«Якщо людина може уникнути воєнного досвіду, вона має цього прагнути. У мирні часи легко бути зичливим. Та спробуйте на війні, гинучи з голоду, віддати останню жменю борошна сусідові, пригостити його горнятком розтопленого снігу — снігу, чорного від пожежної кіптяви, — зібраного під обстрілом… Чи зможеш?» — так звертається до майбутніх читачів «Тонкої стріблистої ниті» Поліна Жеребцова, письменниця-документалістка, журналістка та антивоєнна активістка, що народилася в Чечні й ще дев’ятирічною дівчинкою почала писати в палаючому Грозному знамениті «Щоденники Поліни» (1994 — 2004). Їх, як і інші її тексти, переклали багатьма різними мовами, 2006-го Жеребцова отримала Міжнародну премію імені Януша Корчака за антивоєнне оповідання «Ангел», а 2012-го стала фіналісткою пресії імені Андрія Сахарова «За журналістику як вчинок». У 2013-му році Поліна Жеребцова отримала політичний притулок у Фінляндії.
Згадані щоденники торік надрукувало українське видавництво КСД під назвою «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр.». А цього року «Видавництво Старого Лева» видало вже оповідання письменниці, у перекладі Оксани Думанської.

«Тонка сріблиста нить» — це збірник із трьох десятків оповідань, об’єднаних лейтмотивом чеченської війни. Вочевидь, чимало сюжетів цих історій постало із записів щоденника, у них збережана лаконічність та ясність «дитячого» погляну на події, що аж ніяк не говорить про їхню наївність. Проза Жеребцової дуже композиційно зграбна, образи влучні, а зміст прагне до постійного символізму: сріблиста нить — це не лише ледь видима «розтяжка» від міни, а те, що поєднує душу з тілом, і те, що сплело всіх жителів Грозного та навколишніх гір.
У книжці переважна більшість героїв — жінки та діти, їхні неординарні вчинки, їхній погляд на світ, їхня війна з погляду мирних мешканців — ось струна, що надає опису кавказьких подій особливого звучання: мати, котра вибирає між дітьми над прірвою — яке випустити, а яке ні; повія, що годує заробленим сусудів; дівчина-росіянка, яка прийнявши за чоловіком іслам, стає шахідкою… Увесь цей калейдоскоп осколків життів та вчинків відкриває перед читачем незвичайний, місцями навмисно сконструйований авторкою, фантасмагоричний світ, живий та гуманний, далекий від інформаційного шлаку тодішніх російських новин.
Поліна Жеребцова неодноразово уводить у діалоги героїв щире здивування причнам тієї війни, мовляв, ніхто не міг повірити, що може початися тотальна війна на Кавказі, адже інтернаціональний Грозний, був містом, у якому «ніхто не замикав дверей».

Можливо… Але з відстані, навіть зі сторінок цієї ж таки книги, усе виглядає не так однозначно, і часто той, кому безкінечно довіряли — першим вказував озброєним людям на двері сусіда, а інший, «теоретичний ворог» осетин рятував цілу інгуську родину. Тому ця книга не про національно-політичні конфлікти, а про людяність, що може набувати найдивніших форм під обстрілами. І про те, що той, хто знає, чому слово Смерть пишеться з великої літери, дуже любить Життя.

Юлія Стахівська