Re: цензії

В останні роки Україна не мала стенда і не представляла свою літературу французькій публіці та потенційним партнерам на найбільшому книжковому ярмарку Франції, була у цій сфері «невидимою». А якщо наша культура «невидима», то й захищати політичні та економічні інтереси стає важче.

Особливо коли нашим опонентом є Росія, яка, до речі, була почесним гостем на Паризькому салоні. І ця нав’язлива присутність шокувала ще більше після запрошення «бійця ДНР» Захара Прилєпіна як автора-доповідача, «одного із найяскравіших представників свого покоління», «талановитого письменника». Попри звернення української громади та офіційних представників України до Міністерства закордонних справ Франції, пояснень так і не було отримано.

Тож українські активісти організували акцію протесту, яку я назвала б «елегантною», мовчазною і водночас дуже промовистою. Вони тримали плакати, де було написано французькою: «Прилєпін — терорист», «Прилєпін знаходить своє натхнення, вбиваючи українців», «Руки Прилєпіна в українській крові» та інші. Метою було привернути увагу передусім французької публіки, оскільки вступати в полеміку з росіянами не було сенсу.

КОНСТРУКТИВІЗМ ЧИ СИМВОЛ РАДЯНСЬКОЇ ЕПОХИ?

Як на мене, дизайн російського стенда повністю відповідав російській реальності та сутності: величезний металевий квадрат червоного кольору, що висів над головами, нагадував ґрати й справляв гнітюче враження. Натяк на стиль конструктивізму, легко впізнаваний та відомий у Франції, можливо, був правильним задумом з огляду на західного відвідувача. Але мені він нагадав лише репресивну радянську епоху. Чи не гірка іронія долі бачити на такому стенді портрети поетів «Срібного віку», Єсеніна, Пастернака, Ахматової, які були за радянських часів так чи інакше гнані владою?

Оскільки з фінансового погляду ми не можемо конкурувати з Росією, тому робили акцент на креативності. І ми справді можемо пишатися нашим стендом, дизайн якого розробила Надін КОБИЛКО, французька архітекторка українського походження, котра представляла команду MAЇNO. Він поєднав у собі кілька елементів, які створили неповторний стиль: витинанки, фотографії, старовинна скриня, контраст між чорним кольором стін та білими літерами.

УКРАЇНСЬКІ ВИТИНАНКИ — ОРІЄНТИР У ЛАБІРИНТІ КНИЖКОВИХ СТЕНДІВ

Попри невелику площу, стенд вийшов атмосферний. А завдяки цікавій та насиченій програмі кожного дня було багато відвідувачів. Велетенські мереживні витинанкимайстрині Дарії АЛЬОШКІНОЇ не просто тішили наше око та вражали уяву. Вони слугували орієнтиром у лабіринті книжкових стендів у великому приміщенні салону.

Ще наш стенд прикрасила справжня скриня, яка надала всьому інтер’єру автентичного смаку (її привезло видавництво «Майно», яке представило переклад французькою надзвичайно стильної арт-книги «Скриня. Речі сили»).

Водночас фотографії Юрія БІЛАКА, французького фотографа українського походження, зроблені під час війни на Донбасі та продемонстровані у режимі нон-стоп на екрані монітора та стіні стенда, нагадували нам, що війна триває і тоді, коли ми говоримо про літературу та мистецтво. Юрій має особливий талант: показувати красу та естетику там, де їх буває важко відшукати.

Усі обрані елементи (і витинанки, і світлини, і скриня) дивовижним чином, дуже тонко, підкреслили зв’язок між українськими давніми традиціями та сучасністю, історією минулою та тою, що твориться на наших очах, зв’язок різних поколінь українців діаспори та материкової України, які всі разом творять рідну культуру та її майбутнє.

ФРАНЦУЗИ ЦІКАВЛЯТЬСЯ НИНІШНЬОЮ СИТУАЦІЄЮ В УКРАЇНІ

На Книжковий салон були насамперед запрошені автори, твори яких були перекладені французькою, або учасники різних проектів, покликаних розказати про сучасну ситуацію в Україні. Відвідувачі могли почути Софію АНДРУХОВИЧ (переклад її книжки «Фелікс Австрія» нещодавно вийшов у Франції), обговорити кримське питання з Гульнарою Бекіровою, поспілкуватися з Гаською Шиян, Іреною Карпою та Іриною Славінською про місце жінки в сучасній українській літературі, послухати Ярослава Мельника, Андрія Кокотюху, Володимира Рафеєнка, Володимира Єрмоленка, зустрітися з видавцями Мар’яною Савкою й Анеттою Антоненко. Книги наших авторів французькою та українською (цьогоріч вибір був доволі широкий) були представлені на стенді й продавалися завдяки зусиллям Лізи Цинкевич та її онлайн-магазину Boutique Ukrainienne.

Мені ж випала честь модерувати зустріч із добре знаним у Франції письменником Андрієм КУРКОВИМ (його книжки перекладають французькою вже протягом майже двадцяти років) та молодим автором Богданом Образом. Основною темою нашої розмови були Київ та Париж. Автори намагалися знайти відповідь, у чому полягає особливість Києва та що значить бути киянином. Родзинкою зустрічі вважаю спогади Андрія Куркова про київські кав’ярні, які колись були осередком інтелектуального життя, що додали розмові теплоти й ностальгії. Адже дуже важливо не втратити зв’язку між епохами, зберегти спогади, дух міста і передати їх наступникам. Я також мала змогу згадати про власну книжку, яка вийшла в Україні у вересні 2017-го і ще не має французького перекладу, але теж присвячена містам: «Париж і Лондон. Столиці мого життя».

Не могли ми оминути й тему Майдану та «Щоденники Майдану» Андрія Куркова. Французькі читачі часто ставлять політичні питання й цікавляться сьогоднішньою ситуацією в країні, зокрема змінами, які відбулися, і тими, що залишилися тільки очікуваннями.

На стенді також була передбачена програма для дітей: Дарія Альошкіна вчила робити витинанки, а я запропонувала розмальовки на тему міст: Парижа, Лондона та Києва.

Тож величезна подяка організаторам, зокрема перекладачці Ірині Дмитришин, секретарю Посольства України у Франції з питань культури Ірені Карпі та директорці Культурного центру при Посольстві України Наталі Кочубей, а також всім, хто долучився до створення і надання життя цьому стенду. Українська програма стала подією, що варта уваги!+

Олена ЯЩУК-КОДЕ, спеціально для «Дня», Париж. ФОТО НАДАНО АВТОРОМ