Літературний дайджест

06.08.2010|09:57|"День"

Завен Баблоян: Суспільство має цікавитися собою, відображеним у літературі

Чи не кожен, хто регулярно відвідує українські літературні події — від Львівського форуму і до харківської «Барикади», помічав цього жвавого високого чорнявого чоловіка в окулярах і з довгим волоссям.

Завен Баблоян є одним із рушіїв сучасної української літератури: організовує публікації письменників у різних видавництвах, займається піаром, перекладає на російську мову й підтримує культурний обмін із Росією. А віднедавна він іще й заступник директора нового видавництва «Треант», яке заявило про себе передусім виданням двох книжок Олеся Ульяненка та Фоззі, учасника групи «Танок На Майдані Конго».

— Завен, розкажи, як ти опинився в українському книговиданні та літературі?

— А я опинився в українській літературі? Круто! В книговиданні — зважаючи як розглядати. В принципі, видавничими проектами я займався ще коли працював у Харківському університеті — в Лабораторії гендерних досліджень. А у видавництві «Фоліо» з’явився за рекомендацією друзів-письменників, яким допомагав із піаром. І коли мене брали на роботу, сказали, що мої знання і навички тут будуть не потрібні. Приблизно тоді ж вдалося реалізувати перший персональний проект, пов’язаний з сучукрлітом — видання російською «Колекції пристрастей» Наталки Сняданко в тому видавництві, з яким уже давно співпрацював як перекладач з англійської.

— Який проект «Треанта» сьогодні виявився най успішнім — як у кількісному, так і в якісному розумінні?

— Ну, щодо якісного — ми пишаємось усіма своїми книжками. В кількісному поки перемагає перша книжка Фоззі «Ели воду из-под крана». Сподіваюсь, його друга книжка «Winter Sport» дожене цю першу. Непогано продаються також обидві книжки Ульяненка, як «Там, де Південь», так і «Жінка його мрії».

— Які найближчі плани видавництва?

— Чесно? Не загнутися. Якщо серйозно, я намагаюсь не розповідати про майбутні книжки, поки вони ще не в друкарні. Такий от забобон наразі. Ми щойно витягнули дорогий та важкий для нас проект — «Абетку» Мілоша, і намагаємося від цього оговтатися. Може, навіть реалізуємо кілька комерційних проектів.

— Ти маєш досвід співпраці з дуже різними українськими видавництвами. Що, по-твоєму, треба зробити передусім для пожвавлення розвитку української книги? Як їй, наприклад, розширити аудиторію?

— Якщо всі будуть добре робити свою справу — від письменників до медійників — загальна справа рухатиметься. Незважаючи навіть на жахливий стан ринку. Але, по-перше, ринок має в принципі існувати і бути хоч якоюсь мірою українським. По-друге, суспільство має усвідомлювати себе як українське і цікавитись собою, відображеним у літературі. Обидва пункти зараз дуже потерпають...

— В одному з інтерв’ю ти робив прогнози, що 2010 року видавництва трохи активізуються після кризи, а ще що в Україну почне приходити електронна книга. Чи справдилися твої очікування?

— Зізнаюся, я не передбачав приходу до влади Партії регіонів. Взагалі-то ця подія ставить під сумнів активізацію українських видавництв. А що, до речі, криза вже скінчилася? Не знав. З другого боку, видавництва, які залишилися «живими», ніби дійсно намагаються активізуватися. Дивись, скажімо, могутнє КСД задружило з «Коронацією», та й спритна «Нора-Друк» випускає багато нових книжок. Ну й так далі. Навіть нові цікаві видавництва з’являються, як-от «Урбіно».

А електронна книжка розвивається у світі швидкими темпами, я просто не встигаю читати всі новини. Позавчора «Амазон» показав в одній з категорій продажів електрокниги більше, ніж книжок у палітурці, сьогодні Уайлі видав багато класики ХХ століття. Україна мимоволі якось теж реагує на цей тренд: он, деякі твори Ульяненка можна купити за шість гривень, впертий Санченко продає свій шедевр «Нариси бурси» в електронному вигляді. Але ясно, що поки нас просто тягне цією течією.

— Одна з ролей Завена Баблояна в сучасній українській літературі — налагодження перекладацьких взаємин із Росією. Мабуть, найяскравішим результатом став вихід Прохаська в російському перекладі й доволі помітна позитивна реакція на нього російських читачів і критиків. Розкажи про свою участь у цьому проекті і взагалі — як сприймають українську літературу в Росії, наскільки вона там цікава та зрозуміла? І чи вдається її звільнити від, так би мовити, політичного контексту?

— Я пропонував «Ад Маргінес» видати щось сучасне українське — побачив, що вони працюють із колишнім СРСР. Вони з різних варіантів вибрали Прохаська. Я знав, що Рафаель Лєвчін переклав «Непростих», сам зробив переклад повістей, від яких просто в захопленні. Тоді ніби знайшов фінансову підтримку, але з цим потім виникли проблеми, якби не «ШО» і персонально Сашко Кабанов, не знаю, чи вийшла би книжка. Отже, «розрулював» цю проблему. Ну й усілякі там організаційні моменти... А як сприймають сучасну українську літературу в Росії, складно сказати. Тобто я добре розумію, як її сприймають, сказати б, рецензенти, і тут політичний контекст не превалює. Щодо публіки — підозрюю, той факт, що книжка українська, мало впливає. Росіяни взагалі вміють «поглинати». Тобто є підозра, що якщо вже сприймають якось, то як факт своєї літератури. Зацікавленість, коли вона є, навряд чи в цьому випадку обумовлена «національним походженням» книжки. Чи зрозуміла вона їм? Як правило, якщо я бачу позитивний і не суто формальний відгук, неважливо, від рецензента чи просто читача — видно, що зрозуміла. Негативні ж відгуки зазвичай не пишуть, а коли пишуть — очевидно, що книжка залишилася незрозумілою.

— На минулорічному форумі в нас якось була розмова й про переклади сучасної російської літератури на українську. Яка твоя нинішня думка — наскільки це потрібно й актуально?

— Українській літературі це потрібно й актуально. Переклади на мову розвивають і збагачують відповідну літературу. Більше того, вони є своєрідною конструктивною провокацією для «своїх» авторів. Тут нічого не змінилося.

— Я знаю, що під час видання Тараса Прохаська в Росії була якась невеличка епопея з підтримкою від політиків. Чи дозріли хоч якісь українські політики до усвідомлення важливості підтримки книжки загалом і художньої літератури зокрема?

— Крихітна субпрограма «Книжковий фонд» (насправді крихітна, вони лічені книжки на рік підтримують, це мізерні кошти порівняно з тим, що витрачається на їхню програму, скажімо, «Міжнародний діалог») фонду Арсенія Яценюка «Open Ukraine» підтримала проект, але потім від нього відмовилася «через брак фінансування». Ну що сказати... Добре, що вистачило на пару інших книжок, Євгенії Кононенко та Сергія Жадана. І це ніби єдина наразі структура, в якої взагалі існує програма підтримки закордонних видань, хоч і така мікроскопічна і найнижча за пріоритетом — якщо вона ще діє. Отже, що стосується закордонних видань — однозначно ні, не дозріли. Наскільки я розумію, всередині країни різні фонди — а вони практично завжди політичні — постійно підтримують ті чи інші видання, які вважають важливими. Але є принаймні один показовий приклад — фінансування двадцятитисячного накладу останнього роману Оксани Забужко. Цікаво, що найпомітніший і, так би мовити, найнародніший наш літературний конкурс, «Коронація слова», фінансується ніяким не фондом, а зовсім неполітичною кондитерською корпорацією. Правда, там підтримують більше авторів, ніж видання, принаймні жодний рекламний проект «Коронації» в медіа, здається, так і не запрацював. Але ніби чи то поїздки, чи то презентації якось підтримують.

— А яке враження в цьому сенсі справляє на тебе нова влада?

— Ну, не знаю. От, кажуть, у Харкові виходитиме локальна версія російської «Літєратурной газєти». Чи це ще не наша влада? Якщо говорити нудно, то українська влада й раніше не дуже цікавилася цією темою. Нова в цьому сенсі, м’яко кажучи, не виняток. За програмою підтримки національного книговидання залишилися якісь жахливі борги (хоча комусь якісь виплати, здається, нещодавно були), я чув, що не буде закупівель від Мінкультури для бібліотек та Міносвіти для шкіл. Але, по-перше, нашого маленького видавництва це не стосується, а по-друге, підтримка владою книговидання має бути зовсім інша — податкові пільги, протекція на ринку, захист вітчизняної книжкової торгівлі і таке інше. Про все це фактично не йшлося і не йдеться. Скажу більше. Як на мене, теперішня українська влада і сучасна українська література — це паралельні реальності. З яких я особисто віддаю перевагу другій. Хотілося б, щоб і суспільство більше схилялося саме до неї — це шанси на майбутнє.

Розмовляв Олег Коцарев



Додаткові матеріали

27.01.2010|07:19|Події
Завен Баблоян: У 2009 році стало помітно наскільки ворожа до книжки система книгопродажу
02.12.2009|23:53|Події
Олесь Ульяненко презентував «Там, де Південь»
11.09.2009|10:35|Події
Чисто «харківська» мова
Эпос Абсурдистана
Єлєна Марінічева: Мені хочеться, щоб люди розуміли одне одного
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

22.10.2020|19:10
Букмоль запустив письменницький конкурс для підлітків #безпробілів!
22.10.2020|10:25
Андрій Любка працюватиме в Чернівцях над есе про Пауля Целана
22.10.2020|10:07
Додатковий тираж книжки Вахтанга Кіпіані "Справа Василя Стуса" складе 15 тис. екземплярів
22.10.2020|07:43
«Видавництво 21» представить книгу одного із найкращих сучасних представників школи польської репортажистики
21.10.2020|15:12
У кінці жовтня побачить світ книга «Пауль Целан. Біографія юності поета»
21.10.2020|09:05
У видавництві #книголав вийде збірка прози Марка Лівіна «Зелена, 19» Входящие
21.10.2020|08:30
Любов Купцова: Близькі кличуть мене Білкою, кажуть, що за характер, а не за руде волосся…
20.10.2020|21:08
Оголошено імена переможців Молодої Коронації-2020
20.10.2020|20:59
Геніальна людяність Айдарбека Сарманбетова
20.10.2020|20:29
“Перманентна революція” Аліси Ложкіної виходить у перекладі англійською


Партнери