
Re: цензії
- 10.07.2025|Дана Пінчевська"Щасливі ті люди, природа яких узгоджується з їхнім родом занять"
- 10.07.2025|Володимир СердюкАнтивоєнна сатира Володимира Даниленка «Та, що тримає небо»
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Аталанта"Проза | Буквоїд
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
Літературний дайджест
Петро Мідянка: Тридцять років у школі — це досвід і параноя для поета
Цікавий та екзотичний поет із Закарпаття — таким є образ Петра Мідянки в літературному середовищі.
Він живе та вчителює в селі Широкий Луг у горах, а його вірші перекладаються європейськими мовами, виходять книжками в Україні та за кордоном. Дивакувата мова, нестандартний і не завжди прозорий логічний хід думок, несподівана образність — усе це характерно не лише для його поезії, а й для «звичайних розмов», у чому й пропоную переконатися читачам.
— Які вірші зараз пишете та чи плануєте видати якусь нову книжку найближчим часом?
— У мене мала б вийти десь у листопаді книжка у видавництві «Темпора» — майже все, що досі написав. А тепер вірші пишу рідко, адже для п’ятдесятилітньої людини це вже не забавка. І все ж у новій книжці буде невеликий розділ цілком нових текстів за часом написання. Взагалі, в житті є зовсім непоетичні моменти, коли писати просто не хочеться й не можна. Особливо всі ці смерті останнього часу, вони шалено б’ють по нервах, а рани заживають дуже повільно. Доводиться компенсувати таке мовчання іншими речами: есеїстикою, науковими розвідками. Не хочу все перевертати на графоманію, якої й без мене аж занадто.
— Знаменита мова поезії Петра Мідянки з її діалектними, забутими і просто невідомими словами та зворотами — це спосіб мислення, стилістичний ефект чи просто елемент екзотики?
— Це спосіб мислення. Бо, скажімо, в дитинстві я чув літературну мову, і то зі спотвореною фонікою, хіба що в школі та на радіостанції «Промінь». Також я зрідка вживав русизми — це вплив ортодоксії, а ще заробітки в Іжевську, Вологді, Пермі, вони засмітили діалекти часів імперій, республік і королівств. Я застав кілька ѓенерацій людей, які не були попсуті новітніми запозиченнями, звідти дещо можна було черпати в мовному сенсі. Вони вживали унікальні понятійні ряди, які вже безповоротно зникли.
— Ваші твори часто перекладають іноземними мовами, а в Словаччині навіть вийшла окрема книжка. Як перекладачі дають собі раду з мовною специфікою?
— Чехи й словаки близькі до Закарпаття, так би мовити, «окупаційно». До Центральної Європи —теж. Та й сам я багато їм допоміг, наприклад, словаку Орєшеку. Переклади робили молоді в порівнянні зі мною чеські та словацькі україністи. Томаш Вашут певний час працював у Бухаресті й приїжджав упритул до найфантастичнішого в Європі румунсько-українського кордону на лінії Закарпаття. В Сіѓету-Мармацієй приїздив Василь Махно, будучи на поетичних фестивалях в румунському Куртя де Арджеш. Цікаво, що він приїздив аж із Нью-Йорка, а от я з Тячівщини не міг. Це радянський рудимент України, який добре зафіксував Сергій Жадан.
— Нещодавно ви завели собі блог, інтернет-щоденник, як і чимало інших письменників. Для вас це специфічний новий жанр, модифікація звичайного щоденника, така собі «інтимна публіцистика» чи ще щось?
— Комп’ютер забирає багато часу, у мене в селі повільне з’єднання, але мені цікаво щось робити. Хто ж, як не ми? Публіцистику я писав ручкою, тепер — на клавіатурі, а от вірші — подарованим меценаткою Анжелою Ман «Паркером».
— Ви мешкаєте в селі та працюєте шкільним учителем. Очевидно, це зовсім не легкий хліб. А як відбивається на поетичній творчості?
— Тридцять років у школі — це досвід і якась параноя для поета. Це українська й неукраїнська школа. Тут треба Павла Тичину, а не Табачника. Школа ще й нині працює за сорокап’ятихвилинками Яна Амоса Коменського. Виклади літератури академічні, затеоретизовані. А потрібно живий підручник. У нас недавно один релігійний тато заборонив сину-п’ятикласнику читати «Хуху-Моховинку», бо там злі духи. Той п’ятикласник читав «Спасите наши души». Казусів безліч. А школярів найбільше цікавлять приколи з мобільних, причому не з дешевих. Адже заробітчани грошовиті, а ще мають шляхетський гонор, бо за мадярів велике число жителів східного Закарпаття були гербовою шляхтою.
— Чи читають, до речі, щось сьогоднішні сільські школярі? Чи почувають взагалі потяг до читання поза шкільною програмою?
— Школярі не мають культури читання. Їм удома не читають навіть казкок. Їм ліньки читати підручник. Ще вірші вчать так-сяк. Може, в елітних школах і читають, бо ж купа розумників, а в загальноосвітній школі це — нонсенс.
— У всякій поезії теоретично можна знайти умовну точку відліку. Мені здається, що у віршах Петра Мідянки це — ритм, чіткий і заводний, на який уже нанизується все інше. А як воно виглядає зсередини?
— У ритмі я тяжів до неокласичної традиції, все інше «диктувалося» Зверху.
— А хто улюблений сучасний поет?
— Важко визначити «улюбленого». Наприклад, мені зараз цікавий російськомовний поет Сашко Моцар, і взагалі я небайдужий до багатьох. У будь-якому разі зараз із літературою краще, ніж за минулих часів, коли не було альтернативи. Правда, були добрі книжки московських видавництв, купа передплатних дефіцитних видань. Ритміка була органічною.
— Що зараз читаєте?
— Читаю зараз поезію, наукові студії, щось для модерації й рецензування, для душі щось би почитав Фолкнера, і то не біда, що я вже читав його, коли був студентом, молодим учителем і молодим поетом.
Фото: litakcent.com
Коментарі
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus