Чим запам´ятався цей конкурс, про основні тенденції у літературі, неоригінальність сюжетів, складне і нове письмо - своїми думками поділились члени журі 13-ї Книги року ВВС.

"Ще більше справжньої України"

Це була моя перша декада з Книгою року ВВС- добрий відрізок життя і дороги, якою являється перед очі читачеві література країни нового століття.

Копирайт изображенияFACEBOOK.COM/PYRYATYNImage captionОльга Герасим´юк, журналістка, член Нацради з питань телебачення і радіомовлення

Тринадцята Книга року - щаслива. Вона принесла читачеві багато хороших нарешті романів і новелістики, про які вже хочеться думати серйозно. Складне й нове письмо, стилістику, що досі не звучала. В дитячій літературі, здається, з´явилася справжня динамічна повість.

Для мене тенденцією року була також тема, яка захопила багатьох хороших авторів, - літературне осмислення початку минулого століття як точки біфуркації.

Яскраві постаті й події тих 20-30 років недаремно прийшли до нас вивільненими з мертвих стереотипів, описаними некондово й сміливо, оживленими й вивільненими з безликих постаментів, а не оплаканими. Це - потреба. Це - повернення того погляду на себе і на своє історичне майбутнє, який думали, що давно знищили й розстріляли, а він - являється сьогодні. Бо незнищенний.

Ще ознака цього року, яка мені кинулася в очі, - письменники представили нам ще більше справжньої України: невідомі досі Чернівці, зовсім інший Донбас, Одеса, про яку ніхто давно вже не знав, Полтавщина - не варенична й галущана, а в її особливім характері й глибині.

"Уточнення нашої історії"

Копирайт изображенияФОТО НАДАНЕ ВІТАЛІЄМ ЖЕЖЕРОЮImage captionВіталій Жежера, письменник, журналіст (журі тільки у дорослій номінації)

Книга року-2017 запам´яталась передусім інтенсивним і здебільшого приємним читанням. Відчуття своєрідне: 16 книжок "довгого дорослого списку" треба було прочитати трохи більш ніж за місяць, а серед них траплялися такі, що не хотілось, аби вони надто швидко закінчувались (навіть товстенький роман Андрія Куркова, чесне слово!).

Перша тенденція: майже половина авторів так чи інакше, хтось однією сторінкою, хтось цілою книжкою, намагалася пояснити нашу нинішню війну. Хтось - прямо, хтось - "іносказательно". Але майже всі - таки ПОЯСНЮВАЛИ. Лиш один Сергій Жадан в романі "Інтернат" цю війну - ПОКАЗАВ. Показав самими очима свого героя.

• Як нагороджували переможців Книги року ВВС-2017 - фото
• Книга року ВВС - 2017

Друга тенденція: практично всі 16 книжок є спробою уточнення нашої історії. Це не те, що зветься "переписуванням історії", бо для переписування потрібна бодай якась готова схема. А тут - намагання опинитися всередині історії (20-х, 30-х, 40-х, 70-х і подальших років) - залишивши вдома всі шпаргалки.

Не всім вистачило духу осягнути побачене й доступно подати це читачам як новий міф. Але справа перспективна, й згадані півтора десятка книжок дають чудову надію на майбутні успіхи.

"Незворотний розрив з тоталітарним минулим"

Копирайт изображенияФОТО НАДАНЕ ВІРОЮ АГЕЄВОЮImage captionВіра Агеєва, професор, Національний університет "Києво-Могилянська академія"

Ця Книга року ВВС дає підстави говорити про те, що наша проза все глибше й серйозніше осмислює воєнний досвід.

Попередні роки про нього писали переважно репортажі або малу прозу, оповідання. Нині маємо кілька дуже цікавих романів про Донбас.

Почалося серйозне осмислення цієї величезної ваги історичної колізії, яка багато в чому визначить наше майбутнє. Автори також багато зосереджуються над проблемами пошуку взаєморозуміння, вироблення уміння сприймати й поважати іншого, поважати розмаїття. І це, очевидно, свідчення незворотного розриву з тоталітарним минулим.

Книга року ВВС-2017: оголошення переможців

Радує і стильове та жанрове розмаїття, успішні експерименти. По-своєму експериментальні для мене і Катерина Калитко, й Олександр Ірванець.

Щодо тенденцій у дитячій літературі, то я би (хоч і негоже брати таку ноту під Новий рік) хотіла швидше побажати авторам писати для дітей відповідально.

Вражає якась невибагливість, невиробленість сюжетів, врешті, цілковита неоригінальність багатьох історій, казок, коли наперед знаєш, чим воно закінчиться. А за увагу дітвори треба ж конкурувати із мультиками, і з комп´ютерними іграми.

І ще я б відзначила, що маємо більше гарних видавництв. Часи, коли серйозними гравцями на ринку були троє-четверо лідерів, очевидно минули.

"Постійно виникають нові письменницькі імена"

Пиркало" width="976" height="549" data-highest-encountered-width="624" />Копирайт изображенияФОТО НАДАНЕ СВІТЛАНОЮ ПИРКАЛОImage captionСвітлана Пиркало, радник з питань культури ЄБРР (журі тільки у дитячій номінації)

Цього року - вперше за всю історію премії - я брала участь лише в суддівстві дитячої номінації, але не дорослої, де мене заступив Віталій Жежера.

Книжки для дітей цього року були дуже достойні. Як і в попередні кілька років, своє перо в дитячій літературі пробують письменники, що отримали відомість як автори для дорослих.

Але й надалі журі обирає менш відомих авторів, яким - на нашу думку - краще вдається поєднання пригод і гумору. Стандартними ознаками довгого списку вже можна вважати книги для дітей про козаків і книги, які нагадують мультсеріали чи комп´ютерні ігри.

Вже не перший рік діти з обмеженими можливостями є героями книжок, і практично завжди автори з честю витримують випробування і нагороджують цих дітей такими ж самими активними пригодами і можливістю вибирати власну долю.

• Книга року ВВС - вітаміни для письменників

Постійно виникають нові письменницькі імена - можливо, навіть частіше, ніж у "дорослій" літературі. Хоч цього року я не змогла судити обидві номінації, і вперше не буду особисто присутня на фіналі через навчання, але дуже рада, що з них двох мені дісталася саме дитяча література - вона у нас чудова!

"Література — це справа далеко не байдужих людей"

Копирайт изображенияSTARYLEV.COM.UA

Найбільше вразило, що 13 Книга року йде після 12-ї. Але, якщо серйозно, то як для дебютанта в журі конкурсу, я помітив, що література — це справа далеко не байдужих людей.

Навіть, здавалося б, така персональна річ як естетичне задоволення, але й вона тримається на змагальному принципі між авторами й вдячними, а часом і не дуже, читачами та рецензентами. А це означає, що література неабияк впливає на наше життя.

Однією з головних тенденцій цьогорічного конкурсу є те, що в сучасній українській літературі спостерігається прагнення заглиблюватися не лише в історію, але й приділяти увагу повсякденній культурі, порушувати питання, котрі б виходили за межі нашої традиції, а були б відгомоном тих проблем, що звучать в інших літературах.

Загалом, ми можемо говорити, що поволі українське красне письменство урізноманітнюється: популярні, або навпаки, нішеві (не-мейнстрімні) жанри починають вільно конкурувати між собою й породжують полярні оцінки в читачів.

Можливо, ми невдовзі прийдемо до тієї ситуації, коли словосполучення "дитяча література" буде лише номінальним. Тому що теми й спосіб їхнього викладу, властивий для текстів цього штибу, дедалі більше привертає увагу людей якомога ширшого кола: від 0 до 100 рочків.

"Майже немає веселих і легких книжок"

Копирайт изображенияВВСImage captionМарта Шокало, випусковий редактор ВВС Україна

Цього року вперше на моїй пам´яті було так важко з дорослою п´ятіркою. Важко тому, що було дуже багато книжок, які хотілося туди включити. Якби моя воля, то я б короткий список розтягла до 6-ки, а то й 7-ки, але правила Книги року ВВС таке забороняють. Може бути 5 або менше.

У дорослій літературі цього року домінує тема війни та історії. Майже немає веселих і легких книжок. Так само, як немає нічого веселого ані у війні, ані в нашій історії.

У дитячій номінації все навпаки - вкотре наш короткий список не дотягнув до п´ятірки. Хороші дитячі книжки з´являються, але їх ще не так багато, як би того хотілося. Сподіваюся, що у 2018 році у нас таки буде дитяча п´ятірка, а не четвірка чи трійка.

У дитячих книжках цього року багато звірів. Білки, миші, коти … І що цікаво, дуже часто ці звірятка поводять себе, як дорослі. У них стосунки і проблеми дорослих людей. Хотілося б, щоб вони трохи здитиніли.