Його збірка есеїв "Більше/Менше" отримала статуетку Бронзового Ангела. Також автора нагородили набором книжок від видавництва "Дух і Літера" та грошовою премією від Києво-Могилянської бізнес-школи. Її суму не розголошують.

— В Україні більшість премій такі, що отримати їх — лише сорому набратись, — розповідає по скайпу Олександр Бойченко. Нещодавно повернувся в Україну після лікування раку в Німеччині. — Є думка, що в есеїстику йде той, хто не може писати художні твори й не хоче — наукові праці. В моєму випадку це правда. Я трохи писав наукових праць, але вони мені страшенно набридли. Суто літературних творів не писав і не хочу. А може, й не можу. Якось надто гостро відчуваю штучність художньої літератури. Бо коли ляпнеш якусь дурницю, то завжди можеш швидко сказати, що це специфіка жанру. Що це не я дурний, а мої персонажі такі. В науці можна заховатися за кафедральний план. А ­есеїстика — це така розмова, де справді говориш ти. Вільно, не проповідуєш істини, а лише пропонуєш подумати про них.

Цьогорічними фіналістами стали Володимир Єрмоленко зі збіркою "Далекі близькі", Василь Махно з книжкою "Ровер".

— Хто не розуміє, ровер — це велосипед, — пояснює президент Українського центру міжнародного ПЕН-клубу 62-річний Микола Рябчук. Представляє книжку "Ровер" письменника, поета й есеїста Василя ­Махна.

— Я визначив для себе, що ровер — це двоколісна метафора пам´яті, — розповідає по скайпу 51-річний Василь Махно. 2000-го емігрував у Нью-Йорк. Його збірку оповідань "Дім у Бейтінґ Голлов" нещодавно назвали "Книгою року Бі-Бі-Сі". — Цим ровером можна їхати куди завгодно. Присутня тема пам´яті, повернення. Там є не тільки українські реалії. Сербію я взяв як модель розпаду держави. Це речі, пов´язані з війною і травматичним переживання югославської інтелігенції. Вони розділились на людей, що відстоювали позиції Мілошевича, а інші вважали, що потрібно знаходити діалог.

Премію ім. Юрія Шевельова започаткували 2013-го. Присуджують раз на рік українському автору за художню та наукову есеїстику. Журі відзначає твори за незалежність думки й витонченість стилю.

— Як оцінювати есеїстику? Це подібно до того, як відрізнити еротику від порнографії. Визначити важко. Але відчуваєш, де закінчується одне й починається друге, — розповідає Микола Рябчук за келихом білого вина на фуршеті. — Ідеальний есей — як сонет. Має тезу, антитезу й синтез. Це твір довільної форми, який осмислює певні проблеми. Всі наші фіналісти представляють різні напрями. Найбільше відповідає жанру Єрмоленко. Це вільний політ думки, але довкола літературних сюжетів. Він їх розвиває, осмислює, переосмислює. Бойченко має більше публіцистичний ухил. Махно — це есеїстика подорожнього типу.

Лауреатами попередніх премій ім. Юрія Шевельова були Тарас Прохасько з ­книжкою "Одної і тої самої", Андрій Портнов зі збіркою "Історії для домашнього вжитку" та Костянтин Москалець із книжкою "Сполохи".

Олександра ВАСИЛЬЄВА