Головна\Події\Культура

Події

22.01.2018|10:37|Іван Лучук

Найкращий представник літератури Хорватського Ренесансу.



Маринові Држичу виповнюється 510 років

Хорватський поет і драматург Марин Држич (по-хорватськи: Marin Držić, по-італійськи: Marino Darsa) народився у 1508 році в Дубровнику у великій і відомій торговельній родині (мав 6 сестер і 5 братів), яка за його життя пережила фінансовий крах. Про початкову освіту Марина Држича нема відомостей. Найдавніші документи про Марина Држича стосуються його кандидування у 1526 році на місце священичого помічника церкви Всіх Святих у Дубровнику. У лютому 1538 року Марин Држич був обраний органістом дубровницької катедри. У 1541 році став студентом Сієнського університету, де Сенат обрав його ректором студентського дому, що означало й виконання функцій проректора університету (у той час цю функцію виконували студенти). Це був однорічний мандат. Виконуючи ректорські обов’язки, Марин Држич входить у конфлікт з управителем студентського дому й університету «Collegio dei savi dello Studio» і частиною студентів. Усупереч забороні зібрань і вистав у приватних помешканнях (тоді в Сієні це було правилом) у ніч з 8 на 9 лютого 1542 року Марин Држич як актор взяв участь у виставі неідентифікованої комедії. Найвірогідніше, що в Сієні Марин Држич студіював канонічне право, проте студій не завершив. У 1543 році Марин Држич повертається в Дубровник, де стає ректором церкви Всіх Святих, паралельно виконуючи дрібні державні доручення й керуючи своїм скромним маєтком. У грудні 1545 року поступає на службу коморником до австрійського авантюриста графа Кристофа Роґендорфа (Christoph Rogendorf), їде з ним до Відня, де залишається до квітня 1546 року, у Дубровник повертається у травні. У серпні цього ж року Роґендорф прибуває до Дубровника, Марин Држич знову поступає до нього на службу, цього разу як перекладач, і складає йому компанію в подорожі до Константинополя, де кидає його і в кінці 1546 року повертається до Дубровника. Відмову від служби пояснює дубровницьким властям патріотичними мотивами – присутністю в оточенні графа сина дубровницького вигнанця Міха Бучинича, який оббріхував Республіку святого Влаха (Дубровник). У травні 1550 року Марин Држич отримує сан священика. У 1553 році його обирають службовцем в уряді солі. У 1556 році відмовляється від продовження каденції на цій посаді. Упродовж цілого життя Марина Држича його переслідують матеріальні негаразди, невиплачені вчасно борги та інші грошові зобов’язання. У грудні 1562 року прибуває у Венецію, де стає капеланом венеційського архієпископа. У травні 1566 року прибуває у Флоренцію, там надсилає чотири листи Косімо Медичі та одного листа його синові Франческо. У цих листах пропонує скинути уряд (на його думку, недієздатний і невідповідний) у Дубровнику й накреслює план майбутнього устрою Республіки, в якій шляхта має ділити владу з народом під протекторатом родини Медичі. Задля реалізації цієї мети просить, окрім іншого, фінансової допомого та військової підтримки. Не отримавши відповіді, Марин Држич покидає Флоренцію. Помер Марин Држич у Венеції 2 травня 1567 року, похований у венеційській церкві св. Івана та св. Павла.

Хронологія творчості Марина Држича у багатьох моментах є непевною. Вся інформація про його літературну творчість стосується 1548–1559 років. На основі різноманітних документів хронологія творчості може виглядати таким чином: втрачена комедія «Плутанина» («Pomet», 1548), пасторальна віршована драма «Тірена» («Tirena», 1549), рустикальний віршований фарс «Новела від Станца» («Novela od Stanca», 1550), рустикально-міфологічна віршована драма «Венера й Адоніс» («Venere i Adon ili Pripovijes kako se Venere božica užeže u ljubav lijepoga Adona u komediju stavljena», 1551), комедія у прозі «Дундо Мароє» («Dundo Maroje», 1551), збережена в невеликому фрагменті пасторально-рустикальна драма у прозі або комедія «Джухо Керпета» («Džuho Kerpeta»,1554 (?)), комедія у прозі «Скнара» («Skup»,1555 (?)), рустикально-міфологічна драма у віршах і прозі «Ґрижула» («Grižula ili Plakir», 1556). Час прем’єри збереженої у фрагментах комедії «П’єрін» («Pjerin») не вдалося визначити. Виконавцями драм Марина Држича були аматорські гурти «Pomet», «Garzarija», «Od Bidzara», які складалися з молодих шляхтичів, а теж гурт «Njarnjasi», який виконував пасторалі. У 1551 році вийшла єдина видана при житті книга Марина Држича. Не зберігся жоден примірник того видання, але можна припустити, що воно ідентичне двом наступним виданням (Венеція, 1607, 1630) і включало в себе любовну лірику і три п’єси: «Тірена», «Венера й Адоніс» і «Новела від Станца». Інші драматичні твори Марина Држича збереглися у неповному вигляді без хронологічних означень, це – комедії у прозі «Тріпче де Утольче» («Tripče de Utolče») і «Аркулін» («Arkulin»). Єдиною трагедією Марина Држича є «Гекуба» («Hekuba», 1559), яка є адаптацією Еврипідової трагедії.

Без визначеної хронології залишилися й поетичні твори Марина Држича: «Вірші» («Pjesni»), «На смерть Фйори Мартинової Шумичич» («U smrt od Fjore Martinove Šumičić»), «Епітафія» («Epithaphio»), «Ясному й вельможному панові Сабові Нікулінову Марин Држич» («Svitlom i vridnomu vlastelinu Sabu Nikulinovu Marin Držić»), «Скарга Любмира з комедії “Тірена”» («Tužba Ljubmira od komedije Tirene»), «Пролог другий комедії, поставленої в Држичів на банкеті» («Prolog drugi komedije prikazane u Držić na piru»).

Літературна творчість Марина Држича знаходила і визнання сучасників, і викликала полеміки. Після постановки «Тірени» Марин Држич був звинувачений у плагіаті, жертвою якого мав би бути Мавро Ветранович, який сам ці закиди спростував, написавши вірша на захист Марина Држича («Pjesanca Marinu Držiću u pomoć»). Лірична поезія Марина Држича належить до раннього хорватського петраркізму. Драматичний доробок Марина Држича складається із двох частин – ідилій та комедіографії. Основою драм Марина Држича є антитеза: протиставлення пасторальних або міфологічних мотивів рустикальним мотивам, високого стилю низькому, віршів прозі, світу поезії реальному світові. Комедіографія Марина Држича головним чином представляє характерну для Ренесансу регулярну комедію (т. зв. commedia erudita). Марин Држич є письменником високої літературної культури, він був ознайомлений і з античною традицією, і з сучасною йому італійською комедією та новелістикою, яка була важливим джерелом комедіографії.

Найвидатнішими комедіями Марина Држича є «Дундо Мароє» і «Скнара». Для його творчості характерний ренесансний віталізм, із нотками сумніву й іронії. Комедії Марина Држича є одними з найкращих у літературі європейського Ренесансу. Як і в інших авторів комедій, таких як Лопе де Веґа чи Мольєр, комедії Марина Држича сповнені життєдайної сили, жаги до життя та почуттів, уславлюють кохання, особисту свободу і щирість, глузують із жадібності, еґоїзму та тиранії, як у родині, так і в державі.

У Хорватії існує театральна нагорода – премія Марина Држича. Парламент Хорватії проголосив 2008 роком Марина Држича з нагоди 500-річного ювілею від дня народження драматурга. У Загребі на честь Марина Држича названо проспект. У 2006 році режисер Велько Булаїч зняв фільм «Libertas» про Марина Држича.

Українською мовою п’єсу Марина Држича «Дундо Мароє» переклала Людмила Ткаченко («Всесвіт», 1965, № 7).



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери