Утім, серед них будуть такі, про які вже зараз можна сказати, що вони заслуговують на найпильнішу увагу. Тим паче що розмаїття жанрів, в яких створені ці книжки, гарантують зацікавленість будь-якого вибагливого читача.

Мішель Марк Бушар. Христина, дівчина-король. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2019

Автор цієї книжки створив понад 25 театральних п´єс. Усі вони були поставлені на канадській театральній сцені, більшість перекладена багатьма мовами і йшла в театрах Європи, Азії та обох Америк. За його п´єсами знято 6 фільмів, зокрема такими режисерами, як Джон Ґрейсон ("Лілеї"), Софі Лорен ("Хвилі спеки"), Ксав´є Долан ("Том на фермі"), Міка Каурісмякі ("Христина — дівчина-король") та іншими. Зокрема в останній з п’єс розповідається історія королеви Христини, однієї з найбільш одіозних жінок XVII століття. Через неї, зухвалу і безстрашну авангардистку і нонконформістку, мало не спалахнула громадянська війна в Швеції, вона кохалася з жінками, вона мимоволі звела в могилу великого математика і філософа Рене Декарта, вона ж змінила хід історії, не віддавши німцям обіцяної їм Балтії. Майбутню королеву виховували як хлопчика, через що вона полюбляла фехтувати, полювати, носити чоловічий одяг і затягувати фрейлін в ліжко. Мати Христини, Марія Елеонора Бранденберзька, довго не хотіла ховати чоловіка - короля Густава II Адольфа - і змушувала маленьку Христину цілувати на ніч труп батька і бажати йому спокійної ночі. Серце короля було вирізано, поміщено в скриньку і підвішено над ліжком Христини, де і розкладалось. За пострадянських часів ім´я королеви залишається маловідомим, хоча в Таллінні є цілий район, названий на її честь.

Ніколас Димитров. Дилер реальності. – Х.: Фабула, 2019

За сюжетом цього роману, в недалекому майбутньому, де популярні цифрові наркотики, не залишилося заборон. Споживання досягло межі, мораль вийшла з моди, релігії перетворилися на фастфуд. Людство живе в розвагах, розпусті і наркотиках. Еліта практикує новий різновид розваги - Персональні Реальності, в яких можна втілити будь-яку злочинну фантазію. Новий технокульт, творіння таємничої медіакорпорації, обіцяє кожному нескінченні задоволення і вічне життя в синтезованій персональній реальності. Тим часом корпоративний шпигун отримує завдання проникнути в надра корпорації, що створює ці реальності, щоб з´ясувати суть зловісного проекту, але сам виявляється втягнутий в диявольську гру. Порнографічний експеримент над мільйонами людей і запуск першої цифрової релігії в світі ламають всі його плани, і шпигун відкриває для себе одну приголомшливу істину ...

Володимир Лис. Обітниця. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2019

Починається ця драма з-під пера автора, якого називають справжнім народним письменником, з невинної зустрічі героя з сусідкою. Але чи може бути "невинною" жінка, про яку в Старому місті ходять моторошні чутки, і яка "переповнена іронією, як замаскованою отрутою, і боїться виплеснути ту отруту в більшій дозі, бо інакше стане затоплювати все довкола"? У будь-якому разі, не жарти чи пустощі заповнюють простір стосунків на вуличці із символічною назвою Обітниця, а справжня трагедія. Тут тобі й давній гріх старого Антона Личака, про який натякає лист з єдиним реченням: "Час повертати борг", і драма сусідки Ольги, в якої син закохується в дочку бізнесмена Єгора, і та відповідає взаємністю, але юна пара не знає, що насправді вони брат і сестра. Повертається з колонії Богдан, засуджений за вбивство, якого не чинив. Його дружина обрала щастя з іншим, а донька й не підозрює, що в неї є тато. А ще поруч сестра дружини Віка і вищезгадана "іронічна" дивачка Алевтина. Тобто маємо містичну епопею, в якій долі мешканців вулички, неподалік якої височить старовинний замок, переплітаються в тугий вузол. Тут і щемливі стосунки, давні й теперішні почуття, і палке кохання. При цьому кожен з героїв колись давав свою обітницю. Та чи кожен її дотримався?

Олесь Доній. Трансформація української національної ідеї. – К.: Наш Формат, 2019

"Трансформації", про які мова у цій збірці, стосуються насамперед не життя, а виживання української нації в різних "державних" умовах. Оскільки жити завжди доводилося на "рідній, не своїй землі", то варіацій на тему майбутнього у наших провидців було чимало – від гетьманської архаїки до новизни президентської республіки. "Українські мислителі до кінця не прописали те, на яких засадах має існувати новостворена держава, і на яких саме ідейних основах повинно творитися нове суспільство, - зауважує укладач збірки Олесь Доній. - Тому Україна час від часу засвідчує чергову здатність до боротьби (майдани, відсіч російській агресії), однак збільшує своє відставання від країн євроспільноти. Можливо, варто не лише міняти політиків, а й навчитися працювати над цілями? Може, слід навчитися коригувати ідеї?" Загалом 30 відомих українських істориків, філософів, політологів, культурологів дають у ній власні відповіді на питання про те, як розвивалася "українська ідея", чому і на якому етапі вона загальмувала, і що слід зробити, щоб "українська ідея" знову стала "українською мрією".

Олена Дерев´янко. Опыты ясномыслия. Ч. 1, 2. — К. : Самміт-книга, 2019

Авторка цих двох збірок – відома вчена, політична консультантка, гуру керування репутацією з міжнародним іменем і громадська діячка, тематика статей і есеїв якої справді вражає. Це філософське розмаїття іноді можна порівняти зі "Спробами" Монтеня, або зі стилем Террі Пратчетта, якого вона обожнює. І це не дивно – моторика оповіді, професійна впевненість і меткий стиль справді вражають. Геополітика, менеджмент, рідний Київ, жіноча дружба. "После прочтения книги возник вопрос, почему она не появилась ранее", - дивується Леонід Кравчук. "Відчуваєш, ніби в середньовіччі раптом з’явився Кант і розповів про принципи мислення та світосприйняття", - уточнює Дмитро Дроздовський, головний редактор журналу "Всесвіт". "Налицо и энциклопедичность знаний, и безусловный талант", - додає головний редактор журналу "Радуга" Юрій Ковальський. Тож тут і поради можновладцям ("главное – искренность в осознании своего долга, правильная мотивация политической деятельности"), і прогнози на майбутнє ("по мнению Аттали, в ближайшие 50 лет с нашим миром произойдет несколько малоприятных трансформаций", і поради початківцям ("о том, почему бросая фекалии на вентилятор, сложно остаться в белом фраке"). Але головне, окрім професіоналізму, щира увага до читача. "Если я что-то упустила – добавьте, если переборщила – пропустите, если не согласны – поспорьте", - запрошує авторка.

Джейн Гарпер. Сила природи. – К.: Нора-Друк, 2019

У новому психологічному трилері авторки бестселеру "Засуха" чимало інтриг, які вона зазвичай залишає відкритими наприкінці кожного з розділів. Утім головна інтрига цього разу таїться навіть не в розслідуваних героєм роману, федеральним агентом Аароном Фоком, злочинах, а природі, яка являє собою основний жах для людини 21 століття. "Зібравши всі припаси на купу на землі, жінки п’ятикутником стали навколо, діставши ліхтарики і мовчки роздивляючись свої скарби. Три непошкоджені намети; менш як літр води, нерівно розподілений по п’ятьох пляшках; шість батончиків". За сюжетом, п’ятеро жінок в Австралії вирушило в похід, повернулося чотири. Що ж сталося? Окрім того, що в горах двадцять років тому на туристів нападав жорстокий маніяк, ще ж залишаються холод і зливи, непролазні хащі й отруйні змії, голод і втома. І навіть наш досвідчений герой вже сумнівається, чи розкриє природа свої секрети, оскільки навіть розкритих в глушині злочинів фінансового характеру явно замало супроти головної проблеми – зниклої безвісти жінки.

Віктор Хорунжий. Дженнифер. Обитель скорби. К.: Space One, 2019

Героїні цієї історії, що наслідує всі найкращі риси літератури нуар та психологічної прози разом із готичним романом, насправді не позаздриш. Адже рятуватися їй, попри всі "психічні" негаразди, доводиться не лише від власного, здавалося, божевілля, але й від усвідомлення того, що навпаки – весь світ божеволіє. Інакше, чому ніхто не бачить того, що бачить вона? У двері рвуться монстри, у вікно зазирає хижий птах, а сусідки лише багатозначно переглядаються. За сюжетом, шістнадцятирічна Дженніфер Паркер, чиї батьки загинули у катастрофі, потрапляє після всіх страшних ночей на самоті до психіатричної лікарні, оскільки її продовжують переслідувати кошмари. Чи варто казати, що життя в клініці виявилося не меншим жахіттям, оскільки видіння не зникли, втекти разом з такими самими пацієнтами виявилося не так просто, крім того, допомогти втікачці береться таємнича жінка. Тим часом коло звужується, кошмари підступають, треба тікати, щоб не стати жертвою, але порятунку, здається, немає навіть за стінами "обителі скорботи". "Только бы успеть, только бы успеть первой", — пульсировало в голове Дженни. Промчавшись по пустому коридору, она добежала до двери своей палаты, рванула ее на себя и чуть не упала, когда дверь неожиданно легко открылась. Девушка ворвалась внутрь, подбежала к своей кровати, собираясь запрыгнуть в нее и притвориться спящей… Она отдернула одеяло и… увидела под ним спящую незнакомку. Но кто мог уснуть здесь? Дженни с силой схватила девушку за плечо, пытаясь разбудить ее, повернула к себе и… застыла, пораженная, глядя… на свое собственное лицо".

Юлія Чернінька. Лицар Смарагдієвого ордену. Інквізитор. – К.: КМ-Букс, 2019

…Після всього, що трапилося з малим і відважним героєм у першій книжці цієї фантастичної епопеї, він став добре малювати. Всі дивувалися казковим істотам, які жили на його малюнках, навіть не здогадуючись, що він просто фіксує побачене в чарівному світі, де він побував. Невже надзвичайні пригоди більш не повторяться? Минуло сім місяців від того часу, і одного разу по нашого героя таки прийшли його давні друзі - вірний кіт Вовко-Славко і мудрий Гільдус Племіус. Як було не прийти, коли славне місто Люмберн у небезпеці? Тож чарівні метаморфози тривають, героєві знову доведеться рятувати світ і своїх друзів, а вороги стали ще більш підступні та жорстокі. "— Вітаємо вас, правителі чудового міста Люмберн, - вживається у знайомий образ наш герой. - Я, Смарагдієвий Лицар, прийшов до вас, щоб заручитися підтримкою на порятунок міста і його мешканців од чумної пошесті та інших негараздів". Крім того, слід додати, цей захоплюючий роман може врятувати також від осіннього спліну та нудьги, тож мерщій у мандри світом неймовірних пригод!

Марія Козиренко. Відкривати тут. – Х.: Фабула, 2019

Майже у кожному вірші цієї екзотичної збірки – справжньому мистецькому проекті, оформленому українськими ієрогліфами, - протиставлення, порівняння, нерівність. Мовляв, авторка спробувала, тепер ваша черга. Що саме? Навчитися бачити, спробувати стати краще, почути один одного, кохати без застережень. "Любов — це погана оптика. / Але без неї, / Як з’ясувалося під час не дуже гуманних експериментів / Над людьми, / Бачити геть нічого". Тож навіть в анотації до збірки сказано, що ця книжка – аварійний вихід, який можна (і треба) відкрити будь-якої (важкої) миті. Сама ж авторка давно це для себе зробила, тож варто прочитати її віршовані послання, щоб і собі навчитися. Недаремно її дебютна збірка називалася "Сонячна бомба", а в новій маємо "невипадковий" вірш про те, що ж буває, коли не стримувати емоції та почуття. "І тепер у сонці дірка. Можна гойдалку вчепити, / Їй сподобається точно — гойда, гойда, линь, лети. /  Я — ловлю — тебе — щомиті. / Я ловлю тебе. А ти?"

Галина Петросаняк. Не заважай мені рятувати світ. — Брустурів: Дискурсус, 2019 

Мова у цих оповіданнях на гострі суспільні теми про відгомін минулих і зовсім свіжих історичних травм у житті різних людей, про реакцію на зміну гендерних взаємовідносин, про пошуки Бога в хаосі свободи. Причому відбувається це в героїв збірки повсюдно – від глухого села до гамівного міста, де за кухлем пива якийсь дивак з оповідання, що дало назву збірки, забув таємничий рукопис. Хоча які можуть бути таємниці? "Молитва й матірні слова в нашій свідомості не дисонують, - дізнаємося ми про чергові "пророцтва" філософа - вони запросто чергуються протя­гом одного дня, та що там, протягом години. Каша в голові – це нормально. Ми харчуємося нею, нам навіть смачно". Тож рятують герої насамперед свій власний – внутрішній, втрачений чи знайдений світ, історії про який складаються як з особистого досвіду, так і з родинної пам’яті поколінь. "Власне, ця місцевість була не зовсім незнайомою, - повідомляють вже у першій з оповідок. - В останні роки перед смертю дід так часто й детально опису­вав свій утрачений рай – Плин і його околиці, – що Матіас мимоволі впорядкував цей простір у своїй уяві. Зараз моло­дик дивувався, наскільки картина, яку бачив перед собою, відповідає тій уявній".

Ігор Бондар-Терещенко