BBC Україна: В одному з інтерв’ю ви казали, що хотіли би бачити українську культуру all inclusive – яку створюють всі громадяни, що живуть в країні, незалежно від мови. Українська культура зараз рухається в цьому напрямку?

Андрій Курков: Я думаю, зараз вона в цьому сенсі загальмувала. Саме тому, що склалася така політична ситуація, виник термін "мова ворога". А "мовою ворога" - російською - розмовляє половина населення.

Російська завжди була подразником для патріотично налаштованих активістів. Але для них подразниками не були угорська, румунська, новогрецька чи кримськотатарська. Їх просто ігнорували.

У результаті, наприклад, в Ужгороді навіть письменники не знають, що в Берегівському районі вже багато років виходить літературний журнал угорською мовою і там живе кілька десятків літераторів, які пишуть угорською і яких не перекладають.

BBC Україна: Чому саме російська мова сприймалася таким чином?

А. К.: По-перше, російська мова означає, що начебто мова з Росії. Хоча, мова, я думаю, все одно з Київської Русі (сміється), бо вона була до Москви і до Петербурга.

По-друге, звичайно, це - мова Радянського союзу. Мова, якою уніфікувались інші культури. І, в принципі, промоутери російськомовної культури чи російської мови справді користувались ще старими принципами імперського підходу - всі мають знати мову імперії, а чи знають рідну чи ні - інше питання. Це призводило до того, що представники інших національних культур переходили на російську навіть у своїй творчості, як Чингіз Айтматов.

Зараз треба зрозуміти, що імперський час закінчився, хоча Росія ще думає, що може повернутись в минуле. І треба по-іншому ставитись до цього питання.

Потрібен визнаний формат української російської мови. Потрібен маленький інститут російської мови, який буде вивчати саме територіально обмежену Україною російську мову, її зміни, те, чим вона відрізняється від іншої - і тим самим може впливати на зміни граматичні, лексичні, включання українських слів.

Люди, які розмовляють російською мовою, не помічають, скільки українізмів вставляють, і їх дедалі більше і більше.

Це не означає, що російська мова від цього псується, вона стає іншою, вона стає українською російською мовою.

Тут багато роботи для філологів-науковців.

BBC Україна: Ви маєте на увазі, створити якусь літературну установу - Інститут російської мови в Україні?

А. К.: Ні, можна при Академії наук, при Інституті української мови... Можна зробити одну кімнату із написом на дверях - Інститут російської мови, посадити трьох філологів, щоб вони розробляли суто наукову концепцію української російської мови.

Так само, як скажімо, у Квебеку французька мова інша, і там є державна установа, яка займається фіксацією цієї різниці.

Image copyrightEPAImage captionВ Україні виник термін "мова ворога" щодо російської через політичну ситуацію, каже Андрій Курков

BBC Україна: Російськомовна сучасна література України та російськомовна сучасна література Росії – які принципові відмінності між ними одразу можна побачити?

А. К.: Це розходження почалося дуже давно. У 1991 році в російській літературі нічого не змінилось. Пізня радянська література з усіма своїми новими лідерами, які писали не про компартію і були ідеологічно незаангажованими, вони перейшли автоматично в пострадянську Росію... Що цікаво: письменники, які представляли стару ідеологію - залишилися в минулому.

Але поступово, все одно "поет в Росії - більше, ніж поет" - вони пішли служити державі. Вважали, якщо хочеш зробити літературну кар’єру - та сама система промоцій і премій залишилася, ті, хто хотіли бути ближчими до гарного життя - так само, як колись радянські письменники, члени Спілки (письменників. - Ред.) - почали знову писати про патріотичне виховання, знову політизовані тексти.

Пройшли чеченські війни - з’явилися романи про героїв - російських солдат, які воюють проти поганих чеченців, зараз з’явилися романи про героїчний Донбас та "українських фашистів".

У нас, навпаки, література спочатку зникла. Коли все пропало в 91-му році, виник вакуум, в який ринула друкована продукція з Росії. Спочатку переклади фантастики російською мовою, детективів, потім масова література і так далі.

Мені цікаво, що до нас не дійшла ця хвиля патріотичної чи державотворчої російської прози (інколи дуже якісної) - вона сюди навіть не потрапляла на полиці.

BBC Україна: Чому?

А. К.: Я думаю, ті, хто її видавали, розуміли, що вона працює тільки на території імперії.

Нас дратувала кількість російськомовних та російських книжок звідти - те, що вони зіпсували, захопили наш книжковий ринок. Тепер, щоб відтіснити, треба, щоб суспільство роками допомагало - читачі підтримували власних письменників.

Українські письменники відтоді, як з’явилися (перша генерація була така жіноча - Старостіна, Карпа, Поваляєва та Любко Дереш, який до них примкнув) були суто аполітичні, і наступні генерації теж.

Тільки зараз у нас, з причини цієї політичної ситуації, виникає політизація літератури і вже така сама, на жаль, спроба просунути думку, що література може бути тільки патріотичною, тільки налаштованою на захист всього українського.

Це означає, що література - не скрізь, слава Богу, може, ще на маленькому рівні - набирає якості пропаганди. Може, під час війни так і треба? Але я боюсь, щоб цього не залишилось...

Image captionПереможець конкурсу Книга року ВВС-2015 - збірка "Дім у Бейтінґ Голлов" Василя Махна

BBC Україна: Ви написали про нове видання російською мовою книжки Василя Махна, минулорічного переможця Книги року ВВС: "…російськомовні українці повинні знати, про що пишуть англомовні українці у Нью-Йорку". Такий переклад знайде свого читача в Україні чи поза Україною?

А. К.: Знайде - перш за все, серед патріотично налаштованих російськомовних людей. Ті, хто за Путіна, навряд чи будуть цікавитись, що пишуть нью-йоркські американці.

Але такі книжки згуртовують це коло і збільшують його. Тому що потім виникає питання - а хто там ще є? Хто в Дубаї пише українською? (Я знаю, хто). Чи там в Іспанії тощо?

BBC Україна: Ця література української еміграції - вона матиме місце в українській культурі all inclusive?

А. К.: Матиме, але не треба її плутати з літературою діаспори. Література всіх діаспорних хвиль пов’язана з еміграцією та минулим.

Тарас Ващук пише в Еміратах, він сам із Закарпаття. Рано чи пізно він надрукується тут, це буде дуже цікаво. Тому що він пише про життя українців та заробітчан там, написав дуже гарні новели про АТО і політичну ситуацію в Україні, як її видно з того боку.

Це буде такою самою частиною української літератури, як і тексти Ірисі Ликович і Тетяни Малярчук в Австрії. Так само, як і книжки Каті Петровської, яка пише німецькою в Берліні, а народилася в Києві.

BBC Україна: Ви були в журі літературних конкурсів на Закарпатті та Одещині. Є різниця між регіональними літературами?

А. К.: Величезна різниця - і мовна, і культурна. Але і в Бессарабії, і на Закарпатті регіональна література виходить коренями в ландшафт, землю, спосіб мислення, спосіб висловлення.

Окрім мов велику роль відіграють діалекти та сприйняття світу. І різні речі літературно стають культовими для різних регіонів. Наприклад, культова риба бички для Одещини відіграє величезну роль, і можна вставляти її, де завгодно. Культова штука електричка для Закарпаття - це зовсім інше.

Закарпатці - у них можна по тексту виміряти, на якому рівні від моря живе людина. Це не означає, що це в тексті написано - це погляд на життя. Чим вище - тим далі можуть дивитися, бачать, що все, що довкола, - красиве, але там, де вони, - найкрасивіше.

Image captionВ Україні немає книжкового ринку, щоб були бестселери, каже Андрій Курков

BBC Україна: Така регіональна література - може бути цікава та виходити на всеукраїнський рівень?

А. К.: Вона має виходити.

BBC Україна: Може стати всеукраїнським бестселером?

А. К.: У нас не може бути бестселерів - немає книжкового ринку. У нас - 300 книгарень, з яких 20 чи 30 повертають гроші видавцям за продані книжки, в результаті, видавці хочуть продавати книжки тільки на ярмарках.

Тиражі зараз знову впали. В Ісландії, де живе 250 тисяч населення, книжка, яка виходить тиражем 1,5 тисячі та продається - це бестселер. У нас 40 із чимось мільйонів - і називають бестселером такі само книжки, які продалися у 1,5 тис. примірників. Це профанація.

... Я додам, що справжні бестселери у нас є - і вони саме регіональні. Найголовніший, я вважаю, бестселер, який за всі роки вийшов в Україні, - це "Солодка Даруся" Марії Матіос - регіональна буковинська історія, яку прочитали скрізь в Україні.

BBC Україна: Є щось таке, що регіональну літературу відрізняє від російської чи інших?

А. К.: Від російської дуже легко відрізнити. Російська література останніх часів, окрім того, що вона в більшості своїй була заангажована політично, вона дуже жорстка. Там дуже мало любові, дуже багато війни, агресії.

У мене було таке відчуття колись, що російські письменники беруть участь у конкурсі – у кого буде більш жорстоким текст.

В українських письменників жорстоких текстів майже немає. Якщо вони виникають - то одразу письменник підсвідомо починає додавати іронії, фантазії – це все робити смачним, як борщ.

Тут підійде приклад Олега Шинкаренка із романом "Кагарлик". Якщо переказувати сюжет – це жорстока історія, а коли читаєш – є емоційний позитивний заряд.

BBC Україна: Один із аргументів, який називають щодо україномовної культури, - це захист української мови від російської. Це захищає мову чи ні?

А. К.: За останні 15 років кількість людей, які перейшли чи почали писати українською мовою, стала набагато більшою. Україномовна література зайняла головну позицію в літературній культурі країни.

Все одно ми кажемо тепер про лінгвістичні меншин. Найбільша – російськомовна. Але тут - перехрестя багатьох проблем і думок.

Я проти того, щоб так багато було російської мови на телебаченні – особливо в масових шоу. Оце справді впливає на ставлення до рідної української мови в неосвічених людей. Мені хотілось би, щоб було набагато більше газет і журналів українською мовою, щоб вони були популярними.

І Вакарчук, і Скрипка зробили для просування української мови набагато більше, ніж міністерство освіти чи міністерство культури. Тому треба підтримувати власну масову естраду, масову культуру.

Це буде колись зафіксована та визнана ніша української культури, яка створюється російською мовою. Коли її зафіксують – вона стане легальною. Тоді люди відчуватимуть себе не чужими (бо їм кажуть, що вони чужі, вони себе такими не вважають), а своїми. Тоді вони будуть працювати на свій відсоток російськомовного населення. А найкращі з цих текстів перекладатимуть українською мовою, і воно стане загальноукраїнським. Так в ідеалі має статися.

Image copyrightGETTYImage captionБілоруську письменницю Світлану Алексієвич оголосили лауреаткою Нобелівської премії 2015 року

BBC Україна: Минулого року білоруська письменниця Світлана Алексієвич отримала нобелівською премію. Якими мають бути українські книжки, щоб виграти цю премію? Який має бути внесок у літературу?

А. К.: Нобелівська премія - це не тільки внесок у літературу, це громадянська позиція, стаж роботи літератора…

На мою думку, насправді могла би претендувати на цю премію в нас тільки Ліна Костенко – але її не знають ані в Європі, ані в Америці, ніде.

Таких письменників мають просувати за державний кошт за кордоном – для цього є різні дипломатичні установи, можливість залучати іноземну пресу.

Щодо Світлани Алексієвич – я думаю, це премія не тільки їй, а жанру нон-фікшн. Він давно не отримував високих відзнак і тепер, коли ми живемо в дуже напружений геополітичний час, він має відігравати серйознішу роль, ніж художня література.

BBC Україна: Чи справді в світових літературних тенденціях нон-фікш просувається і займає великі позиції? І чи входить Україна в цей тренд?

А. К.: Я думаю, ми поволі входимо. В Європі нон-фікшн зараз займає, може, навіть більшу нішу, ніж художня література. В Америці політичний нон-фікш відіграє дуже серйозну роль і має серйозні позиції.

В Україні з’явились і переклади, і власні тексти. Але вони, як завжди у нас, розраховані на елітарного читача, тобто на одинці. А треба писати, грубо кажучи, як у радянські часи писала тодішня "Літературна газета". Бо апелювати до філософів і до політиків, яких більшість не знають, у своїх текстах не варто. Треба якось зблизити розуміння звичайної людини з ідеєю, яку автор хоче вкласти в есей.

BBC Україна: Якщо говорити про українську художню літературу, які зміни зараз відбуваються?

А. К.: У нас ніколи не було батальної літератури, такої патріотичної – тепер вона з’явилася. Її роль має насправді знизитися після закінчення військових дій та після повернення України до нормального життя.

Якщо вона залишиться і стане так званим must – необхідною культурною ланкою, на яку будуть посилатись вчителі - я не знаю, чи це добре, чи погано.

Тому що виховувати войовничі нові покоління – це означає провокувати наступні конфлікти. Українці завжди були толерантними і першими, в принципі, ні на кого не нападали. У таких текстах дуже легко перейти межу норми.

Але продовжують писати і звичайний мейнстрім. Два роки в нас було дуже мало нових книжок, бо всі були захоплені війною. Я сам теж не писав прозу - не міг писати прозу, але, я думаю, ми повернемося до нормальної літератури, в якій завжди є частина політизованих чи заангажованих текстів, але вона не має бути домінантою.

BBC Україна: Що має домінувати в художній літературі?

А. К.: Домінувати мають книжки про любов, про життя - нормальний якісний мейнстрім.