Re: цензії

13.08.2018|Ніна Головченко
Про «Зайчикову книжечку» Івана Андрусяка
13.08.2018|Світлана Лупаренко
Мандри у казкову країну Шпалереон
08.08.2018|Ірина Фотуйма
На біржі поезії
03.08.2018|Ніна Головченко
ПроСТО вірші поета Сергія Пантюка – експериментатора і лірика
02.08.2018|Ігор Фарина, член НСПУ
Увага до деталі народжує образ
30.07.2018|Олеся Кізима
«Монстри, що живуть у шафах» і сила усмішки
30.07.2018|Богдан Дячишин, лауреат премії імені Івана Огієнка, Львів
Мисляча поезія Ірини Калинець
29.07.2018|Буквоїд
Валерій Калниш: Рекомендую “Герой імперії” Кендіса Мілларда та “Могилу Леніна” Девіда Ремніка
29.07.2018|Ірина Фотуйма
Серед думок – як серед янголів
28.07.2018|Наталка Позняк
«Сіра зона» нашого болю
Головна\Події\Культура

Події

11.08.2018|08:06|Іван Лучук

Найвизначніша постать хорватського національного відродження

208 років з дня народження Івана Мажуранича

Хорватський поет і політичний діяч Іван Мажуранич (по-хорватськи: Ivan Mažuranić) став найвизначнішою постаттю хорватського національного відродження. Походив він із заможної виноградарської родини в місті Новий Винодольський (Хорватське Примор’я), де й народився 11 серпня 1814 року. Середню школу закінчив у рідному місті, а гімназію – в Рієці. Право та філософію почав студіювати в 1835 році в угорському місті Сомбатхей, потім продовжив на факультеті права Загребської академії, яку закінчив у 1838 році. Після завершення студій працював викладачем у гімназії, потім – юристом у Карловаці. У 1848 році Іван Мажуранич був обраний у хорватський сабор (парламент), де став ініціатором заяви, що від того року розривається будь-який державний зв’язок Хорватії з Угорщиною, яка має визнати «незалежність і самостійність» і «реальну та віртуальну цілісність» Триєдиного Королівства Хорватії, Славонії та Далмації. Того ж року Іван Мажуранич видав брошуру «Хорвати мадярам» («Hervati Magjarom»), в якій співчував революції у Франції, вимагав для хорватів рівності віросповідання та повної внутрішньої самостійності з правом вільного вибору бана (правителя), вказував на Швейцарію як зразок для політичного устрою Австро-Угорщини. Потім Іван Мажуранич став керівником хорватської канцелярії при цісарському дворі у Відні. У 1850–1860 роках Іван Мажуранич був генеральним прокурором Хорватії та Славонії. У 1858–1872 роках був головою Матиці іллірійської. Хоча раніше підтримував Народну партію, у 1862 році став ініціатором створення Самостійної народної партії, яку й очолив. У 1866 році Іван Мажуранич став одним з ініціаторів заснування Югослов’янської академії наук і мистецтв, у 1874 році – університету в Загребі. У 1873–1880 роках Іван Мажуранич був баном Хорватії, підтримував дії австрійського уряду, активно сприяв хорватському національному відродженню, розвитку хорватської культури. Іван Мажуранич отримав у народі почесне прізвисько «бан-простолюдин» («banpučanin»). Помер Іван Мажуранич 4 серпня 1890 року в Загребі.

Вірші Іван Мажуранич почав писати ще в 16-літньому віці учнем гімназії в Рієці («Привітання Винодолу» – «Pozdrav Vinodolu», 1830). Вже в перших віршах Іван Мажуранич виявив особливу оригінальність, намагаючись перевірити силу й можливості хорватської мови, використовуючи різноманітні поетичні форми та стилі (сапфічна строфа, дистих елегійний, верґіліївський епос, поезія трубадурів тощо). На поезії Івана Мажуранича позначився вплив (на формальному та смисловому рівнях) народних епічних пісень, далматинської поезії, творчості Джорджа Байрона, Олександра Пушкіна. У виданні «Денниця» («Danica») опублікував низку статей під загальною назвою «Думки» («Misli»), в яких відстоював ідеї ілліризму. Іван Мажуранич належав до радикального крила ілліризму, ідеї якого відобразилися в його віршах другої половини 1830-х – початку 1840-х років («Приморець Денниці» – «Primorac Danici», 1835; «Денниці іллірійській» – «Danici ilirskoj», 1836; «З часів Іллірії» – «Vjekovi Ilirije», 1838; «Явір» – «Javor», 1839–1840; «До пера» – «Peru», 1840). У вірші «З часів Іллірії» Іван Мажуранич ділить історію Іллірії на три періоди: перший – золотий вік миру, рівності та всезагальної любові; другий – епоха боротьби з ворогами, вік героїв (Людевит, Кралєвич Марко, бан Зріні та інші), які, проте, не вберегли іллірійців від тяжкого рабства; третій вік ще тільки настає і його завданням є відновлення єдності (sloga), необхідність якої оспівували всі поети епохи ілліризму.

Поетична репутація Івана Мажуранича була в той час настільки безперечною, що недавно створена Матиця іллірійська саме йому замовила (для свого першого, «інавґураційного» видання) дописати («відтворити») втрачені 14-у і 15-у пісні поеми «Осман» («Osman») Івана Ґундулича (1589–1638). Три поети відважувалися на таку працю перед ним: Пєрко Соркочевич, Марин Златирич і анонім; після нього вже ніхто на таку працю не відважувався, настільки його «відтворення» гармоніювало з цілістю Ґундуличевого епосу. Доповнення «Османа» представило Івана Мажуранича як ерудита й митця з міцним потенціалом. Він «зжився» з Ґундуличевим текстом, засвоїв його стиль, мову, виражальні засоби. Успіх у громадськості був настільки великий, що його, карловацького юриста, шваґер Димитрія Деметра, брат його дружини, намовив для альманаху «Іскра» («Iskra») написати щось нове. Цим новим твором стала поема «Смерть Смаїл-аги Ченгича» («Smrt Smail-age Čengića», 1846), яка не лише справдила всі надії, але й перевершила всі сподівання. Андрія Качич-Міошич та Іван Ґундулич – це фундамент, на якому постала будова епосу Івана Мажуранича. Ця ліро-епічна поема стала найкращим твором Івана Мажуранича, увійшла до класичного фонду хорватської літератури, вважається одним із її найяскравіших і найпотужніших творів. Поема багаторазово передруковувалася як латиницею, так і кирилицею, перекладена на багато мов. Поема Івана Мажуранича «Смерть Смаїл-аги Ченгича» є високохудожньою та цілісною картиною з історії героїчної боротьби чорногорців із турками в 1840 році. Оспівуючи у своїй поемі реальну подію і називаючи дійових осіб, М. лише незначно змінив обстановку: героя події Новицю Церовича, який убив Смаїл-агу, Іван Мажуранич зробив потурнаком, який покаявся та перейшов на бік чорногорців, щоби відімстити азі за загибель свого батька. Оспівавши реальну подію, Іван Мажуранич, не дотримуючись усіх історичних фактів, поетично так її обробив і поглибив, що один конкретний випадок піднісся до загальних, універсальних ідей свободи та справедливості, які вплинули на ціле хорватське національне відродження. У кінці 1870-х років сербські критики стали сумніватися в авторстві Івана Мажуранича, вважаючи, що поему написав чорногорський поет і правитель Петар ІІ Петрович Нєґош (1813–1851); ці сумніви виявилися безпідставними.

Як мовознавець, Іван Мажуранич створив перший справді сучасний хорватський словник. Спільно з Йосипом Ужаревичем він у 1842 році видав «Німецько-іллірійський словник» («Njemačko-ilirski slovar») на 40 тисяч слів, у який увійшла не лише лексика з давніших словників, але й чимало нових слів. Як адвокат, Іван Мажуранич брав участь у виробленні слов’янської правничої термінології.

Українською мовою окремі вірші Івана Мажуранича переклав Роман Лубківський (До пера // Слов’янська ліра. – Київ, 1983).



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери