Сьогодні про свої враження від фестивалю та мандрів до Закарпаття розповідає редактор обласної газети «Чернігівщина: новини і оголошення», президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба.

Угорці розмовляли з нами українською

Ще дорогою від Львова до Ужгорода ми милувалися дивовижно красивими краєвидами – одні гори чого варті! Вирішили завітати спочатку до Виноградова – затишного міста, де свого часу відбувся поетичний фестиваль, котрий незабаром здобув велику популярність і відтоді став мандрівним (нині це суперяскраве свято віршів пройшло в Ужгороді). 

У Виноградові ми, в першу чергу, пішли до Чорної гори, де довго, немов заворожені, блукали руїнами давнього замку Канків. Уявляли, якою колись була ця фортеця. От знайшовся б такий чоловік, який мав бажання та гроші відродити цю неповторну пам’ятку архітектури, то, без сумніву, врятований замок став би окрасою не лише Закарпаття, а й усієї України. Інакше невблаганний час, вітри та зливи довершать те, що колись не доробили віроломні воріженьки…

Ще одна перлина Виноградова – палацбаронів Перені(XIV-VII ст.), який розташований у стародавньому парку. Над історичним центром міста височіє вежа-дзвіниця готичної церкви Вознесіння. Через дорогу від костелу – споруди Францисканського монастиря. Ще запам’яталися скульптура янгола-хранителя міста, велична греко-католицька церква та колишня синагога і, звісно, історичний музей. 

Далі ми помандрували в Берегове. Це гарне місто славиться виноробськими традиціями… А ще сюди їдуть звідусіль, щоб скупатися в термальному басейні, аби поліпшити своє здоров’я. Ми з Танею із задоволенням скористалися такою нагодою – враження якнайкращі: за півтори години проплив більше кілометра у теплій, цілющій воді!

Берегове розташоване неподалік від кордону з Угорщиною, тож угорська діаспора тут – велика. Ідеш містом і чуєш звідусюди угорську мову. Власне, й меморіальні дошки – угорською та українською, в основному, присвячені знаним людям, для яких угорська мова була рідною. І зараз місто Берегове залишається осередком угорської культури. 

Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ (дуже красивий будинок!) готує найбільшу в Україні кількість бакалаврів з угорської філології. Ми, звичайно, спілкувалися українською, і місцеві мешканці реагували гостинно, охоче все пояснювали, причому також намагалися говорити з нами українською мовою. Тож ми напрочуд легко порозумілися й почувалися тут, немов удома. 

У Береговому варто побувати у костелі Воздвиження Святого Хреста XII століття та палаці родині Бетленів (зараз там – музей Берегівщини). Взагалі, місто – зелене й неповторне!

Читали вірші верхи на коні

В Ужгороді ми одразу прийшли до обласної організації Національної спілки письменників України, де на нас уже очікували її очільник, засновник і керманич фестивалю «Лицар Карпат» Василь Кузан, його дружина – письменниця, видавець Таня П’янкова (котра спільно зі своїм чоловіком заснувала літературну агенцію «Зілля»), поет, перекладач, публіцист Василь Густі та їхні колеги із Закарпаття. 

Вражаючу екскурсію Ужгородом влаштував усім учасникам фестивалю доктор історичних наук, професор Сергій Федака. От уміє добродій розповідати – мимоволі заслухаєшся! Взагалі, Ужгород розташований неподалік від кордону зі Словаччиною. Місто біля підніжжя Карпат – найменший обласний центр України, однак має багату, давню та славну історію (засноване у IXстолітті). 

Серце Ужгорода – його таємниче чарівний замок. Також численних туристів тут приваблюють костел, синагога та резиденція єпископа. У місті – багато парків і скверів, а навесні красиво цвітуть сакури. 

Ми залюбки прогулялися пішохідним мостом через річку Уж. Шкода лише, що вона тепер так обміліла, хоча ще років десять тому була повноводною. Однак загальне враження від міста – пречудове, хочеться побувати тут ще й знову, немов давнього друга, побачити такий оригінально красивий залізничний вокзал.

         Урочисте відкриття Всеукраїнського фестивалю «Лицар Карпат» відбулося в Спілці письменників. Щиро дякуємо Мирославі Копинець – золотому голосу Срібної Землі. Вона не просто прикрасила свято своїми піснями – глибинними, автентичними, чарівними народними шедеврами, – ця жінка задала тон усьому нашому фестивалю. Її пісні ще й тепер звучать у повітрі та надихають світ на творення добра. Натхнення Вам і щастя, пані Мирославо, бажають усі учасники свята!

         Крім наших із Танею книг – «Дощ із карими очима» (Чехія), «Голоси двох поетів» (Іспанія, Болівія) та «Береги» (Румунія) і моєї книжки ста пісень «Примчу на білому коні», я представив також дві книги Героя України, видатного аграрія, генерального директора ТОВ «Земля і воля», публіциста Леоніда Яковишина «З нестихаючим сердечним щемом» та резонансну дилогію (два великих за обсягом романи) «Безбатченки» знаного, талановитого письменника і журналіста Григорія Войтка, урочисто подарувавши їх організаторам фестивалю «Лицар Карпат». 

         І очільник письменників Закарпаття Василь Кузан щиро подякував за такі подарунки від колег із Придесення. До речі, Василь побував на Чернігівщині, і у нас йому справді дуже сподобалося – і мальовничі краєвиди, й унікальні пам’ятки архітектури, і розкішні парки та сквери, а головне – красиві та працьовиті люди. А тепер от і ми, завдяки подвижництву Кузана, одержали можливість помилуватися Закарпаттям.  

         На вручення Премії Ордену Карпатських Лицарів нас люб’язно запросили до Ужгородського замку. Замок – настільки оригінальний, що про нього можна розповідати годинами. Тож ліпше бодай один раз приїхати сюди і побачити, аніж сто разів почути. Було напрочуд урочисто, хвилююче та зворушливо! Нагороди вручали Василь Кузан та голова літературного журі, відомий поет і художник, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Анатолій Кичинський, який приїхав із Херсона. Добродій Анатолій щедро подарував усім нагородженим свою нову збірку віршів, а переможцям – і власні чудові картини. 

         Я став карпатським лицарем, отримавши спеціальну відзнаку фестивалю за свою книжку ста пісень «Примчу на білому коні», яка вийшла за сприяння Героя України Леоніда Яковишина, керівника Ічнянського заводу сухого молока і масла Віктора Кияновського та підприємця, інвестора й науковця Володимира Хоменка.

         А цьогорічними переможцями фестивалю «Лицар Карпат», котрий провели вже вп’яте, стали чарівні поетеси Еліна Форманюк та Олена Пашук зі щасливого для мене Луцька (я вже десятки років дружу з волинськими поетами і прозаїками, зокрема з Шевченківським лауреатом, почесним громадянином Луцька і Волині Василем Слапчуком). Еліну відзначили за добірку віршів, а Олену – за книжку, з чим ми їх щиро вітаємо! 

         До речі, серед учасників нашого фестивалю були й відомий поет, прозаїк, літературознавець, доктор наук із соціальних комунікацій Ігор Павлюк (мій дуже хороший друг, він – теж родом із Волині) та очільниця волинських письменників Ольга Ляснюк. 

         А далі настало найбільше екстремальне випробування фестивалю – читання власних віршів верхи на коні. Бо який же справжній лицар – без коня?! Чудовий, баский та надзвичайно красивий кінь виявився неабияким любителем сучасної поезії, принаймні він поводився з нами доволі толерантно й терпляче. Дякуємо, дорогий конику, за таке незабутнє і захоплююче дійство!

         Ще були виставка-ярмарок книжок учасників фестивалю та закарпатських авторів, літературний круглий стіл, нічна дегустація вина і смачна ранкова кава над Ужем… Взагалі, упродовж двох фестивальних днів нас від душі елегантно пригощали такою романтичною кавою по-турецькому двоє Сергіїв, тож дякуємо добродіям Клімчуку та Сардосі!

         Та головне на фестивалі – це розкіш людського спілкування. А коли разом збирається стільки обдарованих, розумних, цікавих і талановитих особистостей, справжніх поетів, то тут уже відбувається не просто святковий бенкет (а столи, дякуючи організаторам, буквально ломилися від усілякої смакоти), бо передусім – це бенкет душі. Бо хороших віршів було не менше, аніж доброго вина. А тости та дотепи від критика, педагога та професійного тамади (провів кілька тисяч весіль!) Василя Маровді налаштовували всіх на власні неповторні історії та літературні бувальщини. 

         А як задушевно та проникливо співали українські пісні Михайло Грицик і Сергій Лазо! Власне, Лазо – відомий поет, автор популярних пісень, які, зокрема, чудово виконують зірки вітчизняної естради Віктор Павлік і Гайтана. 

         Дякуємо і таким невтомним Миколі Поцку та Юрію Кархуту – за пам’ятні фотографії. Спасибі всім, хто не пошкодував свого часу й, попри всілякі життєві клопоти, все-таки приїхав на цей фестиваль. Бо коли спілкувалися, ніхто про це не пошкодував. Отже, мандри дійсно вдалися на славу!