Dura lex, sed lex - давня латинська приказка. Означає вона "Закон суворий, але це закон". Тобто - законів, якими б вони не були і як би не сприймались, потрібно дотримуватись, а незнання їх не звільняє від відповідальності. От я чоловік хоч і не автомобільний, але згадав цю сентенцію древніх римлян, коли почув, що в Україні запровадили обмеження швидкості автомобілів у населених пунктах 50 км/год.

Тобто я - як переважно пішохід, - з мого боку, вітаю таке обмеження. Бо, мабуть, як і кожному, якось доводилося вискакувати з-під коліс автомобіля або завмирати посеред траси, коли повз пролітало авто.

Я ніколи не кермував, у автотранспорті завжди був лише пасажиром. А мандрую я чимало. Мій постійний далекий маршрут: Київ-Рівне. Користуюся переважно новітнім "блаблакаром" або традиційним міжміським маршрутним таксі, у яких почуваюсь "ветераном".

Маршрутка "Шалена черепаха" пролітає трасу Київ-Рівне, на якій нанизані населені пункти, за чотири години з хвилинами. Тож нині я слабо вірю, що водії в усіх тих калинівках, березівках чи улашнівках строго дотримуватимуться нового швидкісного режиму. Адже обмеження у 60 км/год вони теж не дуже поважали.

Однак - сягаю думкою далі - чи не потягне це нове обмеження за собою посилення ролі дорожної поліції? Бо анекдоти про "даішників" ніби трохи вже почали виходити з обігу. А тепер у цього сегмента фольклору з´являється серйозний шанс на відродження. Адже трасою мчатиме не потік автомобілів, а повновода ріка штрафів. Кожна машина потенційно буде таким собі банкоматом сержантові, який сидітиме у службовій автівці на узбіччі, отам-оно, за кущиком, ну, це випадково, але його не видно. Хоча що я таке намовляю? Обмеження ж швидкості запровадили, але штрафів за його недотримання поки що ні. Та й радарів, кажуть, у достатній кількості немає. І ще чимало неуточнених деталей. Тобто знову якось дуже по-нашому, по-українськи...

З іншого боку, в тій Європі, яка вже давно стала метафорою, попри її цілковиту реальність у нас під боком, у багатьох населених пунктах є обмеження у 40 і навіть 30 кілометрів на годину. І авта їдуть саме з такою швидкістю. Та й взагалі, самі наші водії визнають, що, опинившись західніше Чопа чи Рави Руської, вони різко змінюють поведінку на дорозі й намагаються дотримуватись правил неухильно. Їдуть строго по знаках, пам´ятаючи, що майже постійно перебувають у полі зору відеокамер. І що покарання за порушення може наздогнати їх значно пізніше і буде практично невідворотнім.

А у нас? Одразу ж пригадується вже не давня римська, а новітня, значно свіжіша примовка: строгість законів компенсується необов´язковістю їх дотримання. Оце вже по-нашому! Український анархізм є невід´ємною рисою національного характеру. Без цієї риси не були б можливими дуже важливі суто українські суспільні феномени: від Запорозької Січі й до обох Київських Майданів. Але й протилежний бік цієї риси неодноразово зіграв свою роль в історії, у тих випадках, коли перед лицем спільної небезпеки українці не могли дійти згоди і об´єднатися.

У випадку ж із новими обмеженнями швидкості на дорогах можна знову понарікати на давню хибу наших законів: їхню непрописаність, приховану можливість різночитань, подвійних трактувань. Тож чи не з цієї причини почувається у рідному краї українець справді, неначе козак серед степу: навколо воля і безмежність, лети собі на вороному коні, куди забагнеться і з будь-якою швидкістю?! От тільки кінь у козака сьогодні металевий, потужний, швидкий.

Може і справді варто пригальмувати, не лише в конкретному випадку, а й взагалі, у житті? Якщо вже спадають до голови різні приказки та примовки, то ось і третя, теж достатньо мудра: festina lente. Що означає: поспішай повільно. Знову латина. І хочеться, щоб глибока мудрість, що чаїться в цих словах, дійшла не лише до тих, котрі за кермом.

А закон можна (і, мабуть, потрібно) змінити, але теж законним шляхом. Тобто - прописати ретельно, максимально зменшивши можливість всіляких винятків. Хочеться мати в Україні закони чіткі і недвозначні, як ото у давніх римлян. Тоді і їх дотримання буде значно легше добитися. От лише анархічний український водій (читай: громадянин) не дуже охочий до участі в законотворенні. Ну і справді: це ж треба викроїти час, упіймати свого депутата в його прийомний день, пояснити суть питання, добитися, щоб депутат зафіксував це в своєму блокноті й потім вніс відповідний законопроект, коли повернеться до Києва. Тут, щоправда, виникає питання, чи сам депутат своїм блискучим дорогим автом повертається до Києва, теж з неухильним дотриманням обмеження у 50 км/год?

Але найперше треба, щоб знайшовся громадянин-водій, який не клястиме нововведення, водночас його порушуючи, а підійде до проблеми конструктивно. Агов, де ти, такий водію український? Громадянське суспільство, про яке ми так багато говоримо, мусить включати в себе і таких людей. Той самий "Автомайдан", існує ж така громадська організація. Невже їм байдуже до цієї проблеми? Чи хтось бодай спробує змінити ситуацію?

На завершення - коментар до нашої теми від братів Капранових, відомих блогерів та письменників. Київ і більшу частину України серйозно засипало снігом в ніч на середу, 17 січня. Віталій і Дмитро дали на Facebook свій, зовсім несподіваний погляд на проблемну ситуацію: "Весь ранок намагалися перевищити дозволені 50 км/год. Не вийшло. І подумалося: якщо дороги не чистити і не ремонтувати - то й порушників не буде".

Теж цікавий варіант...