Re: цензії

У київському громадському ресторані Urban Space 500 пройшла презентація нового гостросюжетного містично-психологічного роману письменника, журналіста і теледокументаліста Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить пітьма». Модерував захід український журналіст, письменник, перекладач Михайло Бриних.

Ми зібрали для вас кілька важливих цитат автора про книгу:

Багато чого в цій книзі народилося з картини Босха, помноженої на мою уяву… Йдеться про босхівський триптих «Сад земних насолод», а особливо його частину «Пекло». Я поринув в цю картину буквально тижнів на два, я жив в ній. Там багато чого зашифровано, багато сенсів, різних тлумачень. Така думка не лише моя, а й великої кількості мистецтвознавців...

Дія роману відбувається в селищі міського типу Буськів Сад. Його я вигадав. Але я сам виріс в такому невеличкому депресивному смт, тож знаю, які вони бувають. Тому Буськів Сад – іноді аж занадто реалістичний, і я навіть думав, що місцями треба його романтизувати...

Вважаю, завжди цікаво читати про людей, в яких є негаразди, які є недосконалими, яким є що долати в собі. Коли я створюю своїх персонажів, роблю їх такими, щоб життя їм здавалося не надто легким. Я сам люблю життя у всіх його проявах, і, мабуть, тому весь час намагаюся довести своїм героям, що життя – класне.

Комусь може здатися що цей роман – про жахливий світ пітьми, але насправді тут багато чого доброго та світлого. І головний посил цієї книжки: добро існує. Так, є у світі погані речі, і є хороші речі. Є речі, гірші за нижню межу, і їх неможливо ні з чим порівняти... Водночас кожна людина має шанс виправитися, зробити цей світ світлішим.

Епіграфом до мого роману стала фраза Джеймса Джойса з «Улісса». Вона мене вразила, вона ніби про той Буськів Сад. Саме після цієї фрази я повністю зрозумів, про що моя книга, нащо я пхаю туди того чи іншого героя. Цей епіграф можна назвати ключиком до всієї книги. Коли дочитаєте її і повернетеся до фрази Джойса, вона заграє іншими фарбами...

Михайло Бриних про книги Ілларіона Павлюка:

І «Білий попіл», і «Танець недоумка», і ця книжка базуються на творенні окремого світу. Вони всі – різні за жанром, дія відбувається в різних часових вимірах. Але в мене виникло враження, що творення світу передує творенню героїв. Тобто автор вигадує світ, а потім запускає туди своїх персонажів.

Уважний читач, який успішно подолав попередні дві книжки, зрозуміє, що тут є багато культурної гри – з літературою, з текстами, з живописом. Наприклад, хочеш чи не хочеш, подивишся того Босха, бо інакше ти чогось не доотримаєш від цієї книжки. Ця книга спонукає до самоосвіти.