Re: цензії

Французькою текст переклав 48-річний Олександр Старинський. Підприємець народився в Парижі. У Франції створив компанію "Майно". Постачає на європейський ринок вироби українських дизайнерів інтер´єру, одягу.

Розмовляємо з ним у київській галереї-пабі "Не Лувр".

— Маю українське коріння, — розповідає Олександр Старинський. — До Першої світової прадіди жили на Львівщині. Мене Україна по-справжньому зацікавила під час Революції гідності. Почав шукати художню літературу. Як більшість французів, першим прочитав "Пікнік на льоду" Андрія Куркова. Описує кримінальну ситуацію в українській владі. Твір дещо меланхолійний. Після нього взявся за "Енеїду" Івана Котляревського. Зрозумів, що українська веселість і гумор майже не змінилися з того часу. Жарти з "Енеїди" — універсальні. Сміявся, як від Жана де Лафонтена (байкар другої половини ХVII ст. — ГПУ), або інших французьких сатириків. Потім перестав порівнювати наші літератури. Просто мав великий апетит до української книжки.

Як стали перекладачем?

— Переклав "Оповідання" Олега Сенцова. Відчув, що французи книжку зрозуміють. У частині, де Олег розповідає про дитинство, свого собаку — побачив, що мої шкільні роки у Франції мало чим відрізняються.

Хотів, щоб про Україну дізналися не від французьких журналістів. Вони часто не бачать справжньої ситуації. Під час паризького книжкового Салону співачка Ірена Карпа наздогнала президента Еммануеля Макрона й буквально всунула йому в руки книжку Сенцова.

Як виникла ідея перекласти збірку письменників з Донеччини та Луганщини "Антологія Донбасу"?

— Коли читав роман "Інтернат" Сергія Жадана, спіймав себе на думці, що це мав би написати якийсь француз. Настільки глибока книжка. Потім натрапив на "Довготу днів" Володимира Рафєєнка. Зрозумів, що це саме та література, яка допоможе французам усвідомити, який Донбас. У Франції є багато російської пропаганди. Розповідають, що в нас громадянська війна. Лише вихідці з Донбасу можуть пояснити ситуацію. Переклали "Антологію" разом із Іриною Дмитришин. Вона викладає українську у паризькому інституті східних мов. Упереджено ставлюся до французьких перекладачів-славістів. Можуть мати необ´єктивний погляд на те, що відбувається в Україні.

В "Антології" якісні автори. Наприклад, Дмитро Білий, Микита Григорів і Олена Стяжкіна. Якщо книжка стане популярною у Франції і дійде до відомих видавців — письменників із Донбасу можна буде видавати зосібна.

Від чого залежить, чи візьмуться у Франції перекладати українську книжку?

— Є фактор шансу, необхідно багато працювати й зустрічатися з видавцями. Треба стати "своїм". Курков, наприклад, гарно говорить французькою. Сам себе представляє, розповідає анекдоти, миттєво приваблює людей. Багато хто навіть думає, що він французький автор. Тепер часто запрошують і Жадана.

Французькі видавці спілкуються між собою Якщо хтось із них пропонує автора — інші знають, що книжка якісна. Є попит на детектив з України. Раніше популярний був Кокотюха. Зараз шукають нових, невідомих ще авторів.

Чи цікавляться у Франції українською культурою загалом?

— Найбільша увага до України була, коли почався збройний конфлікт із Росією. Зараз інтерес спадає. Французи цікавляться сторонніми речами, коли є час. Росія або США викликають інтерес набагато менше, ніж справи в родині, на роботі. Можуть лінуватися вишукувати новини. Але якщо в них провести якусь презентацію — залюбки відвідують виставки, спектаклі. Будівля українського культурного центру в Парижі — колишній будинок Алена Делона з Номі Шнайдер. Там відбуваються заходи на офіційному рівні. Поблизу Парижа в містечку Санліс, де померла Анна Київська, побудували ще один культурний центр. Це приватна ініціатива вихідців з України. Там часто влаштовують концерти. Зараз можна говорити про другу, вже культурну хвилю знань про Україну. У Франції виступають гурти "Даха Браха", "Дах Дотерс", "Онука". Французів захоплює нова українська музика.

На Паризькому книжковому салоні український стенд став подією. Спочатку хвилювалися, що буде мало відвідувачів. Мали площу 20 метрів. Поряд був 30-метровий польський стенд, у Німеччини — 50 метрів. Вони стояли майже порожні. На українському — натовп. Навіть заважали іншим відвідувачам у коридорі. Найбільше, звісно, українців, які живуть у Франції. Але були й цікаві до літератури французи. Дехто навмисне приїхав за 800 кілометрів.

Чи правда, що українці й французи дещо схожі ментально?

— Більшість українців і французів вихідці з села. Моя прабабця в Бретані (регіон на північному сході Франції. — ГПУ) теж жила в хаті під стріхою. У Франції багато регіонів з різноманітними діалектами, традиціями. Тому французам легко буде збагнути, чому у книжці "Скриня. Речі Сили" — візерунки на народному одязі, посуді, килимах настільки різні. Полісся, Поділля, Гуцульщина, Полтавщина, Донеччина — всі ці краї мають свою ідентичність. Французам зрозуміла така "мозаїка".

Що плануєте перекладати найближчим часом?

— Хочемо видати літературу про війну на Донбасі. Є багато авторів очевидців — ветеранів, журналістів. Про трагедії Дебальцевого, Ілловайська. Цей матеріал треба донести до європейців.

Ганна ЩОКАНЬ