Друга година ночі. Я сміюся так, що котяться сльози. Намагаюся пригадати, коли я ще так "ридала" над книжкою. Хіба що, як читала "Швейка". Та й то не так, щоб живіт болів.

Так на мене подіяла сцена, де закарпатські митники п’яні ловлять рибу в полі.

Місць, які по-справжньому смішать, у книжці Андрія Любки багато.

Часом жарти такі влучні, що їх хочеться виписувати. Шкода, тут не зацитуєш, бо майже всі вони з матюками.

Тут є мер, який починав кар’єру із того, що крав, а потім продавав людям туалетний папір у базарному туалеті – не купити вони не могли, бо були вже там по ділу.

Головний герой закохується в дівчину, бо в руках у неї побачив Шевченків Кобзар (почекайте, доки дізнаєтеся, що вона із тим Кобзарем зробила!).

В іншому місці вигулькує бюст Тараса Шевченка, якому відкручують голову і дістають звідти пляшку горілки. І ще безліч образів, які можуть ранити душу "справжнього українця". З нього Любка теж сміється.

Автор описує наше сьогодення. Вже був Майдан, встановлено курс на євроінтеграцію. А в маленькому закарпатському містечку Ведмедеві досі панує безпросвітність і бідність.

Саме це і спонукає головного героя – дивакуватого вчителя історії на прізвисько Тис або, як його називають учні, Карбід – просити допомоги у містечкових контрабандистів та начальства для здійснення своєї мрії.

Вона, як і все в Карбіді, химерна, сумна і смішна водночас.

Вчитель-мрійник хоче євроінтегрувати всіх українців в оригінальний спосіб.

Не раз чула від людей, які цю книжку читали, що спочатку вона дратує.

Так було й мені. Незвична манера письма, дивна верстка (вона мене нервувала до самого кінця). Але вже зі сторінки двадцятої сюжет захоплює так, що важко відірватися.

Оговталася я десь за два розділи до кінця - тільки тому, що треба було йти спати.

Попри насмішкувату манеру – Любка "стібеться" з усього святого – автор щирий і добрий.

Його світ, герої – це суцільний ґротеск.

"Щоб не плакать, я сміялась" - ці слова Лесі Українки були би гарним епіграфом до "Карбіда".

У цій книзі, на перший погляд, все настільки абсурдне, що не може бути правдою. Однак для України воно настільки правдиве, що не може бути абсурдом.

"Карбід" Любки – талановита і дуже вчасна книга.

Він ніби попереджає: цього разу, якщо ми не змінимося, все може піти коту під хвіст.