Re: цензії

Я насправді шалено люблю паперові книги. Коли малюю — відчуваю. Намагаюся, щоб атмосфера домінувала над образом персонажа. Дуже хочу, щоб мої ілюстрації залишали достатній простір для фантазії читача. Пам´ятаю, в дитинстві одним з моїх найулюбленіших читань була серія «Хроніки Нарнії» Клайва Льюїса. Мені трапилося видання з дуже дивними картинками: по-перше, їх було мало, по-друге вони були якісь пастельно-акварельно розмиті, обличчя і жести персонажів нечіткі, умовні. Звичайно ж, тоді такі картинки мені не сподобалися. І моя фантазія пішла працювати над книгою сама. У голові створився такий чудовий, детально пророблений світ, який просто неможливо було б укласти в будь ілюстрації. Все ж, ті картинки з книжки були гарні — вони задали гарну основу — світлі, сяючі фарби чарівної країни.

Загалом, хорошу книгу іноді надзвичайно псують детальні картинки.

Ось і зараз, коли малюю, намагаюся думати більше про настрій і атмосферу. Щоб не мультики виходили — подивився — забув, а у кожного створювався «свій маленький світ». Хоча це, звичайно, не просто. Вже дуже багато образів та ідей сидить в голові, не випустити їх на папір часом просто неможливо.

Я вчилася у всіляких «художках» міста Запоріжжя — просто вмирала там від нудьги над малюванням натюрмортів. Від думки стати в майбутньому художником — зводило зуби. Поки не потрапила до справжнього вчителя — Сергія Олексійовича Рибницького. Ось тут і почалася, нарешті, навчання. Я зрозуміла, що малюнок — це не сонне змальовування глечиків олівцем. Малювати — це постійно аналізувати, тренувати очі і руки. А скільки щастя став приносити живопис! Взагалі, це звісно, великий дар — зустріти свого Вчителя. Більшість системних знань та навичок я отримала саме у цієї людини.

Потім вступила до академії поліграфії у Львові. Я вдячна місту та львів´янам — вони навчили мене багато чому в естетичному плані. Академія була радше фоном, місцем для зустрічей. Зате саме тут я зрозуміла, що мені близька книжкова ілюстрація.

Я завжди буду віддавати перевагу всьому справжньому. Обиратиму — паперові книги замість електронних, настільні ігри та зустрічі з друзями, а не комп´ютерні ігри, фарби і олійні олівці, а не фотошоп. Я не заперечую віртуальні штуки, їх легкість і захопливість, я всім цим користуюся і малюю на планшеті зараз частіше, ніж на папері. Але, перевага — це коли вибирає серце, а не розум, ось вони такі. І так хочеться бути справжньою!».

Дорога на море

Море. Хто з´їв бутерброд з ковбасою

Море. Ялта

Засновниця фестивалю

Співзасновнця фестивалю

Мої батончики

Кухар, що запізнився

Фудстиліст на базарі

Фудстиліст за роботою

Це мій старий фотопроект «Без ГМО». Одного разу, після восьмого березня, у мене залишилося безліч квітів - і я вирішила їх «законсервувати». Зйомка до цих пір мені подобається, напевно тому, що збереження краси, одна з моїх улюблених тем.

Про рубрику «Тамбур»

«Світ щодня змінюється, ми спостерігаємо це постійно. Але ми спостерігаємо тільки за тим, що можемо побачити. У той же час, невидимий нами простір, незнані нами герої, невідомі нам шляхи швидше за все теж перебувають в постійному русі, постійній трансформації. Тому «Тамбур» – це спроба заглянути в невидиме.

Спроба втекти від середньовічного принципу, який продовжує царювати у суспільстві: незрозуміле, отже – погане – невидиме, тобто неіснуюче...

Спроба зрозуміти іншого, не прикриваючись формальними прапорами толерантності, а відкриваючи його сьогоднішнього.

Спроба повірити в те, чого немає. Відчути явну оманливість порожнечі. І зламати загальне відчуження»