Та співпрацювати погоджується тільки з якісними текстами, у яких є потенціал.  Юка Гаврилова – очільниця юридичного бюро Київської незалежної медіапрофспілки, а в книжковому світі відома як літературний агент. Серед її клієнтів – розкручені й поки що не дуже письменники, а в портфоліо – сотні розтиражованих книжок. Правда, більшість із них видані в Україні.

Закордонні підручники з видавничої справи присвячують цілі розділи, щоб висвітлити специфіку діяльності цих літмодераторів, їхню важливу роль у комунікації між автором і видавцем. В Україні на літературних агентів ніхто не навчає, немає курсів і обмаль представників цієї професії.  Та все ж є приємні і яскраві винятки.

—  Як довго Ви працюєте літературним агентом?   Чи розповсюджена у світі  така професія?

— Найдовше, а це вже 21 рік, я працюю з Олександром Красюком. З деякими письменниками історія співпраці триває 5-7 років, як-от з Юрієм Іздриком чи Іреною Карпою. З Андрієм Кокотюхою трохи більше трьох років. З братами Капрановими, Маріанною Маліною, Наталією Юницькою, Андрієм Котлярчуком, Сергієм Лободою – з кимсь рік, з кимсь трохи більше. Якісь історії тривають або закінчуються, якісь тільки розпочинаються.

У цивілізованому світі давно існує інститут агентів й він пречудово діє в усіх мистецьких сферах. Художники, музиканти, письменники, актори, модельєри, фотографи… – фактично всі, хто виробляють творчий продукт – мають своїх представників у діловому світі. Творець без агента там просто нонсенс. Без агента він невидимий для видавництва, галереї, театру, кінокомпанії тощо, бо погодьтеся, для успішної, взаємовигідної співпраці між двома різними середовищами – світом митців та світом ділових людей – мусить існувати медіатор, посередник. Знаєте, яке питання найчастіше задають тамтешнім зіркам ті, хто має мрії чи серйозні наміри розпочати кар’єру письменника або актора: «Як на самому початку ви зацікавили агента у співпраці з вами?»

Звісно, наявність агента не додає митцеві таланту, не гарантує зірчаного статусу й величезних гонорарів, проте значно полегшує життя, заощаджує час та сили саме для творчості. А з іншого боку, діловій людині саме з агентом, а не митцем, легше вирішувати ділові питання. Нормальна спеціалізація.

—  Цікаво, а які обов’язки в українського літературного агента?

— Варто сказати, що працюю я не тільки з письменниками, а й з перекладачами, дизайнерами, ілюстраторами. А базові обов’язки прості – укладати чи розривати контракти, стежити за термінами, контролювати звітність, вирішувати конфліктні чи кризові ситуації, робити промоцію книжці й авторові. Однак всі мої клієнти різні, тож і перелік моїх обов’язків в кожному конкретному випадку різниться для тих чи інших авторів. Доводиться працювати і редактором іноді, і упорядником деяких книжок. Іноді спілкуватися з пресою, проводити презентації, поселяти в готель, замовляти квитки, іноді просто уважно вислухати і щось порадити. У мене досить хороші відносини з письменниками, які не є моїми клієнтами.

—  З чого все починається?

— Взагалі все починається з тексту – я не працюю з текстами, у якості котрих маю сумніви або відверто ними незадоволена. Мені може не подобатись жанр, але сам твір мусить бути якісним. Наприклад, пан Кокотюха пише гостросюжетні, «чоловічі» трилери, котрі заслужено мають багато прихильників, хоча самій мені цей жанр і не близький. Або, скажімо, дамські романи – я їх просто так на дозвіллі, задля власної розради не читатиму, але якщо в такому стилі напише мій клієнт, то, можете бути певні, вичитуватиму прискіпливо, і якщо це якісна річ, обов’язково запропоную її відповідному видавцеві. Агент має правильно оцінити твір, бути впевненим в його літературних кондиціях та комерційних перспективах і чітко розуміти, якому видавництву і як саме запропонувати цей текст. Бувають випадки, коли я відмічаю потенціал тексту, однак повертаю автору на переробку разом з моїми зауваженнями, або сама редагую чи передаю редакторові. Й лише після таких косметичних процедур текст пропонується видавцеві. Я намагаюсь не отримувати відмов від видавництв, хоча вони інколи трапляються.

—   Скільки літературних агентів в Україні? Бо скільки не шукала в Інтернеті, на прізвища не натрапляла.

— Певна, що є трошки. Хоча я не знаю такої статистики. Деякі видавництва, наприклад «Кальварія» та «Нора-друк» самі надають своїм авторам агентські послуги. Є літературна агенція «Піраміда»… Звісно, в Україні це не дуже поширена професія.

—  Зазвичай ви на стороні автора?

— Я на стороні справедливості й логіки. Звісно, найперше я представляю інтереси автора, однак ці інтереси не висять у порожнечі, не є абсолютом. Книжки – то є бізнес, тож за визначенням тут ми маємо багато чиїх іще інтересів. Я на боці справедливого балансу цих всіх інтересів, тобто за рівноправні, партнерські, чесні й прозорі стосунки. Іноді в видавничих договорах у одної сторони купа прав, а в іншої – самісінькі обов’язки. Це справедливо? Звісно, ні. Тому мої клієнти ніколи таких ганебних контрактів не підписують. Якщо автор несе відповідальність за невчасну здачу твору, то й видавець має нести відповідальність за невчасну виплату винагороди, чи не так? Тому я намагаюся робити договори максимально симетричними.

Іноді видавець з позиції благодійника каже авторові, що той мусить бути вдячним йому за те тільки, що книжку надрукували, а гроші за твір – то вже зайва забаганка. Давайте поміркуємо над цією, дякувати богу, не дуже типовою зараз ситуацією. Чи потрібна книжка автору? Так. Чи потрібна вона видавцеві? Так. Тоді чому один має залишатися з порожньою кишенею, у той час як інший отримує прибуток? Звісно, коли письменник вимагає за свій роман якогось захмарного гонорару, я буду на боці видавця й врозумлятиму письменника задовольнитися якоюсь прийнятною кількістю грошей. Коли письменник порушуватиме пункти договору, я на це йому вказуватиму й захищатиму вже не так його, як спільну справу. Бо книжка потрібна ще й читачеві, про інтереси цієї сторони я теж завжди пам’ятаю.

—  А як щодо закордонного просування книжок українських авторів?

—  Іноді це роблю я, іноді працюю з іншим агентством, яке просуває авторів закордон. Треба сказати, що цей процес поки що кволенький такий. Культурна Україна світу практично невідома, тож і цікавості до нашої сучасної літератури нема звідки взятися. Й це не дивно, закономірно скоріше. Дивно ж те, що більшості громадян в цій державі власна культура глибоко по цимбалах. Як ми можемо бути цікаві стороннім, якщо собі нецікаві? Я певна, що в цій царині щось на краще зміниться тільки після кардинальної зміни культурного клімату всередині країни.

—   Співпрацюючи зі ЗМІ, ви завжди прагнете позитивних рецензій на книжки ваших клієнтів? Це сприяє промоції?

— Нічого подібного, хай що завгодно пишуть, аби лише не переплутали прізвище автора. Будь-яка сильна емоційна реакція важлива: хоч любов, хоч ненависть. Це прекрасно діє на продажі.

—   А стосовно Олеся Ульяненка, коли сильні емоції навколо його книжки «Жінка його мрій» просто зашкалювали?

—  Аби ж ті емоції зашкалювали у рецензентів – знавців літератури, у читачів, журналістів, а не в чиновників-моралістів на зарплатні, можливо б Ульяненко був би й зараз живий…  У випадку з цією книжкою суспільна дискусія була нагло й нахабно підмінена смертним вироком непересічному мистецькому твору (інакше назвати казенне тавро «порнографія» я просто не можу).

Ніхто з авторів не хоче такого скандалу. Цю історію в двох словах не переповісти, однак вона може слугувати  ілюстрацією до того цивілізаційного провалля, у котре штовхають країну її керманичі. От нещодавно Верховна Рада у першому читанні прийняла доповнення до закону про захист суспільної моралі, котрі не тільки реанімують НЕК, а й ще розширюють повноваження цього антиконституційного органу. Візьміть та прочитайте цей закон та доповнення, тоді вам легше буде побачити всі сюрпризи жорсткої цензури, замаскованої під захист суспільної моралі.

—  Повертаючись до теми просування книжок, все ж таки, яка найдієвіша промоція в Україні?

— Ви хочете один рецепт для всіх книжок? Немає такого рецепту. Кожна книжка – індивідуальність, тож і методи просування індивідуальні. Ти ніколи не знатимеш, що ж спрацювало насправді. Це як гени – неймовірна кількість комбінацій, і щоразу новий продукт. Є місця, де презентація книжки так само недоречна, як у лазні людина в смокінгу. Доречність та вчасність – дві мої улюблені умови гарної промоції. Однак й вони безсилі, якщо продукт лайно.

–  Чи може літературний агент заробити на життя на літературній праці своїх клієнтів?

–  Якщо письменник не може, то, ясно, що і агент також ні. Свої відсотки я отримую після того, як отримає гроші письменник. Це 10-15 відсотків від обумовлених у контракті. Серед наших літераторів тільки одиниці спроможні прогодувати себе й родину за рахунок гонорарів за письменницьку працю. Першими згадуються Андрій Курков, Юрій Іздрик, Кокотюха, Люко Дашвар, Марія Матіос… Може, й забула когось, однак більшість має також іншу роботу. І це нормально. Так митці живуть в усьому світі. Молодим авторам я раджу видавати першу книжку без гонорару. Бо поки ви не надрукований автор – ви не автор у принципі, ви не цікаві. Пропхати першу книжку дуже важко – і тут треба йти, без сумніву, на якісь поступки.

—  Чи легко працювати з творчими людьми?

— З одним легко, з іншим – навпаки. Ви ж пам’ятаєте, що всі вони різні? Серед них є відповідальні й не дуже, реалісти та мрійники, вправні менеджери самих себе й зовсім безпорадні. Мізантропи та екстраверти, істерики та пофігісти… Як би вам працювалося, скажімо, з мрійником? Легше ніж з мізантропом?

–    Деколи письменнику потрібен диктатор?

—  Іноді він кожному з нас потрібен – найкраще, коли вчасно вмикається й вимикається внутрішній диктатор. А я стаю диктатором, коли йдеться про терміни здачі тексту, про виконання якихось закріплених у договорі зобов’язань. Головне, не звикати до цієї ролі.

—   Часто вам відводиться роль першої читачки?

—   Зазвичай, так… Буває, що і єдиної.