Re: цензії
- 20.11.2024|Михайло ЖайворонСлова, яких вимагав світ
- 19.11.2024|Тетяна Дігай, ТернопільПоети завжди матимуть багато роботи
- 19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачкаЧасом те, що неправильно — найкращий вибір
- 18.11.2024|Віктор ВербичПодзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
- 17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиДіалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
- 14.11.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоРозворушімо вулик
- 11.11.2024|Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти«Але ми є! І Україні бути!»
- 11.11.2024|Ігор Фарина, член НСПУПобачило серце сучасніть через минуле
- 10.11.2024|Віктор ВербичСвіт, зітканий з непроминального світла
- 10.11.2024|Євгенія ЮрченкоІ дивитися в приціл сльози планета
Видавничі новинки
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
- Володимир Жупанюк. «З подорожнього етюдника»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Олександр Ірванець: Оптимізму пст
"Вся наша країна сьогодні - це ніби велика маршрутка, повна пасажирів різного віку, статі та статусу", - Олександр Ірванець, спеціально для DW.
Нова "фейсбучна" мова принесла чимало цікавого в лексику, тож і заголовок відповідний. Бо Facebook наш, український і всепланетний водночас, розривається, вихитуючись на синусоїді двох понять: "зради" і "перемоги". І в цьому контексті кожна звістка може мати подвійне потрактування. Це добре. Або: це погано.
Футбольний клуб "Верес" із мого рідного Рівного минулого сезону пройшов таки у вищу лігу українського футболу й тепер грає зі справжніми грандами. В неділю, наприклад, мої земляки грали в Києві, на стадіоні імені Лобановського, з "Олімпіком" - не марсельським поки що, лише донецьким. І коментатори телеканалу, який транслював матч, побіжно зачепили цікаву тему. У сьогоднішньому українському футболі, як виявилося, виросло і зміцніло ціле покоління своїх, українських, доморощених (у хорошому значенні цього слова) тренерів. Перелічувати імен не буду, але одним із пояснень цього приємного феномену, на думку одного з коментаторів, стало відносне "збідніння" українського футболу в останні роки. Елементарне зменшення фінансів призвело до того, що власники клубів перестали запрошувати іноземних фахівців - не по кишені, дорого. Таким чином шанс отримали українські спеціалісти, які саме встигли нарости у спортивному середовищі і серед яких переважну більшість складають колишні професійні футболісти. Тренер "Вереса" теж належить до них, але суть не в цьому. Вона ширша: український футбол, спортивна думка, практика і філософія отримують останнім часом потужний імпульс для розвитку. І це що завгодно, але не "зрада".
Того ж дня, як мій "Верес" рубався з "Олімпіком", одне з видань опублікувало на своєму сайті статтю колишнього амбасадора США в Києві Джона Гербста, в якій теж можна знайти чимало приємного й обнадійливого. Зокрема є там думка про те, що справи в Україні не аж такі погані, як це бачиться з низів суспільства, хоча й не такі добрі, як їх, можливо, бачить влада. Пан Гербст покладає надії на молодих лідерів і на поступову, проте невпинну трансформацію українського суспільства. А інші блогери на інших сайтах пишуть іще пряміше: друзі, та три роки тому, в чотирнадцятому, ми взагалі ризикували програти дощенту, зникнути з політичної мапи. А сьогодні ми успішно протистоїмо другій армії світу, ми маємо гідне і сильне військо, своє військо, здатне нас захистити. Нас почали помічати, у світі зауважили нашу боротьбу й поступово зрозуміли, що правда на нашому боці! Наш супротивник терпить невдачу за невдачею на політичному фронті. Нові санкції США проти РФ, які невдовзі має підписати американський президент, спричинили справжню паніку в російському таборі. Москві прямим текстом кажуть: доки не нормалізується ситуація в Україні, про співпрацю та подальше збагачення можна забути. І це теж грає на користь Україні.
Україна поступово входить у свідомість іноземців не просто як держава десь біля Росії, а як держава, яка тій Росії протистоїть. І має на це резони, і має на це право, і має на це силу і снагу. Скільки б не репетували по Європі ті, кого німці влучно охрестили "путінферштеєрами" - тими, котрі розуміють Путіна.
Перехідний період, який зараз переживає Україна як держава, як суспільство і як народ, цікавий і нелегкий. Вся наша країна сьогодні - це ніби велика маршрутка, повна пасажирів різного віку, статі та статусу. Є в ній водій, біля нього сидить хтось зі знайомих, і водій усю дорогу має з ким поспілкуватися. Є інші пасажири: бабці з базару, котрі нарікають на низькі пенсії, вчитель із учнями, які повертаються з екскурсії, а трохи старші за учнів хлопці вертаються з заробітків на будівництві. Жінки середнього віку - теж із заробітків, але аж з Італії. Учасник АТО, який їде у відпустку, в камуфляжі, засмаглий і втомлений. На його питання про пільговий проїзд водій ствердно киває головою і, нахилившись, правою рукою крутить ручку налаштувань радіоприймача. Хоче спіймати гарну музику, але з "ефемок" лине якась суцільна "Зайка моя". Лунає сигнал чергової повної години, йде короткий випуск новин. Першою чергою повідомляють про ситуацію на лінії протистояння, чергові жертви чи постраждалих. Маршрутка аж примовкає. А наприкінці випуску диктор повідомляє (вже майже на рівні курйозу), що учасники соціального протистояння у Венесуелі використовують напрацювання нашої, української Революції гідності. Наприклад, дерев´яні щити, прикриваючись якими, бунтарі на іншому боці земної кулі йдуть на зіткнення з проурядовими силами. Наш досвід, наші методи придалися іще комусь у світі - це хіба не досягнення? Венесуельці б точно визнали це досягненням.
Випуск новин завершується, і музика повертається в ефір. Тільки тепер це вже не "Пырышки-пупырышки", а, наприклад, "Лента за лентою набої подавай", заклична й енергетична пісня. Маршрутка потрохи набирає хід на трасі, яка робиться усе рівнішою та світлішою. Попереду - далекий шлях. Нелегкий. Але подоланний.
Коментарі
Останні події
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
- 09.11.2024|11:29У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
- 08.11.2024|14:23Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року