…Неспішна оповідь про старого професора, закоханого у життя, який тим самим життям щодня насолоджується, у такому жанрі, як цей, представлений у новому романі Юлії Чернінької «Бестселер у борг», просто змушена бути перервана якоюсь несподіванкою. Подією, випадком, пригодою. І вона в романі непроста, а цілком містична. Бо як інакше, якщо наш герой – університетський викладач, який мріє «віднайти справжню світлу голову в натовпі байдужих і сірих студентів, що відсиджували його пари як покарання чи повинність», і така нагода йому нарешті випадає. Але чи та він людина, за яку себе вважає, і за яку видає? Прагнучи знайти юнака, якому б «дозволив опанувати мистецтво існування поза часом і стереотипами», він насправді хоче «подарувати свої ідеї комусь, хто зможе гідно представити його ідеали. Але кому?» І така людина з’являється на обрії: Андрій Крамер, студент факультету журналістики Львівського університету імені Івана Франка.

На відміну від чужинецьких «пушкінських» рефлексій («мені нудно, бісе»), у головного героя, що має в торбі романи Андруховича – жага до життя, пошук незвіданого, бажання перемін. Недаремно він єдиний в родині, який, будучи родом із Здолбунова, де тато – дальнобійник, мама – медсестра, а сестри – продавчині в магазинах, отримує вищу освіту, та й завжди «знав, що попереду велике майбутнє». Журналістське, а ще краще письменницьке. Цю, суто українську вітальність у романі підкреслює його незмінне прагнення дізнатися більше про саму суть свого єства, розгадати загадку творчості, опанувати своїм майбутнім ремеслом задля ще більшого занурення у світ пошуків прекрасного у буденній реальності. Не дивно, що на першому ж занятті він написав у своєму есеї, що він стихія, чим неабияк здивував старого професора. «— Ми всі стихія, – пояснив він. – Хіба не так? Просто дехто гасить свій вогонь водою. Хтось, навпаки, роздмухує його вітром. Та лише в повному балансі стихій може народитися ідилія. — О! То, може, ти помилився факультетом, хлопче? — усміхнувся Ендрю. — Бачу, що на хорошого філософа потягнеш. — Ні. Я хочу писати. Лише журналістика».

У нашому випадку – ще й чудова белетристика від відомої львівської авторки. З її фірмовою атмосферністю міських пейзажів, що несподівано переходить у ситуативну напругу сюжету під акомпанемент ліричного, філософського чи літературного діалогу, що, власне, й створює справжню романну поліфонію. Здається, текст і задуманий авторкою так, щоби нагадувати музичний твір – своєрідну симфонію життя і творчості, дару й покликання, дорогої ціни і не менш вагомої вартості нашого вибору – з обов’язковою кодою наприкінці, в якій починається повний треш… І герої роману – наче добрані з репертуару класичних образів. Юний Андрій-Ендрю в старомодному плащі, схожий на поета Рембо, а чи на Керуака якому, тим не менш, більш пасував би не рідний Здолбунів чи університетський Львів, а зовсім Нью-Йорк, як вважає його вчитель. Дволикий Ленон, наче дволикий Янус, який гендлює антикваріатом, всюдисущі біблійні постаті на тлі індустріальної епохи: Христос, Павло, а також хрестоматійні персонажі з пекла: духи, демони, чорти. 

Але з якого ж тіста, спитаймося, цей самий старий викладач, який не тільки цінує антикваріат, добру музику, келишок і запашну люльку надвечір. Насправді він має те, про що мріє юний Андрій – письменницький дар, яким ділиться зі своїм учнем. А знаєте, який рецепт початкуючим авторам дає авторка роману його вустами? Та й професійним письмакам не гріх прислухатися до її спостережень, звіривши, так би мовити власний камертон з її романним компасом. «Ти не геній, Ендрю, – каже старий професор юному початківцю. – Але ти збіса талановитий хлопець. І я заставлю усіх повірити у твою геніальність! Твоя проблема в тому, що ти на себе дивишся чужими очима. Очима своїх батьків, учителів, однокласників… Ти постійно сумніваєшся в собі, ти затиснутий у рамках, які вони тобі нав’язали. Подивися на себе своїми очима. Я не кажу моїми! Подивися своїми! А ще краще — подивися на себе очима Творця. Ти — бездоганний!» Але завдання авторки – не напучувати творчу молодь, а самій творити якісний продукт, яким є її новий роман. І тому ми дізнаємося, що вищезгадані маркетингові ходи, якими користуються сучасні «ловці душ» від сектантів до авторів курсу «творчої майстерності» – тобто переконування в геніальності того чи іншого новачка – потрібні зазвичай для власних корпоративних, а наразі індивідуальних потреб.  

Отже, наш герой пише свій роман, використовуючи сюжет, поради та інші професійні навички свого старого навчителя. У сюжетному конструкті авторки це, по суті, роман у роман – історія професора, яку викладає юнак. А насправді – подвійного радянського агента (мало не прототипу Віктора Петрова, про якого нещодавно вкотре нагадала «Українська Літературна газета»). Навіщо це професору? Ми не дізнаємось, бо надалі він керуватиме учнем вже з потойбіччя, адже перед нами все-таки містичний трилер. Всі інструменти магічної кухні на місці: чорна меса, амулети, вуду-магія, але насамперед професорський перстень-перевертень, який змінює ім’я автора і навіть назву книжки, яка, ясна річ, стала всесвітнім бестселером, перевівши провінційного хлопця в ранг міжнародних зірок, а також ціла купа життєвих негараздів, з якими стикається головний герой, бо за успіх треба платити. 

Але чому, спитаєте ви? «— Пиха і гординя? — усміхнувся Андрій. — Та я готовий позбутися всього, лиш би повернути собі себе самого. — Злого духа неможливо вигнати без твоєї згоди. І от нарешті ти захотів. Головне — не відстань між нами. Головне — лише твоя згода. Усі ми недосконалі. На тебе впала така гірка доля неспроста. Бог випробовує тебе, та твоя дорога не скінчилася. Заразі ти небезпечний для себе і свого оточення. Втім, ти падаєш і знову піднімаєшся. Твій дух неймовірно сильний. Йому лише треба допомогти. Твій дух голодний Богом. Його необхідно наситити».

Втім, згадана «терапія» не для зіркових осіб, принаймні не так одразу. Бо, щоб переконати всіх і себе в тому, що він не Ремарк чи Гемінгвей, чи як ще там перекрутить його імідж магічний перстень, героєві насамперед корить не до церкви, а написати другий роман, вже свій власний. І це буде текст у контексті вже зовсім іншого штибу, бо в романі Юлії Чернінької панує атмосфера жаху не лише «магічного», а цілком реалістичного зразка, і «Бестселер у борг» – цілком актуальна книжка, адже мова надалі про те, як будь-який талант, геній  навіть лавреат Букерівської премії, як наш герой, поводиться під час війни, про яку мова у продовженні цієї містичної історії. Ясна річ, будуть творчі й життєві пошуки, магічні ритуали, самітництво у карпатській хаті, але реальність переважує магію, і авторка знову обертає нас обличчям до сьогоднішнього дня. Яка література? Які премії? Що краще лікує від усіх хвороб будь-якого чоловіка, лицаря, козака? Ви праві, шабля і Вітчизна. А як саме, про це краще прочитати у самісінькому фіналі.

Ігор Бондар-Терещенко