Минулого року в моїх літературних підсумках був суцільний Майдан.

Тепер буде більше різноманітності – на жаль, включно з війною.

Книжка року

У мене цього року дві улюблені українські книжки – це "Месопотамія" Сергія Жадана та "Фелікс Австрія" Софії Андрухович.

В "Месопотамії" мені сподобалася робота з міфологічним контекстом – Жадан застосував широку палітру міфологічних контекстів. Це дозволило цікаві експерименти з очудненням буденного простору, в якому легко впізнати Харків або яке-небудь інше місто поміж двох річок. 

Також мені сподобалося те, як звичні жаданівські персонажів набувають глибини та розмаху героїв античних і новіших міфів, казок і легенд.

У романі "Фелікс Австрія" я вподобала роботу з мовою та систему персонажів – Софія Андрухович створила дивовижну галерею портретів, які є водночас ретро і сучасними. Також мені сподобалося, як історичний контекст вписано в подієвість роману – це один із прикладів роботи з "малою" історією та увагою до "малих" подій. І цей "короткозорий" погляд мені подобається.

З перекладних книжок на першому місці цілий рік тримається "Мрець у бункері" Мартіна Поллака (в перекладі Нелі Ваховської). Це чудовий документальний роман, у якому Мартін Поллак вирушає в мандри власною сімейною історією. Дослідження свого минулого та нацистського спадку Австрії письменник робить без осуду – Мартін Поллак співпереживає і катам, і жертвам. Ставлячи собі і читачу низку важливих етичних запитань.

Фестивалі року

Моя трійка улюбленців не змінюється.

Звісно, це рідний Книжковий Арсенал, який, до речі, 2015 року відбудеться вже вп’яте, тож з нового року ми готуємося до цієї важливої річниці. Вже відомі дати цьогорічного фестивалю – це 22-26 квітня.

Також скоро буде оголошено прийом заявок до участі. За ходом роботи та підготовки можна стежити на facebook-сторінці проекту.

Звісно, це Форум видавців, де, здається, 2014 року стрибнули вище голови з програмою у понад 1000 заходів. Хоча цінна не кількість, а якість і низка важливих прем’єр, які відбулися у вересні у Львові.

Звісно, це Meridian Czernowitz, де цього року звучало так багато мов і так багато поезії. І демузи не мовчали.

Цього року також дуже важливим мені здався фестиваль "Донкульт. Мистецькі надра", який артикулював культури регіону Донбас. Особливо, на мою думку, важливо, що в цьому фестивалі було окреме літературне "крило". Думаю, це добрий симптом – літературна програма в рамках мультидисциплінарного фестивалю. Сподіваюся, 2015 року буде більше таких прецедентів.

 Форум видавців у Львові

Також дуже сподіваюся, що фестиваль мігруватиме різними регіонами – маю на увазі і "Донкульт" поза межами Києва, і появу нових "-культів" ("Одесамамакульт"? "Закарпаттякульт"? "Слобожанщинакульт"?).

Українські літературні фестивалі необхідно підтримувати – гривнею, відвідуванням, медйіною підтримкою. В умовах вже давньої і, на жаль, звичної відсутності українських товстих літературних журналів (крім, хіба що, журналу "ШО", де є літературний додаток для друку нових ще не опублікованих ніде текстів), саме фестивалі стають майданчиком-лабораторією для письменників.

(на жаль, цей сюжет іще більш актуальний з огляду на новий проект Податкового кодексу, де знову хочуть скасувати пільги з ПДВ для української книжки, тож знову виникає ризик "падіння" галузі)

Саме на фестивалях звучать прем’єрні тексти, народжуються ідеї з взаємного перекладу поміж письменниками різних країн, саме фестивалі уможливлюють публічний діалог поміж митцями та їхніми читачами-слухачами-глядачами. Зрештою, саме фестивалі дозволяють експерименти на межі жанрів – відеопоезія, поєднання музики та літератури, а також інші синтези поміж різними видами мистецтва.

Втрата року

2014 рік – це рік якоїсь масової втрати тих, кого ми любимо. Почалося в лютому, коли з’явилася Небесна Сотня. Продовжилося війною.

З цими втратами римується початок відхожу великих сучасних українських авторів. Всеволод Нестайко. Євген Сверстюк. Олег Лишега.

Було би добре, щоб 2015 рік був роком пам’яті про тих, хто пішов, та уваги до тих, хто є.

Майдан року. Війна року

Майдан і війна – це два центральні мотиви, що виникали майже в усіх літературних проектах 2014 року.

Ось тільки деякі з книжок "про Майдан", які спадають на думку – "Казка про Майдан"Христини Лукащук (Видавництво Старогоо Лева), "Я з Небесної Сотні" Марка Рудневича (А-ба-ба-га-ла-ма-га), збірка колонок Прохаська, Андруховича, Жадана, Винничука, Ципердюка"Євромайдан: Хроніка Відчуттів" (Discursus), збірка новел "Євромайдан. Хроніка в новелах" (Discursus), "Літопис самовидців. Дев’ять місяців українського спротиву"(Комора), "Єлюди" Крістіни Бердинських (Брайт Букс), "Fантомная боль #майдан".

Поки що ці книжки тяжіють насамперед до відтворення, колажу документальних текстів, і є не так літературними творами, як документами доби. Можна відчути, як сильно бринить страх втратити пам’ять про драматичні події Євромайдану, і як старанно учасники та очевидці намагаються їх задокументувати.

Книжок "про війну" також є  – можна одразу згадати такі: "Казки мого бомбосховища"Олексія Чупи (КСД), "Вірші з війни" Бориса Гуменюка (Видавництво Сергія Пантюка),"Історії зі Сходу на Захід" Маргарити Сурженко, також Літопис самовидців. Дев’ять місяців українського спротиву" (Комора) охоплює події до серпня 2014 року… і ще – нові поезії Сергія Жадана, Любові Якимчук та інших...

Тепер я можу впевнено сказати, що про все це українські письменники вже писали. Як виявилося.

Відчуття втрати, передчуття нещастя, мова про насильство в текстах, антиутопії на тему війни та розпаду. А також – тема індивідуальної свободи та вибору, взаємин Людини і Системи, людяність. Все це вже було.

Цікаво, котрий з текстів, котрий з голосів покоління виявиться найбільш суголосним тому, що є. Наразі в моєму особистому хіт-параді на першому місці – чотири голоси і чотири контрабаси з проекту "2014" Мар’яни Садовської та Марка Токара. 

Ірина Славінська