі. У 1955–1960 роках навчався на факультеті німецької мови та літератури Бухарестського університету, після закінчення якого працював редактором німецьких передач румунського радіо (для німецької меншини в Румунії). Тоді він активно зайнявся літературною діяльністю. У 1964 році Оскар Пастіоропублікував у Бухаресті першу поетичну збірку «Відкривай слова» («Offne Worte»). Потім вийшли (також у Бухаресті) його збірки «Ральф у Бухаресті» («Ralph in Bukarest», 1964) і «Вірші» («Gedichte», 1965). Вони принесли йому дві значні румунські літературні премії. У 1968 році на запрошення Австрійського товариства літератури вирушив на стажування до Відня, потім – у Федеративну Республіку Німеччину до Мюнхена, де подав документи як «німецький переселенець», вирішивши залишитись у Німеччині. У 1969 році отримав стипендію на літературну працю від Берлінського Сенату й оселився в Західному Берліні. У 1992–1993 роках обіймав посаду професора в університеті в Касселі (Universität / Gesamthochschule), у 1993–1994 роках – посаду доцента в університеті ім. Йоганна Вольфґанґа Ґете у Франкфурті (Johann Wolfgang Goethe-Universität). Помер Оскар Пастіор 4 жовтня 2006 року під час книжкового ярмарку у Франкфурті-на-Майні. Похований на міському кладовищі в Берліні-Фріденау.

Оскар Пастіору німецькомовній літературі ХХ ст. був видатним представником поезії, базованої на мовній грі та лінгвістичному артизмі. Його творчість тяжіла до нонсенс-поезії, розвивалася в руслі звукової поезії (саунд-поезія, Lautpoesie) та дадаїзму. Хоч поетична палітра Оскара Пастіорадуже розмаїта, більш-менш характерним для його поетики може бути вірш «Без назви»:

Це можна крутити й можна вертіти

туди і сюди, це дозволено кожному тут і там,

вертіти це сюди чи крутити це туди, завжди

це крутиться і вертиться; тому що якщо

це можна вертіти і крутити туди й сюди як

завгодно тут і там, то це можна настроїти так,

що воно буде крутитися тут і там або вертітися

як завгодно, позаяк це дозволено кожному,

крутити це чи вертіти; або не крутити чи

не вертіти; можна робити що завгодно,

це вертиться туди і сюди, і, хочеш

того чи ні, відбувається тут і там;

адже це дозволено абсолютно кожному; це може

зараз читати чи не читати хто завгодно, в нього прос-

то не залишається вибору читати це чи ні;

врешті це може кожен; позаяк це

можна крутити і можна вертіти тут і там або ж ні,

тобі просто не залишається нічого іншого або ж ні

(Переклав Іван Лучук). 

Оскар Пастіор є автором декількох десятків книжок поезії та прози, зокрема таких: «Від безпечніших у тисячні» («Vom Sichersten ins Tausendste», 1969, Франкфурт-на-Майні), «Віршовірші» («Gedichtgedichte», 1973, Дармштадт), «Почуте: шістдесят перекладів з одного частотного діапазону» («Höricht: sechzig Übertragungen aus einem Frequenzbereich», 1975, Берлін-Ліхтенберґ), «До нового баклажана» («An die neue Aubergine», 1976, Берлін), «Плотські насолоди» («Fleischeslust», 1976, Берлін-Ліхтенберґ), «Кримсько-ґотське віяло: Пісні та балади» («Der krimgotische Fächer: Lieder und Balladen», 1978, Ерлянґен), «Танґопоема й інші тексти» («Ein Tangopoem und andere Texte», 1978, Берлін), «Виродок: Вірші 1977–1980» («Wechselbalg: Gedichte 1977–1980», 1980, Шпенґе), «33 вірші» («33 Gedichte», 1983, Мюнхен; переробка віршів Франческо Петрарки), «Сонетбурґер» («Sonetburger», 1983, Берлін), «Анаграмні вірші» («Anagrammgedichte», 1985, Мюнхен), «Імбир і однак» («Ingwer und Jedoch», 1985, Ґеттінґен), «Читання із дзвоном у вухах: Вірші» («Lesungen mit Tinnitus: Gedichte», 1986, Мюнхен), «Римський блокнот для малювання» («Römischer Zeichenblock», 1986, Берлін), «Дорогі яйця» («Teure Eier», 1986, Париж), «Відкриті жалюзі: Читанка» («Jalousien aufgemacht: Ein Lesebuch», 1987, Мюнхен), «Зошит моди Оскара Пастіора» («Modeheft des Oskar Pastior», 1987, Мюнхен),«Анаграми» («Anagramme», 1988, Берлін; спільно з Ґаллі), «Голова-горіх Янус-голова: Паліндромні вірші» («Kopfnuß Januskopf: Gedichte in Palindromen», 1990, Мюнхен), «Тридцять дев’ять йолопоолівців» («Neununddreißig Gimpelstifte», 1990, Берлін), «Шматок когось-там» («Eine Scheibe Dingsbums», 1990, Равенсбурґ), «Уролог цілує пуповину» («Urologe küßt Nabelstrang», 1991, Авґсбурґ), «Вокалізи та йолопоолівці» («Vokalisen & Gimpelstifte», 1992, Мюнхен), «Невелика художня машина: 34 секстини» («Eine kleine Kunstmaschine: 34 Sestinen», 1994, Мюнхен), «Абсурд у собі: Франкфуртські лекції» («Das Unding an sich: Frankfurter Vorlesungen», 1994, Франкфурт-на-Майні), «Просіка йолопів у текстах зимової подорожі Вільгельма Мюллера» («Gimpelschneise in die Winterreise-Texte von Wilhelm Müller», 1997, Вайль-на-Райні), «Слухання родового: Вірші» («Das Hören des Genitivs: Gedichte», 1997, Мюнхен), «Приходьте в завше-хто» («Come in to frower», 1998, Токіо; спільно з Веронікою Шеперс і Сілке Шімпф), «Яничарам десять» («Der Janitscharen zehn», 1998, Берлін), «Стоянка з лямбдою» («Standort mit Lambda», 1998, Берлін), «Пан-тум там-бур» («Pan-tum tam-bur», 1999, Франкфурт-на-Майні; спільно з Утою Шнайдер), «Заум» («Saa uum», 1999, Франкфурт-на-Майні), «О ти, сирий ясмин» («O du roher Iasmin», 2000, Вайль-на-Райні), «Вілланелла і Пантум» («Villanella & Pantum», 2000, Мюнхен), «Молекула дзвону у вухах» («Ein Molekül Tinnitus», 2002, Берлін; спільно з Ґергільд Ебель).

Особливу увагу Оскар Пастіор приділяв різним ігровим і експериментальним формам поезії, зокрема паліндромам і анаграмам. У 1992 році він вступив до експериментальної групи «Майстерня потенційної літератури» (ОULIPO – «Ouvroir de la littérature potentiElle», УЛІПО – «Управа літературною потенційністю»), ставши її єдиним німецьким учасником.

Вибрані твори Оскара Пастіора вийшли у 4 томах у Мюнхені: т. 1 «Тепер ви можете писати, що хочете!» («Jetzt kann man schreiben was man will!», 2003), т. 2 «М’ята м’ята пухнастий шпектр» («Minze Minze flaumiran Schpektrum», 2004), т. 3 «…скажи, ти почув цей шурхіт» («…sage, du habest es rauschen gehört», 2006), т. 4 «…що в середині починає рости» («…was in der Mitte zu wachsen anfängt», 2008). Останньою збіркою Оскара Пастіорабула «Вагові вірші. Хронологія матеріалів» («Gewichtete Gedichte. Chronologie der Materialien», 2006, Нойс). Посмертно вийшла книжка «Вежа сала. 12 x 5 інтонацій до віршів Шарля Бодлера» («Speckturm. 12 x 5 Intonationen zu Gedichten vonCharles Baudelaire», 2007, Базель).

Оскар Пастіорналежать такі твори саунд-поезії: «Кримсько-ґотські вірші» («Krimgotische Gedichte», 1987, антологія «Lautpoesie»), «Мій Хлєбніков» («Mein Chlebnikov», 1993, CD), «Танґо Ганомаґ: Сюїта для Курта Швіттерса» («Tango Hanomag: Eine Suitte für Kurt Schwitters», 1994, CD).

Перекладав Оскар Пастіорпереважно румунську поезію; окремими книжками у його перекладі вийшли книжки таких авторів: Джордже Кошбук (1958), Міхай Емінеску (1963), Тудор Арґезі (1963, 1964, 1966), Панаїт Істраті (1963), Тудор Опіш (1963), Лучіян Блаґа (1967, 1968), Марин Сореску (1974, 1975, 1985, 1992), Урмуз (1976), Петре Стойка (1977), Трістан Цара (1984), Штефан Бенулеску (1984, спільно з Ернестом Віхнером), Раду Думітру (1991), Джеллу Наум (1998, 2001). У перекладі Оскара Пастіоравийшли також дві книжки Ґертруди Стайн (1987, 2004, з англійської), дві Віла Кустерса (1988, 1998, з голландської) і одна Велимира Хлєбнікова (2003, з російської).

Книжки Оскара Пастіоравийшли в перекладі голландською («Een Nederlandse titel», 1985), англійською («Poempoems», 1998 і «Many glove compartments: SelecTED poems», 2001), французькою («Pétrarque: 33 poèmes», 1990) і румунською («Versuri», 1968 і «Jaluzele deschise, jaluzele închise», 2010) мовами.

Від 1977 року Оскар Пастіорбув членом Колоквіуму нової поезії (Colloquium Neue Poesie) в Білфельді, від 1984 року – Академії мистецтв (Akademie der Künste) у Берліні, від 1989 року – Німецької академії мови та поезії (Deusche Akademie für Sprache und Dichtung) у Дармштадті. Окрім того, Оскар Пастіорвходив до Мистецької ґільдії Есслінґена (KünstlergildeEsslingen) та Європейської спілки авторів «DieKogge» (EuropäischeAutorenvereinigung«DieKogge»).

Оскар Пастіорстав лауреатом цілої низки літературних премій, зокрема премії ім. Андреаса Ґріфіуса (1969), премії Марбурзького університету (1970), премії ім. Ернеста Майстера (1986), премії ім. Гюґо Балла (1990), премії ім. Петера Гугеля (2001), премії ім. Еріха Фріда (2002), премії ім. Ґеорґа Бюхнера (2006).

Оскар Пастіорбув учасником багатьох міжнародних фестивалів експериментальної поезії, зокрема таких: «Polyphonix 10» (Париж, 1986), «documenta 8» (Кассель, 1987), «Welt auf tönernen tüssen – die tone und das hören» (Бонн, 1993), «Polyphonix au pays de tintin et Magritte» (Брюссель, 1994); неодноразово брав участь у фестивалях «Poetry International» у Роттердамі та «Konzept und Poesie» у Відні.

Від 2007 року в Сібіу щороку на початку жовтня проходить міжнародний поетичний фестиваль «Оскар Пастіор», яким керують Ернест Віхнер із Дому літератури в Берліні та Коріна Бернік із Інституту культури в Бухаресті. Премія ім. Оскара Пастіора(Oskar-Pastior-Preis), яка становить 40 тисяч євро, заснована Фондом Оскара Пастіора (Oskar-Pastior-Stiftung) для розвитку експериментальної літератури, від 2010 року вручається щороку 28 травня в берлінській ратуші.

В останні роки життя Оскар Пастіорразом із Гертою Мюллер (лауреаткою Нобелівської премії з літератури) працював над романом «Гойдалка дихання» про примусову працю румунських німців у радянських таборах. Героєм роману є сімнадцятилітній румунський німець Лео Ауберґ, відправлений у трудовий табір на Донбас. Під час роботи над романом Оскар Пастіорі Герта Мюллер у 2004 році відвідали в Україні Кривий Ріг і Горлівку. Про співавторство Оскара Пастіора найдостовірніше свідчення є у післямові до роману: «Коли влітку 1944-го Червона армія вже дійшла до глибокого румунського тилу, фашистського диктатора Антонеску заарештували і кинули до в’язниці. Румунія капітулювала і несподівано для всіх оголосила війну нацистській Німеччині, з якою вони до того моменту були спільниками. У січні 1945-го радянський генерал Виноградов від імені Сталіна поставив перед Румунією вимогу видати всіх німців, які проживають у країні для “відбудови” зруйнованого під час війни СРСР. Усі чоловіки і жінки віком від 17 до 45 були відправлені на примусові роботи у радянські трудові табори. Моя мати також провела 5 років у трудовому таборі. Оскільки це нагадувало про фашистське минуле Румунії, тема депортації довший час була табу. Про табори говорилося лише у родинному колі, з найбільш довіреними людьми, які самі пережили депортацію. Але навіть тоді це були самі лише натяки. Ці завуальовані розмови супроводжували все моє дитинство. Я не розуміла, про що вони, але відчувала страх. У 2001 році я почала записувати розмови з колишніми депортованими з мого села. Я знала і про те, що Оскар Пастіор теж був свого часу депортованим, тому розповіла йому про свій намір написати про це. Він зголосився допомогти мені своїми спогадами. Ми почали регулярно зустрічатися, він розповідав, а я записувала. Але незабаром у нас виникло бажання написати цю книгу разом. Коли у 2006-му Оскар Пастіор так раптово помер, у мене залишилося чотири зошити записаних від руки нотаток і кілька начерків до окремих розділів. Після його смерті я ніби закам’яніла. Особиста близькість із нотаток тільки посилювала біль від втрати.Лише через рік я змогла примусити себе відмовитися від займенника “ми”і написати роман самостійно. Але без деталей про побут щоденного життя у таборі, розказаних мені Оскаром Пастіором, я ніколи б не змогла цього зробити».

Українською мовою роман «Гойдалка дихання» переклала Наталка Сняданко, окреме видання вийшло в Харкові в 2011 році.