Словенський письменник Франце Бевк (по-словенськи: France Bevk) народився 17 вересня 1890 року в селі Закойца (Словенія, Австро-Угорщина) в сім’ї ремісника. Його дід Якоб, який був дуже освіченим, змалку прищепив онукові потяг до знань і писання. Вже в 1906 році часопис «Домашній приятель» («Domači prijatelj») опублікував перший твір Франце Бевка – шкіц «Воскресіння» («Vstajenje»). По закінченні середньої школи в 1907 році Франце Бевк спочатку вчився на торговця в Гориці, потім закінчив там педагогічне училище. Разом з іншими студентами випускав літературну газету «Альфа» («Alfa»). Свої вірші надсилав у газету «Зоря» («Zora») та часопис «Домашній приятель». Після матури від 1913 року вчителював у селі Орехек, у 1916 році був скерований у Новаки над Церкном. У 1917 році був призваний до війська, воював у Галичині та Буковині. У листопаді 1918 року повернувся з фронту. Полишивши професію вчителя, у 1919 році став редактором люблянської «Вечірньої газети» («Večerni list»). Коли газета перестала виходити, став редактором культурної рубрики часопису «Словенець» («Slovenec»). Наприкінці 1920 року повернувся в рідні місця, які входили (та й входить тепер) до складу Італії. У 1921–1922 роках редагував видання «Молодь» («Mladina»), займався театральними справами, спробував свої сили в режисурі. У 1923 році став директором Народної бібліотеки в Гориці. У 1920–1930-х роках за патріотичну діяльність його переслідували італійські фашисти, Франце Бевк неодноразово був ув’язнений. У 1943 році Франце Бевк втік із в’язниці, став одним із керівників народно-визвольної боротьби у Словенському Примор’ї. Очолював Комітет визволення Словенського Примор’я та Трієста. Після Другої світової війни Франце Бевк спершу жив у Трієсті, а потім у Любляні (Словенія, Соціалістична Федеративна Республіка Югославія), де й помер 17 вересня 1970 року.

Літературний доробок Франце Бевка вельми обширний, він включає історичні романи, романи про сучасне життя, новели, селянські повісті, шкіци, драми, молодіжні повісті, вірші, кіносценарії, подорожні нариси та переклади. Хоча основними в доробку Франце Бевка є селянські повісті й історичні романи, найбільшого успіху він досягнув романом «Капелан Мартин Чедермац» («Kaplan Martin Čedermac», 1938), у якому змальована боротьба словенців за свою мову та культуру. У 1920-х роках на творчості Франце Бевка позначився вплив експресіонізму, а в подальші роки вже домінував реалізм.

Франце Бевк видав три поетичні збірки – «Пастушки при багатті й танцях» («Pastirčki pri kresu in plesu», 1920), «Вірші» («Pesmi», 1921), «Сміх крізь сльози» («Smeh skozi solze», 1959).

Проза Франце Бевка призначена як дорослим, так і молоді. Для дорослих він написав такі твори:«Фараон» («Faraon», 1922), «Вживані» («Rablji», 1923), «Мука пані Віри» («Muka gospe Vere», 1925), «Раб демона» («Suženj demona», 1925), «Каїн» («Kajn», 1925), «Смерть перед хатою» («Smrt pred hišo», 1925), «Брат Франциск» («Brat Frančišek», 1926, роман про Франциска Асизького), «Юлій Север» («Julijan Sever», 1926), «Літня ніч» («Kresna noč», 1927), «Хата в потоці» («Hiša v strugi», 1927), «Якец і його кохання» («Jakec in njegova ljubezen», 1927), «Буря» («Vihar», 1928), трилогія «Знаки на небі» («Znamenja na nebu», 1927–1929), «Вина» («Krivda», 1929), «Мати» («Mati», 1929), «Омани» («V zablodah», 1929), «Людина проти людини» («Človek proti človeku», 1930), «Каменяр Юрій» («Kamnarjev Jurij», 1930), «Панянка Ірма» («Gospodična Irma», 1930), «Мертві повертаються» («Mrtvi se vračajo», 1930), «Вмираючий бог Триглав» («Umirajoči bog Triglav», 1930), «І сонце стало» («In sonce je obstalo», 1931), «Блазень пана Вітерґа» («Burkež gospoda Viterga», 1931), «Сторожові вогні» («Stražni ognji», 1931), «Залізна змія» («Železna kača», 1932), «Великий Томаж» («Veliki Tomaž», 1932), «Крани» («Žerjavi», 1932), «Спадкоємець» («Dedič», 1933), «Ґманя» («Gmajna», 1933), «Важка година» («Huda ura», 1934), «Людина без маски» («Človek brez krinke», 1934), «Бідний злодій» («Ubogi zlodej», 1934–1935), «Самотність» («Samote», 1935), «Срібняки» («Srebrniki», 1936), «Здивовані очі» («Začudene oči», 1936), «Міські вогні горять» («V mestu gorijo luči », 1936), «Право на життя» («Pravica do življenja», 1939), «День ішов на спад» («Dan se je nagibal», 1939), «Садиба» («Domačija», 1939), «Молода нива» («Mlada njiva», 1940), «Люди під Осойником» («Ljudje pod Osojnikom», 1943), «Між двома війнами» («Med dvema vojnama», 1946), «Новели» («Novele», 1947), «Очищення» («Obračun», 1950), «Шлях до свободи» («Pot v svobodo», 1953), «Чужа кров» («Tuja kri», 1954), «Чорна сорочка» («Črna srajca», 1956), «Хибні рахунки» («Krivi računi», 1956), «Іскра під попелом» («Iskra pod pepelom», 1956), «Буревій» («Viharnik», 1957), «Сутінки за ґратами» («Mrak za rešetkami», 1958), «Глухий кут» («Slepa ulica», 1961), «Книга про Тіто» («Knjiga o Titu», 1964).

Для молоді Франце Бевк видав такі твори:«Злодій» («Tatič», 1917), «Полуниця» («Jagoda», 1930), «Лукец і його шпак» («Lukec in njegov škorec», 1931), «Лукец шукає батька» («Lukec išče očeta», 1932), «Товариші» («Tovariša», 1934), «Пастушки» («Pastirci», 1935), «Тончек» («Tonček», 1948), «Малий повстанець» («Mali upornik», 1951), «Чорні брати» («Črni bratje», 1952), «Розбійник Салладін» («Razbojnik Saladin», 1959), «З іскри пожежа» («Iz iskre požar», 1963), «Учителька Бреда» («Učiteljica Breda», 1963), «Наші тварини» («Naše živali», 1969), «Козеріг» («Kozorog», 1970), «Золота вода» («Zlata voda», 1974).

Ще до Першої світової війни і під час неї Франце Бевк писав вірші, які відзначаються розхитаними ритмами до розмаїтою символікою. Спершу Франце Бевк перебував під сильним впливом Отона Жупанчича, потім наблизився до експресіоністичного способу вираження. Письменницького ремесла вчився у вітчизняних письменників, передусім у Івана Цанкара, а також у зарубіжних, зокрема у французьких і російських реалістів. Публікувався Франце Бевк сливе у всіх словенських газетах і часописах. Події творів Франце Бевка відбуваються у Примор’ї, його цікавить життя городян і селян рідних країв. У часи, коли італійський фашизм прогнав більшість приморської інтеліґенції в Югославію, Франце Бевк, публікуючи під різними псевдонімами свої твори, підтримував дух місцевих словенців, давав їм духовну поживу. Селянські повісті Франце Бевка є значною мірою власне приморськими. Читачі, сприймаючи їх, усвідомлювали, що землі, відділені після Першої світової війни від Югославії, все ж залишаються словенськими. В історичних романах Франце Бевк досліджував минуле західних околиць словенської етнічної території. Соціальні конфлікти між селянством і шляхтою не ідентифікуються з конфліктами між словенцями та несловенцями, позитивні та негативні риси розподілені між представниками різних націй і станів.

Найвідомішими повістями Франце Бевка із сільського життя є «Вина» та «Люди під Осойником». Архітвором Франце Бевкає роман«Капелан Мартин Чедермац». Щоб уникнути переслідувань італійської поліції, Франце Бевкопублікував його в Любляні під псевдонімом Павле Седмак.

Франце Бевк є двократним лауреатом премії ім. Франце Прешерна – за повість «Тончек» (1948) і за цілокупну творчість (1954).

Перекладав Франце Бевк з німецької, сербської, хорватської, болгарської, чеської, польської та української мов. У 1931 році Франце Бевк переклав оповідання Івана Франка «Панталаха» і видав його зі своєю післямовою.

Твори Франце Бевка перекладені албанською, французькою, хорватською, італійською, угорською, македонською, німецькою, російською, сербською та іншими мовами.

Українською мовою окремі твори Франце Бевка переклали Іван Ющук, Надія Непорожня (Сонечко // Зелен май. – Київ, 1985; Важкий крок. – Київ, 1987).