Пунктир-енциклопедія «Актуальна література» Костянтина Родика («Радуга», 2016) — спосіб специфічної літературно-критичної інтерпретації творів сучасного літературного процесу. Одразу зазначу, що авторові йдеться про написання пунктир-енциклопедії, а отже, рецензоване видання — тільки перший том цього гранд-проекту. Автор обіцяє продовження, і в наступних томах, як зазначено на обкладинці, можна сподіватися сюжетів про Бориса Акуніна, Тараса Антиповича, Володимира Даниленка, Мирослава Дочинця, Юрія Іздрика, Леоніда Кононовича, Андрія Куркова, Марію Матіос, Ярослава Мельника, Тараса Прохаська, Ольгу Токарчук, Валерія Шевчука та ін.; щоправда, кілька знакових імен, як Володимир Лис, Ліна Костенко, Любов Голота, Людмила Таран, поки що випущено, проте, можливо, авторський задум полягає у нерозкритті усіх таємниць і несподіванок.

Дійові особи першого тому — автори досить знакові, стилістично різні. На мою думку, відмінностей між ними можна знайти значно більше, ніж точок дотику. Так, герої першого тому К. Родика — Ю. Андрухович, Д. Браун, Ю. Винничук, У. Еко, С. Жадан, О. Забужко, П. Коельо, В. Кожелянко, М. Краєвський, Т. Федюк, М. Хомич, В. Шкляр. Палітра надзвичайно різна, представлена різними культурами, стилями, світоглядно-філософськими настановами, різним ставленням до виміру масліту та поп-культури. Напевно, більшість із перерахованих авторів можна назвати гравцями на ринку масової літератури (все-таки Т. Федюк до такого ринку навряд чи належить, бо поезія загалом не може бути масовою; у певні періоди пошанування поезії було просто в тренді, як у часи авангардизму на початку ХХ чи наприкінці того ж ХХ століття, проте поезія апріорі не є масовоперетравлюваним явищем). Ю. Андрухович, Д. Браун, У. Еко — ті письменники, чиї твори на національному або й наднаціональному ринку літератури продаються в масових накладах.

У книжці «Актуальна література» чимало евристичних знахідок, влучних спостережень і зауважень, цікавих метафор і характеристик письменників та літературного процесу. Як, наприклад, у цьому пасажі про всесвітньо відомого італійського письменника-семіотика: «Умберто Еко — просвітлений Йог світового письменства. Що довше живе, то ясніше мислить. У свої 83 роки написав новий роман «Номер нуль» (X.: Фоліо, 2015) — взірець парааналітики. Уся творчість У. Еко — безперервне дослідження людської глупоти. Можна сказати, що світ тримає його саме для виконання цієї роботи. Письменник реагує на виклик: «Для можливості прийняти ідею свого  кінця потрібно переконати себе в одному: після вашої смерті залишаться тільки дурні»,  — каже він одному з представників популяції не-дурнів, какатастрофічно зникає. І співрозмовник, знаний французький інтелектуал Жан-Клод Кар’єр, потверджує силу того парадоксального еліксиру молодості (жити серед розумних): «Вражений тим, як стимулює  вивчення глупоти» ».

К. Родик, відійшовши від класичного філологічного аналізу, у цій книжці залучає до своїх рефлексій інтердисциплінарні підходи, які дають можливість поглянути на відоме явище з невідомого боку або у незвичному ракурсі: «Отже, Ден Браун створив динамічний детектив, використовуючи не кримінальні хроніки, а наукові гіпотези. Причому самі гіпотези інтерпретує не як історик, а радше як політолог. «На Вселенському соборі Христос офіційно визнаний Сином Божим… внаслідок голосування… Рання Церква вкрала Христа в Його послідовників у прямому смислі, забрала в Нього людяність, затуманила Його образ непроникним плащем божественності…».  Дійсно, чим не політтехнологічна спецоперація? Очевидно, найбільш вдячними читачами «Коду…» — окрім стабільних поціновувачів гостросюжетного чтива — стали саме політтехнологи й аналітики. Найвправніші з них, як відомо, — ті, що розуміються на семіотиці: знаковій природі мови, психіки, інстинктів, комунікації. Саме таким виявився персонаж Роберт Ленґдон, котрий фактично відвернув політичний катаклізм, бо «все життя вивчав прихований взаємозв’язок між символами та світоглядом».  Можна сказати, що в «Коді…» Ден Браун не ставив собі іншої мети, окрім створити гімн модерній метафізичній філософії, яка все пов’язує з усім і трактує буття як таємницю хіба для невігласів, не здатних аналізувати символіку» (с. 16).

«Актуальну літературу» написано досить легким стилем. Твори зарубіжних авторів переплітаються з творами українських письменників (наприклад, У. Еко на тлі В. Шевчука). Автор прагне зацікавити свого читача, ніби відштовхуючись від тези «історія літератури як провокація». Історія читання як історія літератури — той проект, який пропонує К. Родик, залучаючи читачів у багатовимірний літературний процес, у якому немає бар’єрів та ієрархічних дистанцій між Сергієм Жаданом і Деном Брауном.

Дмитро Дроздовський