Re: цензії

Вона розповіла BBC Україна про те, як розвивалася українська література за останні роки, чому в ній бракує міцних серйозних романів та які українські романи ХХ століття варто прочитати.

"Література стала менш ігровою і зосередилася на цінностях"

BBC Україна:Пані Віро, ви перебуваєте в журі Книги року вже 11 років. За цей час через вас пройшли сотні книжок. Як за ці роки мінялася українська література? В якому напрямку вона розвивається?

Віра Агеєва: Ви хочете відповідь на дуже складне запитання, і одним запитанням тему не вичерпати. Та якщо серйозно, то від початку 2000-х відбулося багато чого.

По-перше, українська література змінилася жанрово. Це поза межами нашої премії - але в нас, наприклад, з´явилася есеїстика. Тому що до кінця 80-х років есеїстики не було. В радянській літературі її в принципі не могло бути, бо не було свободи думки.

Розвивається роман. Зверніть увагу: майже універсальна ситуація - починають із оповідань, із поезії, але майже кожен письменник такою собі ініціацією вважає роман.

Бо роман - це все-таки філософія. А ми переживаємо дуже серйозні події - три революції на досвіді одного покоління, і романна форма дає можливість щось узагальнити. Ми переживаємо такий час, коли історія тече крізь пальці і не треба нічого вигадувати. І, звичайно, романи беруть якийсь ширший розмах, масштаб.

Що ще сталося в літературі? Я зараз, може, пафосно висловлюсь, але кінець 80-х - 90-ті роки були часом звільнення від надмірної серйозності, часом гри. Нам сказали, що це кінець історії, і ми, дурні, повірили (відсилання до праці "Кінець історії і остання людина" Френсіса Фукуями 1992 року, в якій поширення ліберальної демократії в світі розглядалося як кінець еволюції суспільства та культури. - Ред. ).

Нам сказали, що з усім можна погратися, всі цінності взаємозамінні. А потім виявилося, що історія нікуди не ділася, і після того, що ми пережили року Божого 2014-го, ми вже не можемо гратися з усім, бо є речі, з якими гратися не виходить. І наша література стала менш ігровою і зосередилася на цінностях.

BBC Україна:Тобто український постмодернізм закінчився?

Віра Агеєва: Постмодернізм взагалі закінчився. І український постмодернізм, мабуть, таки закінчився. Зараз така ситуація (до речі, схоже було після Другої світової війни), коли менше зважаємо на форму, більше зважаємо на цінності.

Я не кажу, що книжка має бути погано написана - я не приймаю погано написаних книжок, але добре написані книжки можуть бути про різне.

Що дуже добре видно вже з десяток років - українська література одержима пам´яттю. Це і "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, і Юрій Винничук із "Танго смерті", і, і, і… - можна називати дуже багато романів, і не лише романів.

Це нормальний травматичний синдром: в нас відібрали пам´ять, ми були безпам´ятні, а тепер пам´ять повертається. І вона повертається на рівні родини, на рівні архіву, на рівні особистого переживання. І ось якщо шукати тренд, то, може, трендом є якраз повернення пам´яті в сучасній літературі.

"Що має їсти письменник ті кілька років, коли пише добрий роман?"

BBC Україна:У 1990-2000-х багато говорили про те, що в українській літературі бракує цілих жанрів - особливо масової літератури. Зараз із цим ніби краще - з´являються українські детективи, фентезі, жіночі романи. Чи лишаються ще якісь незаповнені ніші, чи зараз слід радше говорити про те, щоби покращувалася якість літератури?

Віра Агеєва: Гарне запитання. Я вже кілька разів казала - мене ледве колись не побили за це - що між 1930 роком, коли вийшла "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію" Майка Йогансена, і Валерієм Шевчуком у нас на українотеренних землях роману майже не було.

Були еміграційні явища. Але роману майже не було з дуже простої причини: він потребує певного філософського осмислення, потребує свободи думки. Ні того, ні іншого радянська влада не дозволяла.

Поезія проскакувала, а роман - це сюжет, і ніякий цензор цього не пропустив би. І, як на мене, це треба чесно визнати, а не говорити про "Собор" Гончара як найвидатніший український здобуток.

І зараз, справді, наші ламентації про масову літературу свого уже досягли, як на мене. Кращі чи гірші, але у того ж Кокотюхи є кілька гарних романів, наприклад "Повний місяць" ( хоча є і погані романи). Уже є фентезі, є масова література, є жіночі романи. Добре, що воно є, і воно буде, тому що письменники оговталися. Врешті-решт, ці речі краще продаються.

І я би зараз більше клопоталася про серйозну, високу літературу, бо вона гірше продається, і це елементарно - проблема книжкового ринку, державної підтримки, тощо. Добрий роман пишеться кілька років. Що повинен їсти письменник оці кілька років, коли він пише добрий роман? Це не ознака здоров´я, коли щороку писати по роману.

BBC Україна:Назвіть, будь ласка, п´ять романів ХХ століття - до 90-х років - які зараз було би цікаво прочитати людині, котра з українською літературою після школи особливо не перетиналася .

Віра Агеєва: Це суб´єктивно, але:

"Місто" Валер´яна Підмогильного."Без ґрунту" Віктора Домонтовича."Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію" Майка Йогансена."Повнолітні діти" Ірини Вільде."Три листки за вікном" Валерія Шевчука.

"Якщо було винищене ціле письменницьке покоління, ці травми дуже поступово заростають"

BBC Україна:Ви викладаєте історію літератури і можете подивитися на сучасну літературу з дальньої перспективи. Хто має шанси у ній стати класиком? Хто залишиться в історії років через 50?

Віра Агеєва: Жорстоке запитання. Ніхто не знає, хто залишиться років через 50, але я відповім на це запитання інакше.

Умовного 1912 року в одній кімнаті можна було зібрати: Івана Франка, Лесю Українку, Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка. Уже пишуть Максим Рильський і Павло Тичина.

Важко судити - цього ніколи не бачиш зблизька - але, як на мене, такої компанії, такого піднесення, як у 1910-1920 роки, на початку ХХІ-го століття ми поки не досягли.

Імовірно, тому, що все-таки тиск радянської тоталітарної системи був таким могутнім, що він багато чого винищив. Письменники - вони ж не можуть вирости з нічого. Не секрет, що кожен великий автор має або літературного батька, або літературного діда, як уже в кого складається, і вони чомусь мусять бути саме зі своєї літератури.

Тож якщо було винищене ціле письменницьке покоління, то ці травми дуже поступово заростають. Епохи великого занепаду долаються повільно, а ми пережили в середині ХХ століття саме це.

Я не знаю, хто залишиться в літературі через 50 років. Можливо, хтось залишиться, а з мене сміятимуться, якщо я скажу - ніхто. В кожному разі, маємо добру літературу. Не кажу, що маємо геніїв - але маємо дуже непогану літературу.

Як на мене, більша проблема зараз та, що видавництва добрих років 20 жили тим, що публікували як найсвіжіші новинки оту саму проскрибовану класику 20-х. А на сьогодні архіви більш-менш вичерпані. Все, що можна було надрукувати, вже надруковане.

І є елементарна проблема: як має жити письменник, який пише роман? Тобто державна підтримка літератури в нашій ситуації ще почасти потрібна, бо в нас просто немає такого ринку, який дозволяв би заробляти лише на словах.

Ольга Радомська