Офіційно такого терміну як «країни Сходу» не існує, хоч ним і повсюдно послуговуються в літературі та журналістиці. Фахівці з орієнталістики наполягають, що коректніше об’єднувати їх назвою «азіатський регіон». Втім, називати Схід Азією, чи навпаки, обирати вам, але особливий колорит, тонкощі світогляду та культури, попри умовні позначення, однаково лишатимуться незбагненними і винятковими, чарівними і звабливими.

Відхилити завісу східних таємниць, розвіяти міфи і стереотипи безумовно допомагають подорожі та живе спілкування, але книжка також може стати гарним провідником у світ правдивих реалій і дійсних світоглядів. Для шукачів орієнтальних настроїв та поціновувачів гарних книжок — і зібрано наступний перелік.

«Легкий сніг» Дзюнітіро Танідзакі

Історія сестер Макіока — це історія великої родини, де дві заміжні старші сестри Цуруко і Сатіко опікуються двома незаміжніми молодшими — Юкіко і Таеко. Наскільки подібні і водночас різні за зовнішністю всі чотири сестри, настільки ж сходяться і різняться їхні характери й долі. Цуруко — багатодітна мати сімейства, вічно заклопотана, дуже залежна від поглядів чоловіка, найбільш віддалена (буквально й фігурально) від інших сестер. Сатіко — поміркована і зріла, безумовна красуня і дуже щаслива у шлюбі з Таеноскі, втім позбавлена втіхи мати більше, ніж одну дитину, що дуже її засмучує і, в деякій мірі, пояснює, чому вона переносить материнську турботу на молодших сестер. Юкіко — тендітна і ніжна, по-старомодному скромна і слухняна, однак напрочуд витривала і турботлива, здатна на самопожертву. Її довго намагаються видати заміж, та час іде, а достойну партію знайти не можуть. Здається, це бентежить усіх, окрім мовчазної Юкіко. Таеко, або, як її називають найближчі, Кой-сан — найпрогресивніша з сестер: вона носить європейський одяг, уміє заробляти власною працею, але видається надто легковажною для свого часу, і це не може не лишити слід на її власному житті і репутації всієї родини.

Хоча всі імена у романі вигадані, проте трьох із сестер автор писав із власної дружини та її родичок, і відтворив у ньому чимало реальних подій із власного життя, тож певною мірою це і автобіографічний твір — живий нарис з життя японської інтелігенції 30-х років минулого століття.

Оригінальна назва роману 細雪 — сасаме-юкі, або “легкий сніг”, що натякає на пелюстки сакури, які летять немов легкі сніжинки і якими так люблять милуватися сестри, й водночас звучить суголоссям до імені Юкіко, позначаючи її як ключову героїню. Втім, на Заході книжка отримала другу — досить влучну і вельми справедливу назву — «Сестри Макіока».

«Опівнічні діти» Салман Рушді

Ця книжка може стати справжнім викликом, але і цілковитою насолодою. Міцний коктейль, замішаний на історії Індії 20-го століття, сімейній сазі та магічному реалізмі — саме те, що пропонує скуштувати читачеві британський письменник індійського походження Салман Рушді. За цю книжку автор свого часу отримав Букерівську премію, а згодом і «Букера Букерів» (кращий роман за чверть століття і за сорок років).

Це історія Селіма Сіная — хлопчика із супер-здібностіми, дитини не своїх батьків, але сина цілої нації. Він народжується опівночі в серпні 1947-го року саме в час прийняття Індією незалежності.

Його буття містично і непозбувно, опосередковано і буквально, через покоління сплітається з історією Індії, зі знаковими подіями з 1910-го до 1976-го року. Це життя сповнене болю, поневірянь і чудес, як, власне, і його Батьківщина.

Понад тисячу дітей народжених із Селімом в «Опівнічну годину» — особливі, наділені надзвичайними здібностями, але тільки він здатний подумки зібрати їх разом, почути голос кожного, осягнути всю красу і силу їхньої магії. Та чи здатні чари перемогти одвічні ворожнечу, жорстокість і несправедливість світу? Чи є надія там, де згасає останнє світло, замовкає пісня, гине чарівниця? Авжеж, якщо старенька Мері все ще готує зелений чатні, якщо вуста дитини промовляють «абракадабра», якщо є той, хто вірить і розповідає казки, той, хто наспівує своєму синові: «Ким захочеш, тим ти можеш бути. Станеш тим, ким тільки забажаєш…»

Два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей. Уривок із нового роману Салмана Рушді

«Китайська зозуля» Марк Кітто

Британець Марк Кітто — не зовсім письменник (хоч із-під його пера вже вийшло декілька книжок), а радше підприємець-сторітеллер, котрий прожив у Китаїшістнадцять років. 2004-го року його успішний видавничий бізнес у Шанхаї був витіснений китайським конкурентом. Розчарований такими обставинами, Марк готовий був здатися, аж раптом зустрічав чарівну дівчину. «Чи це кохання?» — розмірковував він, запрошуючи красуню у романтичу відпустку до гірського селища у горах Моґаньшань. Але закохатися Маркові судилося не у жінку, а в селище. Затишок і краса ландшафтів повертала його думками до дитинства в Уельсі. «А чом би не спробувати оселитися тут?» — вирішив раптом чоловік.

З кінця 19-го століття і до середини 20-го в цих горах неподалік від Ханчжоу рятувалися від шанхайської спеки іноземці та заможні китайці: схилами й досі розкидані вілли і інші принади: тенісні корти, басейни і навіть церква. Втім, із 1949-го року приїжджати на Моґаньшань було вже нікому, тож усе це мало не надто привабливий вигляд.

Марк почав з невеличкого ресторану, а потім створив затишний ґест-гаус. Неспішно і зі смаком він переповідає читачеві історію своїх поразок і успіхів, своєї незвичайної адаптації і свого «звичайного» життя у Китаї.

Критики нерідко порівнюють розповідь Марка з мемуарами Френсіс Меєс «Під сонцем Тоскани», але східна складова додає «Китайської зозулі» значно більше екзотики.

«Персики для месьє кюре» Джоан Гарріс

Чергова історія з життя шоколадної феї Віанн Роше, смачна і чарівна, як і попередні «Шоколад» та «Льодяникові черевички». Так, це тільки у кіно на «Шоколаді» все завершилося, а у книжках історія триває вісім років. Проживши тривалий час у Парижі, примирена зі своїм минулим, закохана і щаслива поруч із Ру, Віанн вирішує повернутися до Ланксне. Все ж таки, це містечко її ще не відпустило, та й загадковий лист від старенької Арманди — мудрої і веселої подруги, не залишає їй особливого вибору. Що трапилося за цей час із містянами — гідними католиками, непримиренними поборниками духовних цінностей, негостинними до чужинців? На них зійшло «справжнє
лихо» у вигляді емігрантів з Магрибу. Лихо? Чи випробування терпіння, щирості і людяності?

Для Віанн не існує кордонів чи розбіжностей, з котрими не можна примиритися за одним столом, навіть якщо замість шматка хліба доречніше переломити стиглий персик. Поступово вона розуміє, що цього разу вітер, котрий покликав її в дорогу, належить Рамадану і саме цей період очікування Ураза-байрам стає тлом для всієї історії, як Великий піст був для «Шоколаду», а різдвяний адвент — для «Льодяникових черевичків».

Це історія про болісну боротьбу між культурами і релігіями, і ще більш болісну — всередині самих культур і релігій. Це історія про красу і потворність традицій, про вічний конфлікт поколінь, про таємниці і пошук істини. Це історія про те, як вороги стають друзями, адже Віанн і кюре Рейно нарешті знаходять спільну мову і спільну віру — у добро. І безумовно, це історія про смаколики, про чисту насолоду, яку здатні подарувати печиво з халвою, горіхи з медом, гірко-солодкі трюфелі, духмяне персикове варення, горнятко м’ятного чаю чи гарячого шоколаду.

«Вегетаріанка» Хан Канг

Роман південнокорейської авторки Хан Канг, котрий минулого року здобув Міжнародну Букерівську премію, негласно і назагал називають шокуючим, втім, радше історію Джінг-хай — молодої жінки, котра відмовляється від споживання м’яса, можна назвати контроверсійною. Це пронизлива драма із досить простим і лінійним сюжетом, але зі складною структурою й написана напрочуд красивою виваженою мовою.

Головна героїня цієї історії Джінг-хай — ідеальна кореянка, гарна господиня, слухняна дружина респектабельного чоловіка. Одного дня вона відмовляється від їжі тваринного походження, чим викликає подив, супротив і гнів у своєї сім’ї. Три оповідачі: чоловік Джінг-хай, її зять (чоловік сестри) та її сестра ведуть нас стежкою Джінг-хай від першого прояву її дивацтва до глибокого психічного розладу та анорексії. Але сама героїня не має голосу у цій оповіді, тож чи зможемо ми зрозуміти її справжні мотиви і причини цілковитих змін у світогляді?

Без м’яса. Уривок із роману південнокорейської письменниці “Вегетеріанка”

Традиційно алегоричний і сповнений символів характер східної літератури повноцінно дається взнаки у «Вегетаріанці»: краса і огида змінюють одна одну, тілесність поступається тонким матеріям та абстракціям, ніщо не є буквальним, чи навпаки є саме ним.

«Мене звати Мар’ям» Надійка Гербіш

Одна з найновіших книжок Надійки Гербіш — це дитяча й водночас доросла історія про біженців. Надійка зізнається, що прагнула написати історію саме для дітей з українського Сходу, змушених покинути свої домівки через бойові дії. Але щоб не роз’ятрити їхні рани і не зворушити болючі спогади, вона змістила географічний вектор, та створила чарівну і зворушливу розповідь про дівчинку Мар’ям та її мусульманську родину, що тікає від жахіть війни з Близького Сходу у Європу. Зрештою, “східна казка”, як назвала її Надійка перетворилася на виняткову книжку, з потужним і цілком глобальним меседжем, а ілюстрації Марії Фої додали їй унікального, “родзинкового” колориту.

Просто і невимушено дев’ятирічна Мар’ям ділиться із читачем чарівними курдськими історіями, своїми спостереженнями і почуттями: як вони із родиною побутують у крихітному помешкані, які маленькі перемоги і поразки трапляються у школі, про гру на танбурі і готування коржиків фатаїр, про болісні втрати і втішні надбання, про страх, красу, любов і… Різдво.

Історія Мар’ям — про вкорінення, адаптацію та дорослішання, але водночас — про плекання традицій і збереження тендітного дару дитинства. І, безумовно, вона проникає в саме серце, спонукаючи до важливих роздумів, даруючи надзвичайну втіху.

«Митець хиткого світу» Кадзуо Ішіґуро

Лауреат Букеровської та Нобелівської премій Кадзуо Ішіґуро, особливо відомий своїми романами «Не відпускай мене», «Залишок дня», «Похований велетень», втім свою творчість він розпочинав саме з японських мотивів. Дебютним його романом став «Пагорби у мареві» (A Pale View of Hills) про японську емігрантку Ецуко, що живе в Англії, а вже другий роман автора потрапив до короткого списку Букера.

Це був саме «Митець хиткого світу» (An Artist of the Floating World) — сумна і чарівна історія про художника Мацуї Оно, замешканого у повоєнному Токіо. Він старанно намагається влаштувати особисте життя молодшої доньки, а це непросто, з огляду на все ще існуючий звичай оглядин «міаї», та невпинно повертається думками у минуле — до веселих кварталів старого Токіо, до власних задоволень і разчарувань, здобутків і помилок.

10 фактів, які варто знати про Кадзуо Ішіґуро, лауреата Нобелівської премії з літератури

Мацуї живе із болісною душевною гризотою — він відчуває провину за те, що загинуло ціле покоління молодих людей, натхненних його пропагандистськими плакатами, він покладає на себе відповідальність за те, що руйнуються підвалини і традиції японської культури. Життя навколо змінюється, але сам Мацуї уже нічого не здатен змінити, та й чи дійсно хоче цього?

«Митець хиткого світу» — тужлива і меланхолічна книжка, втім напрочуд гармонійна і щемко красива.

«Бог дрібниць» Арундаті Рой

Це дуже болюча книжка, болюча, але захоплива. Роман-інвентаризація, роман-сповідь, роман-звинувачення, роман-вирок і, одночасно, роман-визнання-себе-винним…

Дивовижно, але факт «Бог дрібниць» — дебютний роман індійської авторки Арундаті Рой, а от те, що він отримав Букерівську премію — зовсім не дивина.

Книжка розповідає про індійську родину, буття якої раз і назавжди змінюється одного дня 1969-го року. Близнюки Еста і Рахель мешкають у будинку бабусі Маммачі. Один заплітає їй на ніч сиву косу, інший рахує численні червоні родимки на голові. І рубці у формі місяця. Дідусь мав звичку гамселити дружину металевою вазою по голові. А от тато близнюків ніколи не бив маму, але вони все одно розлучились. Господарює у домі дядько Чако. Колись він мешкав в Англії, а нині чекає на приїзд колишньої дружини і доньки Софі. І, повірте, нічим добрим це не закінчиться…

«Бог дрібниць» — це красивий, потворний, сповнений барв і запахів, речей і забобонів, квітів і прянощів, людей і тіней, жаху і захоплення, буття, небуття і смерті, лотосів, комах і намулу, бруду фізичного і душевного, крові і слини, любові байдужості і ненависті, безсилля і жорстокості, смороду і гниття, оніміння і спустошення, пристрасті і смирення, каяття і прощення, огидний і прекрасний роман!

«Тихий американець» Ґрем Ґрін

Існує думка, що життя самого Ґрема Ґріна насичене такою кількістю мандрів і пригод, що могло б лягти в основу не одного роману, в свою чергу, «Тихий американець» був написаний автором під впливом особистих вражень, отриманих протягом роботи кореспондентом в Індокитаї.

Роман переносить читача у Сайгон на початку 1950-х років — з одного боку він являє собою військову драму, з іншого — детектив, але, перш за все, це любовна історія, звісно, про трикутник: де є в’єтнамська красуня Фуонг, старіючий англійський кореспондент Фаулер і «тихий американець» Пайл — сучасний лицар, чи той, кому просто личать обладунки під назвою «демократія»? Проте ці троє не просто персонажі, вони — прототипи власних країн та їхніх взаємин.

Символічний любовний трикутник витончено вписаний у живу, повну яскравих подробиць картину В’єтнаму напередодні американського вторгнення. Автор ніби впускає тонкий промінець світла у негідний і заплутаний світ міжнародної політики, але і той встигає вихопити знакові деталі: жахи війни для мирного населення, байдужість загарбників, брудні засоби, якими можуть реалізуватися «добрі наміри» західних дипломатів.

«Мовчазний дім» Орхан Памук

Турецький письменник, лауреат численних літературних нагород, включно із Нобелівського премією 2006-го року, Орхан Памук зазвичай пише про Туреччину, от і події роману «Мовчазний дім» розгортаються у курортному передмісті Стамбулу влітку 80-го року. Пляжі насичені туристами, а сади багаті на стиглі фрукти. Зі сторінок книжки буквально віє літом, але персонажі її — зимові самотні душі.

Про що це роман? Про старий, занедбаний маєток у престижному прибережному районі, в якому мешкає старенька Фатіма та її слуга-карлик Реджеп. Щоліта до Фатіми приїздять троє онуків: марнотратник і гурман Фарук, тямущий, але заздрісний Метін і непутящий Хасан, котрого залишили на другий рік у ліцеї. Один дім, п’ять героїв, п’ять знедолених, одиноких, невдоволених власним життям людей. Автор відкриває читачеві потаємні думки кожного, демонструє розкол країни через розкол у сім’ї, нестабільність економіки у нестабільності кожного з персонажів. Розорена Туреччина, немов порожня скарбничка Фатіми. Розрив із історичним корінням, зневіра, озлобленість, передчуття неминучої трагедії пронизують душі персонажів і всю країну.

Музей Орхана Памука: що робити з речами, які не відпускають?

Сам Орхан Памук зізнавався, що вкладав у книжку дух свого часу, що у кожному з молодих героїв присутня частка його власної душі, а всі персонажі без винятку мають прототипів з оточення Орхана в його молодечі роки. До того ж, листи його дідуся до бабусі частково знайшли відображення у спогадах з минулого, котрими пронизаний «Мовчазний дім».

«Подив і тремтіння» Амелі Нотомб

Роман бельгійської авторки «Подив і тремтіння» свого часу став справжньою сенсацією. Він був номінований на Ґонкурівську премію, та відзначився головною нагородою в галузі літератури від Французької академії. Розповідає він про рік роботи Амелі у типовій японській компанії, зайвий раз доводячи, що зрозуміти східний менталітет непросто, а коли йдеться про корпоративну етику — то й узагалі неможливо.

Здавалося б, ми носимо схожий одяг, ходимо в кіно на ті самі голівудські фільми, кермуємо однаковими автівками, і все ж, японці та європейці — люди з різних планет. Якщо для західної людини знання і завзяття на новій роботі — це перевага, то для японця прояв подібних якостей — цілковита неповага до старших колег і абсолютно зайве привернення уваги.

Жорстка ієрархія зверхників/підлеглих, сувора дисципліна і вельми своєрідні поняття про людські права, абсурдні правила та дивні вимоги, відсутність сорому й водночас підкреслена ввічливість і пишномовність — це лише загальні риси механізму японського офісу, найдрібнішою деталькою якого «випала честь» стати Амелі. Тим не менш, нині японську корпоративну етику, зокрема і бізнес-філософію кайдзен, котра почасти описана у книжці, вважають однією з причин економічного дива Японії. Втім, авторку це навряд би втішило, бо з огляду на її власну історію, досвід у японському офісі був безумовно унікальним, але ажніяк не з приємних.

Свої невдачі, приниження і невдалі спроби змінити систему Амелі влучно перетворює на своєрідну комедію, фарс, бо тільки із гумором, з гіркою і винахідливою іронією, розповідь про лузерку може зрештою перетворитися на всесвітній бестселлер.

«Ловець повітряних зміїв» Халед Госcейні

Дебютний роман Халеда Гоcсейні став його візитівкою і надзвичайним успіхом в літературних колах. По-перше, ця книжка про Афганістан: довоєнний Кабул і про те, якою стала країна у 2000-х роках. По-друге, вона про біженців і є відголоском долі самого автора — афганця за походженням, родина якого емігрувала у США в 80-х роках. По-третє, це історія дружби і зради, про болючі спогади, нескінченне почуття провини і спроби спокутувати її.

Амір — син багатого кабульського підприємця, члена правлячої касти пуштунів. Гассан — його слуга і постійний товариш у дитячих розвагах, за походженням — газареєць, представник національної меншини в Афганістані, фактично, зневаженої і збіднілої касти. Їхній незвичайний зв’язок, зв’язок дружби і відданості, переривається малодушним вибором Аміра. Він відмовляється від свого друга на тлі зростаючої етнічної, релігійної та політичної напруженості в роки вмираючої афганської монархії, а згодом доля розкидає їх по різних куточках світу, де обидва страждатимуть: один назавжди залишиться приниженим, зрадженим усіма, крім батька, а інший все життя покладе на спокутування провини, не знаючи, що ця чаша бездонна.

Це виключно чоловіча історія, але читати її без сумніву варто всім. Халед Госсейні пише про жахливі і сумні речі, від яких на душі залишається важкий осад, та, все ж, дарує нам надію, що все буде добре.

 

Олександра Орлова