Re: цензії
- 20.11.2024|Михайло ЖайворонСлова, яких вимагав світ
- 19.11.2024|Тетяна Дігай, ТернопільПоети завжди матимуть багато роботи
- 19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачкаЧасом те, що неправильно — найкращий вибір
- 18.11.2024|Віктор ВербичПодзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
- 17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиДіалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
- 14.11.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоРозворушімо вулик
- 11.11.2024|Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти«Але ми є! І Україні бути!»
- 11.11.2024|Ігор Фарина, член НСПУПобачило серце сучасніть через минуле
- 10.11.2024|Віктор ВербичСвіт, зітканий з непроминального світла
- 10.11.2024|Євгенія ЮрченкоІ дивитися в приціл сльози планета
Видавничі новинки
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
- Володимир Жупанюк. «З подорожнього етюдника»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Петро Мідянка: Тридцять років у школі — це досвід і параноя для поета
Цікавий та екзотичний поет із Закарпаття — таким є образ Петра Мідянки в літературному середовищі.
Він живе та вчителює в селі Широкий Луг у горах, а його вірші перекладаються європейськими мовами, виходять книжками в Україні та за кордоном. Дивакувата мова, нестандартний і не завжди прозорий логічний хід думок, несподівана образність — усе це характерно не лише для його поезії, а й для «звичайних розмов», у чому й пропоную переконатися читачам.
— Які вірші зараз пишете та чи плануєте видати якусь нову книжку найближчим часом?
— У мене мала б вийти десь у листопаді книжка у видавництві «Темпора» — майже все, що досі написав. А тепер вірші пишу рідко, адже для п’ятдесятилітньої людини це вже не забавка. І все ж у новій книжці буде невеликий розділ цілком нових текстів за часом написання. Взагалі, в житті є зовсім непоетичні моменти, коли писати просто не хочеться й не можна. Особливо всі ці смерті останнього часу, вони шалено б’ють по нервах, а рани заживають дуже повільно. Доводиться компенсувати таке мовчання іншими речами: есеїстикою, науковими розвідками. Не хочу все перевертати на графоманію, якої й без мене аж занадто.
— Знаменита мова поезії Петра Мідянки з її діалектними, забутими і просто невідомими словами та зворотами — це спосіб мислення, стилістичний ефект чи просто елемент екзотики?
— Це спосіб мислення. Бо, скажімо, в дитинстві я чув літературну мову, і то зі спотвореною фонікою, хіба що в школі та на радіостанції «Промінь». Також я зрідка вживав русизми — це вплив ортодоксії, а ще заробітки в Іжевську, Вологді, Пермі, вони засмітили діалекти часів імперій, республік і королівств. Я застав кілька ѓенерацій людей, які не були попсуті новітніми запозиченнями, звідти дещо можна було черпати в мовному сенсі. Вони вживали унікальні понятійні ряди, які вже безповоротно зникли.
— Ваші твори часто перекладають іноземними мовами, а в Словаччині навіть вийшла окрема книжка. Як перекладачі дають собі раду з мовною специфікою?
— Чехи й словаки близькі до Закарпаття, так би мовити, «окупаційно». До Центральної Європи —теж. Та й сам я багато їм допоміг, наприклад, словаку Орєшеку. Переклади робили молоді в порівнянні зі мною чеські та словацькі україністи. Томаш Вашут певний час працював у Бухаресті й приїжджав упритул до найфантастичнішого в Європі румунсько-українського кордону на лінії Закарпаття. В Сіѓету-Мармацієй приїздив Василь Махно, будучи на поетичних фестивалях в румунському Куртя де Арджеш. Цікаво, що він приїздив аж із Нью-Йорка, а от я з Тячівщини не міг. Це радянський рудимент України, який добре зафіксував Сергій Жадан.
— Нещодавно ви завели собі блог, інтернет-щоденник, як і чимало інших письменників. Для вас це специфічний новий жанр, модифікація звичайного щоденника, така собі «інтимна публіцистика» чи ще щось?
— Комп’ютер забирає багато часу, у мене в селі повільне з’єднання, але мені цікаво щось робити. Хто ж, як не ми? Публіцистику я писав ручкою, тепер — на клавіатурі, а от вірші — подарованим меценаткою Анжелою Ман «Паркером».
— Ви мешкаєте в селі та працюєте шкільним учителем. Очевидно, це зовсім не легкий хліб. А як відбивається на поетичній творчості?
— Тридцять років у школі — це досвід і якась параноя для поета. Це українська й неукраїнська школа. Тут треба Павла Тичину, а не Табачника. Школа ще й нині працює за сорокап’ятихвилинками Яна Амоса Коменського. Виклади літератури академічні, затеоретизовані. А потрібно живий підручник. У нас недавно один релігійний тато заборонив сину-п’ятикласнику читати «Хуху-Моховинку», бо там злі духи. Той п’ятикласник читав «Спасите наши души». Казусів безліч. А школярів найбільше цікавлять приколи з мобільних, причому не з дешевих. Адже заробітчани грошовиті, а ще мають шляхетський гонор, бо за мадярів велике число жителів східного Закарпаття були гербовою шляхтою.
— Чи читають, до речі, щось сьогоднішні сільські школярі? Чи почувають взагалі потяг до читання поза шкільною програмою?
— Школярі не мають культури читання. Їм удома не читають навіть казкок. Їм ліньки читати підручник. Ще вірші вчать так-сяк. Може, в елітних школах і читають, бо ж купа розумників, а в загальноосвітній школі це — нонсенс.
— У всякій поезії теоретично можна знайти умовну точку відліку. Мені здається, що у віршах Петра Мідянки це — ритм, чіткий і заводний, на який уже нанизується все інше. А як воно виглядає зсередини?
— У ритмі я тяжів до неокласичної традиції, все інше «диктувалося» Зверху.
— А хто улюблений сучасний поет?
— Важко визначити «улюбленого». Наприклад, мені зараз цікавий російськомовний поет Сашко Моцар, і взагалі я небайдужий до багатьох. У будь-якому разі зараз із літературою краще, ніж за минулих часів, коли не було альтернативи. Правда, були добрі книжки московських видавництв, купа передплатних дефіцитних видань. Ритміка була органічною.
— Що зараз читаєте?
— Читаю зараз поезію, наукові студії, щось для модерації й рецензування, для душі щось би почитав Фолкнера, і то не біда, що я вже читав його, коли був студентом, молодим учителем і молодим поетом.
Фото: litakcent.com
Коментарі
Останні події
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
- 09.11.2024|11:29У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
- 08.11.2024|14:23Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року