А також, чому в україномовних варіантах творів зарубіжних авторів трапляється "непозбувна бентега". Це словосполучення — один із прикладів незвичного перекладу оригінального тексту.

"Непозбувна бентега" — також назва читацької ініціативи. Заснувала художник-ілюстратор з Києва Ніка Новікова у січні цього року після прочитання роману англійського письменника Джона Фаулза "Маг". Переклали і випустили у харківському видавництві "Клуб сімейного дозвілля".

Анатолій Пітик та Катерина Грицайчук зазвичай працюють над перекладами фантастичних творів. Нещодавно завершили роботу над першою книгою науково-фантастичної саги Френка Герберта "Дюна". Вийде у видавництві "КСД" в кінці квітня. До цього перекладали твори Стівена Кінга, Роджера Желязни та Рея Бредбері.

1. Що робить перекладний текст добрим чи поганим? Чи вважаєте словосполучення "непозбувна бентега" прикладом останнього?

Якісний художній переклад — той, у якому не відчувається перекладність. І водночас у ньому відтворено стилістичні особливості оригіналу. Тобто переклад справляє на читача таке саме враження, як і оригінал на свою аудиторію. Існує безліч способів досягнути подібного ефекту, і словникова точність далеко не завжди запорука якісно виконаної роботи. А поганий переклад — це Google Translate, переклад з мов-посередників, засилля русизмів та інші покручі. На нашу думку, "непозбувна бентега" в жодному разі не приклад останнього.

Якісний художній переклад — той, у якому не відчувається перекладність. І водночас у ньому відтворено стилістичні особливості оригіналу.

Текстологічним аналізом та звірянням з оригіналом ми не займалися, але сама "бентега" стала для нас найкращою рекламою книжки, викликавши бажання перечитати "Мага" в українському перекладі. Насиченому культурними алюзіями, зокрема й посиланнями на давньогрецькі міфи та Шекспіра, Фаулзу личить легка бароковість. Творчий експеримент — невід´ємна частина розвитку культури та літератури, і байдуже, перекладна вона чи вітчизняна. Михайло Старицький вигадав слово "мрія". А перекладач "Мага" Олег Король повернув читачеві "бентегу". Як писав Максим Рильський: "Не бійтесь заглядати у словник" — архаїчної лексики, наукової чи сленгової. Комусь може не подобатися загальна перекладацька стратегія Короля, і це нормально — у всіх різні підходи. Але це не означає, що обраний метод хибний — він просто інакший. А кричати "Відкличте тираж!" через незнайомі слова — доволі сумнівна позиція.

2. З якими труднощами стикалися в роботі з оригіналом "Дюни"?

Це складний, багатошаровий текст, який вимагав надзвичайної уваги до найменших дрібниць. Автору вдалося створити епічне полотно фантастичного світу — піщаної планети Арракіс.

Одним із найскладніших частин роботи був підбір власних назв. Герберт писав, що кожна з них походить з певної культури і має власне значення. Саме тому ми обрали етимологічний підхід. Консультувалися з перекладачем Корану Михайлом Якубовичем. Щоб арабські терміни звучали в романі автентично і були позбавлені нашарувань англійської фонетики. Наприклад, головний персонаж роману Пол отримує ім´я племені фрименів "Usul". Англійською це слово звучить як "Юзул". Прийшло з арабської, означає "основу" і вимовляється "Усуль".

Автор: bookclub.uaФренк Герберт "Дюна"

Слово sietch здійснило довгу мандрівку до Френка Герберта: через російську, а потім французьку фонетику. Саме так французи довгий час називали козацькі січі.

"Дюна" має величезну армію фанатів, і кожен з них має свій образ ідеального перекладу. Хтось виступає за транскрипцію, хтось звик до російських варіантів. Інші — поєднали обидва підходи, через бажання помічати арабізми і заплющувати очі на грецькі корені слів. Майже всі позитивні герої книжки належать до старовинного аристократичного роду — Atreides. Через російський переклад багато хто звик до "Атрейдисів", хоча тут автор закладав алюзію на міфічного героя Троянської війни Агамемнона Атріда. Сам Герберт писав про це так: "Мені хотілося створити родину з відчуттям монументальної аристократичності, а також із трагедією, яка висить над ними — усе це для нашої культури втілює в собі Агамемнон".

Відчутне прагнення суспільства балансувати на благенькій жердині між філігранною та халтурною роботою.

Найважливіше — набратися сміливості й надати нового звучання усталеним термінам. Сказати про те, що досі обговорювалося лише в літературознавчих кулуарах: фримени в часи небезпеки збираються на "січах", а не на "сєчах" або "сіетчах". Слово sietch здійснило довгу мандрівку до Френка Герберта: через російську, а потім французьку фонетику. Саме так французи довгий час називали козацькі січі. Оскільки звук "ч" не притаманний французькій мові, історикам та письменникам доводилося викручуватися і додавати літеру "t" перед буквосполученням "ch" - "ш". Часто такий варіант запозичували і перекладачі з рідною англійською мовою. Наприклад, у англійському перекладі "Тараса Бульби" вживається саме він. Тепер у перекладі "Дюни" слово нарешті повернулося в Україну.

3. Що спричинює вихід неякісних перекладних видань? Які існують проблеми у виданні перекладних творів українською мовою?

Одна з причин появи неякісних перекладних видань — гроші. Перекладачі художньої літератури високо цінуються серед колег, але низько — на ринку праці. Дивує думка, буцімто нам бракує перекладів середнього рівня. Чому б не сказати, що нам бракує перекладів високого рівня? Відчутне бажання українських перекладачів балансувати на благенькій жердині між філігранною та халтурною роботою. І не завжди видавці у цьому винні. Вони фінансово залежать від читачів і прагнуть їм догодити. А оскільки частина аудиторії гучно заявляє про свій страх вийти із зони комфорту, видавці бояться чергового скандалу. Фідбек і критика від читачів — практика. Але вона не повинна перетворюватися на відверте цькування. Це стосується не стільки архаїчної лексики, а експерименту як такого. Не закликаємо перекладати текст про ІТ-технології церковнослов´янською, але викручувати руки перекладачеві за спробу відійти від неіснуючого "канону" — шлях в нікуди.

У харківському видавництві "Фоліо" вийшов історичний роман "Королі Молдаванки" письменниці Ірини Лобусової. Дія роману відбувається на початку ХХ ст. Про цей період в Одесі мало що відомо. Часто змінювалась влада, були хаос і розруха. Володя Сосновський розслідує серію вбивств багатіїв. Їхні тіла понівечені, відрізані пальці. У місті починається паніка.

Дар´я Агапова