Проте, погодьтеся, коли з’являється зайвий час для книжки, не завжди хочеться обирати найпростіший варіант. Відпочиваючи, цілком можливо і мозок підзарядити, і набратися нових ідей, і розважитися історіями, але не лише заради самої розваги, але й щоб продовжити свої читацькі експерименти. Тому в добірку на липень потрапили дуже різні тематично та настроєво книжки: для читання легкого, але вдумливого; розважливого, проте із корисною метою. Обирайте до смаку.

Легка та відверта

Ліна Данем «Не така. Молода жінка розповідає, чого вона “навчилася”», Віват

31-річну акторку та режисерку Ліну Данем імовірно ви впізнаєте, лише якщо дивились серіал «Дівчата» (Girls). Але не серіалами єдиними. Данем – епатажна у своїй відвертості зуміла не лише зняти серіал про своє життя, але й написати про це книжку. Скажете, оу, щось забагато цієї дівулі! «Дівчата»  демонструють, що від цієї історії важко відірватись, навіть якщо вона вас дуже дратує. Цього разу у фокусі життя лише самої Ліни (а не чотирьох дівчат нового покоління після Кері Бредшоу). Проте епоха та етапи дорослішання ті самі. На відміну від героїнь «Сексу і міста», такі дівчата не живуть на Манхеттені, розкіш їм не світить, і за рахунок світських колонок не купують гори дизайнерського взуття, батьки не дають гроші просто так, хлопець може виявитись геєм, а найкраща подруга зняти про вас артхаусне кіно.

У мемуарах Ліна розповідає про себе. Таке читання чистої води guilty pleasure, наче ви знайшли ту подругу, яку можна слухати без перестанку. Або чужий щоденник. Або чужий щоденник такої подруги. І це саме та подруга, із якою можна зачепити найбільш важливі-непристойні-інтимні (потрібне підкреслити) теми. Із мамою про таке не поговориш. Данем розповідає про перші місячні (біль, нудоту, і всі наслідки) та перший секс (і зокрема те, як вона дозволила себе згвалтувати), принизливі для себе стосунки (і те, як вона із них виходила), мастурбацію в дитинстві; те, як ледь не стала лесбійкою; те, як намагалась схуднути і тд. На перший погляд виглядає огидно і надто вульгарно. А найстрашніше, що Ліна змальовує наше покоління! Проте дивитися прямо у вічі – корисно, навіть самому собі.

Читати: на пляжі, але в затінку; попиваючи каву, чи прохолодний коктейль та закусуючи хлібцями (після розділу про дієти, захочеться відмовитись від калорійної їжі); якщо цікавлять феміністичні теми, та жіночі історії без прикрас. Щоб точно пересвідчитись, чи Данем це ваше, перегляньте одну (не більше) серію «Дівчат».

Смішна та про канікули

Наріне Абґарян «Манюня пише фантастичний роман», Рідна мова

Вірменська письменниця Наріне Абґарян мала свою групу підтримки та шанувальників ще із часів ЖЖ. Саме так почалась її кар’єра – із коротких історій про радянське дитинство. Згодом ці оповідки і стали книжкою про 10-річну Наріне (так, саму письменницю) та її найкращу подругу Манюню “бойовий чубчик”. А ще її запальну бабцю Ба. Історії Абґарян чіпляють своєю близькістю. Плюс-мінус вони дуже схожі на дитинство читачів, які виросли у 80-90-ті. Той самий дефіцит, прані пакетики, купи консервації, і батьки, які не надто багато мають часу на виховання. І от в цьому вакуумі народжувалося місце для літніх вигадок малих дівчат.

Хоча й «Манюня» – це начебто для дітей і про дітей. Перше виглядає сумнівно. Дорослим таке читати буде набагато цікавіше саме за рахунок близькості реалій. Малим читачам прийдеться звертатись до батьків за поясненнями.

Україна чи Вірменія тут ролі не грає, і ви знаєте чому. Книжка змальовує часи і реалії однієї країни. Але головна перевага її у здатності змусити сміятися (можливо, часом крізь сльози). Не сум і ностальгію, а сміх пропонує Абґарян. Найкорисніший із можливих варіантів. Наразі є дві частини “Манюні”  перекладені українською.

Читати: у відпустці в Грузії/Вірменії; жуючи абрикоси та черешні, та стріляючи кісточками у кущі; із легким та вільним від моралізаторства та занудства настроєм; якщо не вистачає канікул, та дози дитинства.

Серйозна, історична, кривава

Філіпп Майєр «Син»,  Віват

Від умовно легкого читання переходимо до серйозного. Роман американського письменника Філіпа Майєра «Син»  удостоївся звання “дуже гідного твору в історії сучасної літератури США”. Досі тривають суперечки, чи справедливо у 2014 році Пулітцерівську премію отримав «Щиголь» Донни Тартт, адже «Син» не менш (а на думку багатьох критиків) і більш сильний та масштабний роман.

Полотно роману змальовує дуже цікаву та важливу, як географічно, так і часово епоху, Дикого Заходу. Якщо ви кохаєтесь у вестернах, то так, це про те, але й не дуже. Уся романтика, присутня у фільмах про ковбоїв на конях, тут була змита та перетерта із брудом та кров’ю прерій.

І центрі історії – доля сім’ї Мак-Каллоу. 1849 рік, Техас, 13-річний Ілай одного вечора, будучи за старошого, стає свідком убивства власної матері та братів і сестер. Індіанці команчі забирають хлопця із собою. Вбивці стають рідними, а він серед них своїм. Проте після знищення племені, Ілай повертається до білих. Історія сповнена пристрасті, ненависті. зрад, прагматизму, та практичних розрахунків. Де немає хороших і поганих, і тому її так і цікаво читати.

Читати: якщо родинні саги – це ваше і вас не лякає родинне дерево героїв на початку роману; якщо прагнете довгої і змістовної історії із атмосферою Дикого Заходу, якщо вас не лякають зрізані скальпи та жорстокість в літературі.  А якщо ця книжка вам зайде і полюбиться, можна переглянути серіальну екранізацію із Пірсом Броснаном в головній ролі.

Класична, лаконічна, смішна

О. Генрі «Поросяча етика», Фабула

Прихильникам класики теж є на що звернути увагу із видавничих новинок. Харківське видавництво Фабула запустило серію «Несерйозна класика». Із яскравими сучасними обкладинками в нових редакціях були видані твори:

французького класика Оноре де Бальзака (який аж ніяк не асоціюється із несерйозністю) — «Пустотливі оповіді»;британського майстра іронії та чорного гумору більш відомого, як Сакі, Гектора Х’ю Манро — «Шокова терапія»;та веселого і майже рідного американця О. Генрі — «Поросяча етика».

Із останнім важко помилитись. Якщо колись давно «Королі та капуста», «Вождь червоношкірих»  та «Персики»  викликали у вас гомеричний сміх, то ця збірка не зрадить. А там можна спробувати й більш екзотичних Бальзака в новій іпостастасі та Сакі. Але крім чудового почуття гумору, треба не забувати, що О. Генрі — це ще й приклад майстерно сконструйованого оповідання, не найлегшого жанру в художній прозі. Тож, якщо на довгі романи немає сил і бажання, вам сюди.

Підійде також для пункту #YakabooBingoSummer_25  (коротка проза).

Читати у поїздах, літаках, на човнах, та просто в гамаку на дачі; зачитуючи найсмішніші моменти родичам та друзями, або ж навіть випадковим зустрічним під час подорожі. 

 Філософська, східна, актуальна

Матіас Енар « Компас», Видавництво Старого Лева

Роман-лауреат найвідомішої у Франції Гонкурівської премії, фіналіст Міжнародного Букера, належить перу француза Матіаса Енара. Проза для тих, кому сюжетності та драйвовсті мало для відпускового читання. Дія майже 500-сторінкового роману тримає один день (тут натяк зрозумілий). Головний герой музикознавець Франц Ріттер, спантеличений страшним діагнозом, згадує усе життя. Подорожі Сирією, Іраном, Єгиптом. І головні свої пошуки – себе у Сході. Енар, за його словами, поставив перед собою велику мету – зруйнувати однобоке сприйняття Сходу. А беручи до уваги події минулих років (не тільки Шарлі Ебдо) – це має великий сенс.

А крім того в романі багато музики, кохання (він закоханий у Сару, яка й подарувала йому дивний компас), листів та безкінечних роздумів. Українською роман переклала журналістка і перекладачка Ірина Славінська. 

І якщо східне питання та мультикультурність вас цікавить вже давно, або ж « Компас»зуміє його породити, декілька підказок до подальшого читання:

«Покора»  Мішель Уельбек«Сатанинські вірші»  Салман Рушді«Білі зуби» Зеді Сміт

Крім того, ви й так у романі знайдете безліч натяків, що прочитати та послухати.

Читати під час мандрівки на Схід, чи то реальної, чи то уявної; задля глибоких філософських роздумів; щоб більше дізнатись про інтелектуальну сучасну французьку літературу; якщо душа прагне нетипової історії кохання. І якщо мрієте про східні мандри, то сміливо зараховуйте книжку до пункту 3 (про країну-мрію) літнього бінго.

 Нехудожня, музична, сучасна

Стівен Вітт « Як музика стала вільною. Цифрова революція та перемога піратства», Наш формат

Продовжуємо тему музики, проте в зовсім іншому аспекті – прагматичному. Книжка американського журналіста та автора видання New Yorker Стівена Вітта розповідає про підступну тему – піратство у світі музики, і як воно змінило індустрію. Очевидно, що не завжди можливо було в будь-який момент прослухати улюблену композицію. Схема дій: піти до магазину та купити платівку на сьогодні скоротилась до одного кліку.

П’ять років Вітт поклав на те, щоб дослідити винайдення mp3 та діяльність найвідоміших піратських груп і сайтів. А зокрема знайшов і «найвидатнішого музичного пірата в історії» , людину, яка виклала в мережу понад 200 альбомів. Автор переконує, що у вас на плеєрі цілком можливо є один із них.

У центрі книжки три історії про: Карлгайнца Бранденбурґа – винахіника mp3, двох хлопців, які виготовляли компакт-диски на фабриці та Даґа Морріса, гравця музичного бізнесу, що очолював відомі музичні лейбли.

Читати, якщо вважаєте себе меломаном і без плеєра не виходите з дому; якщо слухаєте усе найцікавіше, що з’являється в музичній сфері; якщо ви не уникаєте теми інтернет-піратства, і ви хочете знати про це більше; якщо любите цікавий нон-фікшн, байдуже, про що.

Поетична, меланхолійна, про Стамбул

 Орхан Памук «Химерність моїх думок», Фоліо

Шанувальникам літератури та Стамбулу ім’я Орхана Памук майже стовідсотково відоме. Нобелівський лауреат та найвідоміший письменник Туреччини ледь не кожну книжку присвячує рідному місту. «Химерність моїх думок», роман 2014 року, знову про те ж. Зміни в країні протягом 40 років (1969-2012), плинність життя, любов до рідних ландшатів.

Головний герой Мевлют працює на вулицях Стамбулу продавцем йогурту та бузи (чим не екзотика?), кохає, пише листи та міркує про все на світі. 600 сторінок про трансформацію міста, країни та власної душі.

А якщо Стамбулу після цієї книжки буде замало, беріться за інші романи Памука «Стамбул: спогади та місто», «Музей невинності», «Сніг».

Читати у подорожі до Туреччини, а саме Стамбулу; вас цікавлять химерні теми плинності життя та змін у широкому сенсі; і знову ж таки не лякають дерева роду на початку книжки, хоча воно тут значно менше, ніж у романі «Син».

 Велика, боліслива, сучасна

Ганья Янаґігара «Маленьке життя», КМ-Букс

Попри відсутність великих та гучних нагород, другий роман американської письменниці Ганьї Янаґігари беззаперечно отримав звання “найгучнішої книжки” останніх років. Велике за обсягом (майже 900 сторінок) «Маленьке життя» отримало весь спектр відгуків від цілковитого захвату історією до різкої критики та звинуваченні у маніпуляції читачем.

Американка гавайського походження, Янаґігара, не береться за прості теми, це вже зрозуміло. Перший її роман «Люди серед дерев»  розповідав історію Нобелівського лауреата, який згодом став педофілом.

«Маленьке життя» також важко назвати легкою книжкою. Янаґігара майже тисячу сторінок розповідає про страждання головного героя Джуда. Хлопчика-сироту, який у дитинстві переніс і не раз сексуальне насильство. Попри те, що він виріс в успішного адвоката із купкою дуже відданих друзів (цю тему особливо підкреслюють критики), він ніяк не може пережити власну травму та страждання. І це все на фоні мистецької тусівки Нью-Йорка, мультикультурного та відкритого світу, де гомосексуальність героя не є дивовижним фактом.

Звісно, ви скажете, що «Маленьке життя»  найменш схоже на відпускове читання. І будете праві. Беріться за нього тільки, якщо точно готові до емоційних потрясінь, стресового читання, жорстокого, і зовсім не прикрашеного світу.

Читати, якщо легка література – це не ваше, і ви цінуєте історії із сучасності про біль, страждання та травми. Ну і звісно не забудьте про обсяг книжки та міцну і велику торбинку, щоб брати її із собою на прогулянку.

Психологічна, британська, про війну

 Кейт Аткінсонс « Руїни бога», Наш формат

Якщо ваша відпустка припадає на другу половину липня, то можна дочекатися виходу першого українського перекладу британської письменниці Кейт Аткінсон. Вже цього тижня роман має вийти у друці. Аткінсон відома своїми напрочуд продуманими детективами, а ще книжкою про переродження та зміни в історії «Життя після життя» (Costa Book Awards 2013 року). Якщо у згаданому романі розповідала про життя Урсули Тодд, яка помирала і перероджувалася стільки, скільки було потрібно, щоб змінити хід історії. То «Руїни бога»  є історією її брата Тедді, поета, льотчика, дідуся, який пережив війну, та має, що розповісти.

Publishers Weekly про книжку: «Аткінсон не просто розказує історію: вона аналізує й розвінчує наше бачення того, як розповідаються історії. Змушує нас відчувати владу оповідача, не демонструючи інтелектуальне марнославство, а радше наносячи удар під дих.»

Українською переклала роман Ярослава Стріха.

Читати, якщо ви цінуєте психологічну прозу, динаміку оповіді та витончений сюжет; якщо любите британську літературу та поствоєнні теми. 

Ксеня Різник